02-7/1742-8/515/07 Про визнання недійсним рішення третейського суду - 17.07.2008 Прийняття

Ухвалою від 22.05.08 Вищого господарського суду України касаційна скарга Фонду № 10-01-00521 від 23.04.08 на рішення від 25.03.08 господарського суду Запорізької області була прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 12.06.08.

Проте, 10.06.08 до колегії суддів Вищого господарського суду України також надійшло касаційне подання Прокуратури № 05/1-1821-07 від 13.05.08 на зазначений процесуальний документ, яке ухвалою суду від 10.06.08 було прийнято до провадження, при цьому учасників судового процесу зобов'язано надати відзиви на таке касаційне подання.

У зв'язку з зазначеним, ухвалою суду від 10.06.08 розгляд справи було відкладено на 26.06.08.

Врахувавши клопотання Товариства про перенесення розгляду справи, ухвалою від 26.06.08 Вищого господарського суду України розгляд справи було відкладено на 17.07.08.

Про вказані обставини представників сторін було повідомлено на початку судових засідань 26.06.08, 17.07.08. Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу в касаційному порядку, не заявлено.

За згодою представників сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 17.07.08 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Ухвалою від 17.07.07 господарського суду Запорізької області (суддя Гандюкова Л.П.) Прокуратурі було відмовлено у прийнятті позовної заяви до розгляду на підставі п. 1 ст. 62 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою від 14.09.07 Запорізького апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий –Мойсеєнко Т.В., судді –Кагітіна Л.П., Юхименко О.В.) апеляційне подання Прокуратури задоволено.

Ухвалу від 17.07.07 господарського суду Запорізької області скасовано, матеріали справи передано на розгляд до господарського суду Запорізької області.

Постановою від 20.12.07 Вищого господарського суду України касаційну скаргу Товариства залишено без задоволення, а постанову від 14.09.07 Запорізького апеляційного господарського суду –без змін.

Під час нового розгляду справи рішенням від 25.03.08 господарського суду Запорізької області в позові відмовлено.

Вказане рішення мотивовано тим, що нормами Закону України "Про третейські суди" (1701-15) та будь-яким іншим правовим актом не передбачено підстав оспорювання рішення третейського суду особою, яка не була стороною третейського розгляду, але вважає порушеним у зв'язку з прийняттям рішення свого права або охоронюваного законом інтересу. Разом з тим, місцевий суд прийшов до висновку про те, що Прокуратура та Фонд фактично заявляють вимоги про порушення державного права власності внаслідок укладення між Товариством та Запорізьким лікеро-горілчаним заводом договору купівлі-продажу № 1 від 27.02.07, а отже, з урахуванням приписів гл. 29 Цивільного кодексу України (435-15) (якою визначено засади захисту права власності), обрали неадекватний захист порушеного права.

Не погодившись з рішенням місцевого суду, Прокуратура та Фонд звернулись до Вищого господарського суду України з касаційним поданням та касаційною скаргою, відповідно, в яких просять рішення від 25.03.08 господарського суду Запорізької області скасувати, та прийняти по справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Свої вимоги Прокуратура та Фонд обґрунтовують тим, що при винесенні оскарженого судового акту було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ст. 121 Конституції України, ч. 3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій України", ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру", п.п. 1, 3 ст. 16 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 4, 12, 29 Господарського процесуального кодексу України.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу Товариство щодо доводів скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просить касаційне подання Прокуратури та касаційну скаргу Фонду залишити без задоволення, а оскаржене рішення –без змін.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, касаційне подання, відзив на них, заслухавши пояснення представників сторони, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга та касаційне подання підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено попередньою судовою інстанцією на підставі матеріалів справи, за зверненням Фонду прокуратурою Запорізької області було проведено прокурорську перевірку щодо законності відчуження державного майна реорганізованого державного підприємства "Запорізький лікеро-горілчаний завод", за результатами якої було встановлено, що 25.04.06 між Фондом (орендодавець) та ТОВ "Т.Нік" було укладено договір № 1944 цілісного майнового комплексу державного підприємства "Запорізький лікеро-горілчаний завод" (далі Завод), розташованого за адресою: м.Запоріжжя, вул.Артема, 53. При цьому, встановлено, що за умовами п. 1.1 вказаного договору, орендодавець (Фонд) передав, а орендар (ТОВ "Т.Нік") прийняв в строкове платне користування цілісний майновий комплекс, до складу якого увійшли об'єкти незавершеного будівництва, а саме: недобудовані виробничий та побутовий корпуса, які мають статус державного майна.

Розглядаючи справу, суд встановив, що рішенням від 29.03.06 господарського суду Запорізької області у справі № 22/48/06 у задоволенні позову Заводу до Фонду про припинення права власності на частку у спільному майні, а саме, об'єкти незавершеного будівництва у складі: недобудованого побутового корпусу, площею 348,7 м2 (літ. "Б-4") і недобудованого виробничого корпусу площею 1701,8 м2 (літ. "В"), розташованого за адресою: м.Запоріжжя, вул.Артема, 53, та визнання права власності на ці об'єкти за Заводом, відмовлено з тих підстав, що Заводом не доведено того, що він є співвласником вказаного об'єкту незавершеного будівництва.

На підставі наданих сторонами доказів по справі судом першої інстанції встановлено, що 27.02.07 арбітражним керуючим Заводу було підписано договір купівлі-продажу № 1, відповідно до якого у власність Товариства перейшли об'єкти незавершеного будівництва у складі недобудованого побутового та недобудованого виробничого корпусу, які як державне майно перебувають в оренді у ТОВ "Т.Нік".

Вирішуючи спір місцевий суд встановив, що рішенням ad hoc третейського суду від 19.03.07 по справі № 18 укладений між Товариством і Заводом договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва від 27.02.07 № 1 визнано дійсним, та визнано за Товариством право власності на об'єкт незавершеного будівництва в складі недобудованого побутового корпусу, площею 348,7 м2, літера Б-4 і недобудованого виробничого корпусу площею 1 701,8 м2, літера В, який розташований за адресою: м.Запоріжжя, вул.Артема, 53 на земельній ділянці площею 0,35 га і загороджений парканом із залізобетонних плит довжиною 166 м.

Вважаючи, що оскільки предметом договору купівлі-продажу від 27.02.07 між Товариством та Заводом є державне майно, то спір про визнання дійсним цього договору та визнання права власності на вказане майно не підвідомчий третейському суду, у липні 2007 року Прокуратура звернулась з позовом у даній справі.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що ст. 124 Конституції України регламентовано, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій України" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Отже, з огляду на приписи ч. 3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій України", та вимоги ст.ст. 1, 4-1, 12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про третейські суди", третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком: справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів; справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб; справ, пов'язаних з державною таємницею; справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів); справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом; справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, державна установа чи організація, казенне підприємство; інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України; справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України.

За змістом п. 1 ч. 3 ст. 51 Закону України "Про третейські суди" рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване у разі, якщо справа, по якій прийнято рішення не підвідомча третейському суду відповідно до закону.

Таким чином, Законом України "Про третейські суди" (1701-15) передбачено можливість оскарження рішення третейського суду до компетентного суду відповідно до встановленої законом підсудності та підвідомчості справ. Згідно ст. 1 цього Закону компетентний суд –це суд місцевий загальний чи місцевий господарський суд за місцем розгляду справи третейським судом.

Матеріали справи свідчать, що Прокуратурою пред'явлено позов в інтересах держави в особі Фонду до Товариства про визнання недійсним рішення третейського суду, яким вирішено господарський спір та визнано дійсним договір купівлі-продажу, підписаний між суб'єктами господарювання –юридичними особами, та визнано за Товариством право власності на об'єкт незавершеного будівництва, який, за твердженням заявників, належить державі.

З урахуванням наведеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що під час розгляду даного спору першочерговим є визначення дійсного власника спірного майна на момент укладення договору, що був предметом розгляд третейського суду, оскільки за змістом ст. 319 Цивільного кодексу України лише власник може розпоряджається своїм майном на власний розсуд, а згідно приписів ч. 2 ст. 326 цього кодексу від імені та в інтересах держави Україна право власності на державне майно здійснюють відповідно органи державної влади.

Отже, для правильного вирішенні даного спору слід достеменно з'ясувати, чи відповідає склад учасників судового процесу в оскарженому рішенні третейського суду законодавчо встановленим вимогам.

Щодо правових підстав звернення Прокурора з даним позовом в інтересах Фонду, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає наступне.

Пунктом 5 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів, внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчинюються у відносинах між ними або державою.

Вищий господарський суд України враховує, що господарський суд відповідно до ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України порушує справи за заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. В позовній заяві прокурор самостійно визначає порушення інтересів держави і обґрунтовує необхідність їх захисту.

Конституційний Суд України у рішенні від 08.04.99 у справі № 3-рн/99 вказав, що інтереси держави можуть збігатися повністю, ч астково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарюючих товариств з частиною державної власності у статутному фонді. Разом з тим, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.

В кожному конкретному випадку прокурор чи його заступник самостійно визначає, з посиланням на законодавство, підстави подання позову, вказує в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Як свідчить правовий аналіз матеріалів справи, в своїй позовній заяві Прокуратура вказала, що позов подається в інтересах держави в особі органу уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах –Фонду, який згідно Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 07.07.92, визначено державним органом, що здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна, та орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю. Також, Прокуратурою обґрунтовано в чому саме полягає порушення інтересів держави: відчуженням державного майна, а також визнанням права власності на це майно за іншою особою рішенням третейського суду від 19.03.07 у справі № 18.

Отже, Прокуратурою в межах наданих законом повноважень щодо представництва інтересів в суді, обґрунтовано подано позов у даній справі та зазначено, яким чином спірні відносини порушують інтереси держави у сфері майнових правовідносин.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що судом першої інстанції при винесенні рішення по суті спору наведеним правовим положенням юридичного аналізу в контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у даному випадку необхідно було враховувати вказані норми в комплексі.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що спір було розглянуто місцевим судом без дослідження в повному обсязі обставин справи та норм чинного законодавства, що є порушенням принципу всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, що призвело до прийняття рішення з помилковим застосуванням норм права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що в касаційній скарзі стверджуються факти порушення судом не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів. Колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що оцінка доказів, не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховуючи вимоги

ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряється застосуванням попередніми судовим інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, всі судові рішення, ухвалене у справі, підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

Касаційне подання прокуратури Запорізької області № 05/1-1821-07 від 13.05.08 та касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області № 10-01-00521 від 23.04.08 задовольнити частково.