1/192 Про стягнення заборгованості за поставлений природний газ - Текст документа

У листопаді 2007 року дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до державного територіально -галузевого об'єднання "Південно-західна залізниця" про стягнення з відповідача на користь позивача 6 775,79грн. боргу за поставлений природний газ, 1 197,03грн. інфляційних, 242, 69грн. 3% річних, та судові витрати.

Рішенням господарського суду міста Києва (суддя Мельник В.I.) від 28.01.2008р. залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2008р. (судді Смірнова Л.Г., Алданова С.О., Коротун О.М.) у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю.

Рішення мотивовані тим, що позивачем не надано доказів невиконання відповідачем своїх обов'язків по оплаті поставленого за умовами договору природного газу, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 6 775,76 грн. задоволенню не підлягають, як недоведені, а відтак не підлягають стягненню інфляційні, річні та пеня.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального права.

Заслухавши пояснення присутніх представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові і доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, що 01.04.2005р. позивач та відповідач уклали договір на постачання природного газу для вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та організацій №06/05-1120ТЕ-39.

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" за період з квітня по грудень 2005 року включно поставив відповідачу природній газ на загальну суму 58 043,57грн., що підтверджується актами приймання передачі природного газу від 30.04.2005р., від 31.05.2005р., від 30.06.2005р., від 31.07.2005р., від 31.08.2005р., від 30.09.2005р., від 30.10.2005р., від 30.11.2005р. та від 31.12.2005р.

Відповідно до п.3.4 Договору відповідач не пізніше 5 числа наступного місяця за місяцем поставки газу, зобов'язується надати позивачу два примірники акту приймання-передачі газу, підписані та скріплені печаткою відповідача; акти приймання -передачі газу є підставою для остаточних розрахунків.

Порядок та умови проведення розрахунків зазначені в розділі 6 Договору, відповідно до п.6.1 якого оплата за газ проводиться відповідачем або структурним підрозділом відповідача -Галузева служба локомотивного господарства, код ЄДРПОУ 25883147, з рахунку структурного підрозділу №26007000889, грошовими коштами планових платежів щодекадно до 10, 20 та 30 числа місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично спожиті та протранспортовані обсяги газу здійснюється на підставі акту приймання -передачі газу до 10 числа наступного місяця за місяцем поставки газу.

Платіжними дорученнями №998 від 02.11.2005р., №992 від 18.05.2005р., №1997 від 02.11.2005р., №2062 від 15.11.2005р., №2063 від 15.11.2005р., №2247 від 13.12.2005р., №2246 від 13.12.2005р., №1196 від 17.06.2005р., №701 від 18.04.2005р. та №764 від 25.04.2005р. відповідач перерахував частину коштів в сумі 51 267,81грн. позивачу.

Вказаний факт а ні позивачем, а ні відповідачем не заперечувався.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач згідно платіжних доручень №1518 від 04.08.2005р., №1519 від 04.08.2005р., №1520 від 04.08.2005р., №1524 від 04.08.2005р., №1525 від 04.08.2005р., №1697 від 16.09.2005р., №1342 від 07.07.2005р., перерахував позивачу кошти у сумі 6 775,76грн.

У призначенні платежу вказаних платіжних доручень зазначено, що гроші перераховуються за договором №ПЗ/Т-051123/НЮ 18.04.2005р.

Суди першої та апеляційної інстанції правильно зазначили, що відповідач даний номер присвоїв спірному договору у внутрішньому обліку, що підтверджується призначенням платежу у вищевказаних платіжних дорученнях на суму 51 267,81грн., проти зарахування якої в рахунок спірного договору позивач не заперечує, де поряд з номером спірного договору (06/05-1120ТЕ-39) відповідачем зазначено і №ПЗ/Т-051123/НЮ 18.04.2005р. Окрім того, судом апеляційної інстанції не встановлено, а апелянтом по справі не доведено, що у відповідача існує заборгованість по іншому договору.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу України (435-15) особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання; відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідач надав докази того, що він зробив все від нього залежне, щоб виконати зобов'язання по оплаті поставленого за умовами договору природного газу.

Так, листом №Т/ТФ-95 від 10.10.2005р. відповідач звернувся до АБ -"Експрес-Банк" для зміни призначення платежу у вказаних платіжних дорученнях (що підтверджує намір відповідача виконати зобов'язання за договором).

В свою чергу, Київське відділення "Експрес-Банк" електронною поштою направило головному бухгалтеру ГОУ "Промінвестбанк України" (вказаний банк є банком в якому у позивача відкрито рахунок на який здійснювали перерахування за договором) лист №20.03-39/284 від 10.10.2005р., яким просило внести зміни до призначень платежу в спірних платіжних дорученнях.

Згідно із Законом України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" від 05.04.2001р. (2346-14) платіжне доручення це розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі -члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми грошей з свого рахунка на рахунок одержувача.

Відповідно до ст.1090 ЦК України (435-15) зміст і форма платіжного доручення та розрахункових документів, що подаються разом з ним, мають відповідати вимогам, встановленим Законом і банківськими правилами; банк не має права робити виправлення у платіжному дорученні клієнта, якщо інше не встановлено Законом або банківськими правилами.

Відповідно до ст.32 п.32.2 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (2346-14) банки зобов'язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів та з урахуванням положень, встановлених пунктом 22.6 статті 22 цього Закону. Тому в цій частині суд апеляційної інстанції не прийняв посилання дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на Iнструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, як безпідставні.

Відповідно до статті 6 Указу Президента України від 16.03.1995р. №227 "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України" (227/95) , підприємства, незалежно від форми власності, мають повертати в 5-денний термін платникам помилково зараховані на їх рахунки кошти. Якщо власник рахунку не повернув у зазначений термін помилково одержані кошти, то їх повернення має здійснюватись у загальному претензійно-позовному порядку.

Доказів, що позивач здійснював дії для з'ясування підстав перерахування на його рахунок зазначених коштів або повернення їх як помилково перерахованих, матеріли справи не містять.

Відповідно до статті 3 Цивільного Кодексу України (435-15) загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Виходячи з принципу справедливості та добросовісності, позивач, отримавши від відповідача спірні кошти та не зарахувавши їх в оплату за договором, мав їх у відповідності до вимог чинного законодавства повернути відповідачу як безпідставно отримані.

Позивач відповідачу спірні кошти не повернув та не повідомив про їх не зарахування як оплату за договором. Отже, позивач прийняв виконання відповідачем своїх обов'язків по оплаті природного газу, поставленого за умовами договору, як належне.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 577,82грн. пені, 1 197,03грн. інфляційних та 242,69 грн. 3 % річних не підлягають задоволенню, оскільки вони не сформульовані як самостійні, не містять окремого обгрунтування і доказів, а є правовим наслідком задоволення вимог про стягнення основного боргу та пов'язані з презумпцією його наявності, а тому, за відсутності основного боргу, не можуть бути задоволені.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не приймає посилання скаржника в касаційній скарзі, оскільки такі твердження не були прийняті судом апеляційної інстанції в розумінні ст.33 ГПК України (1798-12) як необгрунтовані.

Статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", оскільки судами попередніх інстанцій повно досліджені всі обставини даної справи, їм надана належна правова оцінка та прийняті обгрунтовані та правомірні судові рішення.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишити без задоволення.