Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_3 та до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю МТС "ПОЛЯНА" про визнання недійсним протоколу зборів учасників Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю МТС "ПОЛЯНА" № 19-04 від 11.10.2004р., статуту МТС "ПОЛЯНА" у новій редакції від 23.11.2004р. та визнати чинним статут МТС "ПОЛЯНА" в редакції від 12.01.2001р. (з внесеними до нього в подальшому змінами. Позовні вимоги вмотивовано порушенням порядку скликання зборів та повідомлення учасників.

Відповідач ОСОБА_3 визнав позов повністю, зазначаючи, що збори від 11.10.2004р. взагалі не проводились.

Відповідач Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю МТС "ПОЛЯНА" відхилило позов повністю, вказавши, що позивача було належно повідомлено про час та місце проведення зборів; за власною нотаріально посвідченою заявою позивач подарував свою частку іншій фізичній особі та просив вивести його зі с кладу товариства.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 02.08.2005р. (суддя Білошкап О.В.) позов задоволено частково; визнано недійсним протокол зборів учасників Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю МТС "ПОЛЯНА" №19-04 від 11.10.04р.; визнано недійсним статут Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю МТС "ПОЛЯНА" у новій редакції, зареєстрованій Монастирищенською районною державною адміністрацією 23.11.2004р.; у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Судове рішення вмотивовано підставами, передбаченими законодавством для недійсності правочинів у силу статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з судовим рішенням, 31.01.2006р. до апеляційного суду з апеляційними скаргами та заявами про відновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження звернулись ОСОБА_1 та ОСОБА_4.

Скаржники зазначали, що вони є учасниками товариства згідно нової (визнаної недійсною) редакції статуту; відтак прийняте у справі рішення стосується їх прав та обов'язків, натомість їх не було залучено до участі у справі. Посилаючись на право на оскарження, надане статтею 292 Цивільного процесуального кодексу України, скаржники зазначали, що про оскаржуване рішення їм стало відомо тільки 30.01.2006р.

Ухвалою колегії суддів Судової палати з цивільних справ апеляційного суду міста Києва від 19.05.2006р. (судді: Матвеєва О.А. - головуючий, Лапчевська О.Ф., Чобіток О.А.) відмовлено ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у поновленні строку на апеляційне оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02.08.2005р.

Ухвалою від 08.02.2008р. колегії суддів Судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Донецької області, що діяв відповідно до Закону України "Про внесення до Закону України "Про судоустрій України" (3018-14) щодо забезпечення касаційного розгляду цивільних справ", було скасовано ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 19.05.2006р. в частині відмови ОСОБА_1 в поновленні строку апеляційного провадження через невмотивованість висновків про неповажні причини пропуску строку на апеляційне оскарження з передачею питання на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 08.04.2008р. дану справу з апеляційними скаргами направлено за підсудністю до Київського апеляційного господарського суду на виконання пункту 3 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та корпоративних спорів" (483-16) .

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2008р. (судді: Капацин Н.В. -головуючий, Калатай Н.Ф., Пашкіна С.А.) відмовлено ОСОБА_1 у відновленні пропущеного строку для подання апеляційної скарги; апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02.08.05р. у справі № 2-7449/05 залишено без розгляду. Ухвалу вмотивовано пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та корпоративних спорів" (483-16) , за яким після набрання чинності вказаним Законом заяви і скарги у справах, по яких не порушено (не відкрито) провадження, розглядаються господарським судом у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) ; вимогами статей 91 та 93 Господарського процесуального кодексу України, оскільки апеляційна скарга може бути подана лише стороною у справі та в межах трьох місяців з дня прийняття рішення судом першої інстанції; вказаний строк є присічним та не підлягає відновленню.

Не погоджуючись з ухвалою апеляційного господарського суду, ОСОБА_1 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу апеляційного господарського суду та прийняти нове рішення, яким відновити пропущений строк подання нею апеляційної скарги; матеріали справи направити до Київського апеляційного господарського суду для розгляду апеляційної скарги по суті.

Скаргу вмотивовано порушенням апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, оскільки відповідно до пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та корпоративних спорів" (483-16) судові рішення у відповідних справах, які ухвалені до набрання чинності цим Законом, можуть бути оскаржені в поряду, встановленому Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) та в строки, визначені процесуальним законом, за правилами якого розглянута дана справа та постановлено рішення суду першої інстанції; відтак судом неправомірно не застосовано положення статті 294 Цивільного процесуального кодексу України, що не містять обмежень строку, протягом якого може бути відновлено пропущений строк оскарження.

Застосування апеляційним господарським судом правил Господарського процесуального кодексу України (1798-12) до апеляційної скарги, що була подана до набрання чинності положеннями Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та корпоративних спорів" (483-16) , суперечать статті 58 Конституції України.

Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення представника відповідача, присутнього в судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі фактичних встановлених обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Підставою для скасування або зміни судових рішень судів попередніх інстанцій є порушення або неправильне застосування ними норм матеріального чи процесуального права.

Посилання скаржника на пункт 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та корпоративних спорів" (483-16) є помилковим, оскільки даний пункт стосується скарг на судові рішення, що не набрали чинності, та подаються скаржником безпосередньо до апеляційного господарського суду.

Як вбачається з матеріалів даної справи, скаржник звернувся з клопотанням про відновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження та апеляційною скаргою на рішення місцевого суду 31.01.2006р., тобто, до набрання чинності положеннями Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та корпоративних спорів" (483-16) , до апеляційного суду міста Києва, в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) .

Відтак судова колегія погоджується з доводами касаційної скарги, що додержання вимог процесуального законодавства скаржником при його зверненні з апеляційною скаргою має оцінюватися господарським судом відповідно до процесуального закону, під час дії якого та відповідно до вимог якого було подано апеляційну скаргу.

Та обставина, що скарга разом з матеріалами справи надійшла до апеляційного господарського суду після набрання чинності вказаним Законом, не є підставою для її розгляду відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону, оскільки оцінка відповідності чи невідповідності скарг та заяв Господарському процесуальному кодексу України (1798-12) може здійснюватися лише після виникнення у скаржників процесуального обов'язку додержуватись вимог цього Кодексу (тобто, при зверненні зі скаргою чи заявою після набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та корпоративних спорів" (483-16) ).

Водночас судова колегія звертає увагу на таке.

Відповідно до Закону України № 483-V від 15.12.2006р. (483-16) внесено зміни до статей 12 та 16 Господарського процесуального кодексу України, за якими віднесено до компетенції господарських судів України справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером) у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Справи у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером) у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням господарського товариства згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Ні касаційна скарга, ні ухвала Апеляційного суду міста Києва не містять нормативно обґрунтованих підстав вважати Київський апеляційний господарський суд повноважною апеляційною інстанцією для Шевченківського районного суду міста Києва.

За статтею 92 Господарського процесуального кодексу України повноважним апеляційним господарським судом є суд, повноваження якого поширюються на територію знаходження відповідного місцевого господарського суду.

Київським апеляційним господарським судом не перевірено та не встановлено, чи є він повноважним апеляційним господарським судом у даному спорі, виходячи з місцезнаходження відповідача -господарського товариства.

За таких обставин клопотання про відновлення пропущеного строку, апеляційну скаргу та матеріали справи слід направити Київському апеляційному суду для розгляду питання про можливість прийняття апеляційної скарги.

На підставі викладеного, керуючись статтями - 111-5, - 111-7, пунктом 3 частини 1 статті - 111-9, статтями - 111-10,- 111-11, - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2008 р. у справі № 2-7449/05 Шевченківського районного суду міста Києва скасувати.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 направити до Київського апеляційного господарського суду зі стадії прийняття до апеляційного провадження.