2/25 Про визнання недійсними рішень, якими позбавлено права користування земельними ділянками, та запропоновано надати згоду на розірвання договорів оренди цих земельних ділянок - Текст документа

Позивач, звернувшись з позовом, просив визнати недійсними рішення №49/710 та №50/711 від 25.01.2007р., прийняті відповідачем, якими у зв'язку з відміненою п.1 свого попереднього рішення №122-2/995 від 23.10.2003р. та п.38 рішення №31/905 від 25.09.2003р., в частині передачі позивачу у користування земельної ділянки площею 0, 20 га по проспекту Академіка Паладіна, 60 у Святошинському районі м. Києва та на вул. Академіка Туполєва, 3-б у Святошинському районі м. Києва загальною площею 0, 24 га., позбавлено права позивача користуватись земельними ділянками, та запропоновано надати згоду на розірвання договорів оренди цих земельних ділянок.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що він виконує усі обов'язки по сплаті, викупу та оренді земельних ділянок згідно договорів. Також позивач послався на правомірність відведення йому земельних ділянок, а також те, що в повному обсязі виконав вимоги чинного законодавства щодо містобудівної діяльності, а тому будь-яких підстав для скасування рішення відповідача про надання позивачу земельних ділянок для будівництва автозаправних комплексів немає.

Оскарженою постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2008р. (колегія суддів у складі: головуючого -судді Отрюха Б.В., суддів Верховця А.А., Тищенко А.I.) залишено без змін рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2008р. (суддя Домнічева I.О.), яким позов задоволено, постановлено визнати рішення Київської міської ради IV сесії V скликання від 25.01.2007р. за №50/711 та за №49/710 недійсними, тобто такими, що не відповідають чинному законодавству України; стягнути з Київської міської ради 85 грн. витрат по сплаті держмита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В своїй касаційній скарзі третя особа просить вказані судові рішення скасувати та постановити нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме: ст.22 Закону України "Про судоустрій України" (3018-14) , ст.3 Господарського кодексу України (436-15) , ст.ст.1, 4-1, 4-3, 12, 33, 34, 36, 38, 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , Рекомендацій Вищого господарського суду України №04-5/120 від 27.06.2007р. "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" (va120600-07) , п.25 Iнформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.03.2008р. №01-8/164 (v_164600-08) .

У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначив, що в позовній заяві йшлося про визнання недійсними рішень відповідача від 25.01.2007р. за №50/711 та №49/710 стосовно права користування спірною земельною ділянкою, відновлення порушеного права, третя особа як і позивач претендує на користування спірною земельною ділянкою, тобто існує спір про право, що підпадає під юрисдикцію розгляду даної справи господарським судом та виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства, також вказує що ніяких порушень земельного законодавства з боку позивача не було, всі дії по відведенню земельних ділянок позивачу є правомірними та не суперечать чинному законодавству України, а відтак позивач просить залишити судові рішення у справі без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.

Відповідач та третя особа не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Від Єлісеєва В.В., який раніше представляв інтереси третьої особи у даній справі і який, як вбачається із раніше виданої йому довіреності, доданої до касаційної скарги, є працівником цього підприємства, надійшла заява, датована ним 16.07.2008р. про відкладення розгляду даної справи.

Однак із доданого до цієї заяви наказу вбачається, що представництво за довіреністю Єлісеєва В.В. є припиненим із 04.07.2008р., про що, як вбачається із заяви відомо і самому Єлісеєву В.В.

Таким чином відповідно до ст.248 ЦК України (435-15) вказана заява подана не уповноваженою особою а відтак, з урахуванням приписів ст.ст.18, 22, 27 ГПК України (1798-12) , задоволенню не підлягає.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, відповідно до пункту 38 рішення відповідача від 25.09.2003р. № 31/905, та пункту 1 рішення відповідача від 23.10.2003р. № 122-1/995 затверджено проекти відведення земельних ділянок позивачу для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправних станцій на просп. Академіка Палладіна, 60 у Святошинському районі м. Києва, загальною площею 0, 20 га, та на вул. Академіка Туполєва, 3-б у Святошинському районі м. Києва загальною площею 0, 24 га., за рахунок земель міської забудови.

З посиланням на приписи ст.42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) 04.03.2005р. та 25.03.2005р. між відповідачем (Орендодавець) та позивачем (Орендар) були укладені договори оренди земельних ділянок (далі -Договори).

Згідно положень даних Договорів Орендодавець, на підставі п.38 свого рішення від 25.09.2003р. за №31/905, за Актом приймання-передачі земельної ділянки від 11.03.2005р., та на підставі п.1 свого рішення від 23.10.2003р. за №122-1/995, за Актом приймання-передачі земельної ділянки від 01.04.2005р., передав, а Орендар прийняв в оренду (строкове платне користування) земельні ділянки, визначені вищевказаними Договорами.

Своїми оспореними рішеннями №49/710 та №50/711 від 25.01.2007р. відповідач відмінив п.1 свого попереднього рішення №122-2/995 від 23.10.2003р. та п.38 рішення №31/905 від 25.09.2003р., в частині передачі позивачу у користування земельної ділянки площею 0, 20 га по проспекту Академіка Паладіна, 60 у Святошинському районі м. Києва та на вул. Академіка Туполєва, 3-б у Святошинському районі м. Києва загальною площею 0, 24 га.

Свої рішення №50/711 та №49/710 від 25.01.2007р. відповідач мотивував чисельними скаргами третьої особи, а також приписами Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , "Про столицю України -місто герой Київ", Земельним кодексом України (2768-14) та статтею 188 Господарського кодексу України (436-15) .

Пунктом 3 зазначених рішень позивачу запропоновано надати згоду на розірвання договорів оренди земельних ділянок від 11.03.2005р. за №75-6-00180, та від 01.04.2005 р. за №75-6-00188.

Дійшовши до висновків, що рішення Київради від 25.01.2007 року не відповідають вимогам чинного законодавства, позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсними зазначених рішень.

Визнаючи недійсними вказані рішення Київської міської ради суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач виконує свої обов'язки за договорами, щомісячно сплачує орендну плату, позивач, як замовник будівництва автозаправних станцій, у повному обсязі виконує вимоги законодавства про землекористування та щодо містобудівельної діяльності. Також суди виходили з того, що рішення відповідача "Про надання і вилучення земельних ділянок, погодження місць розташування об'єктів та припинення права користування землею" від 23.10.2003р. №122-1/995 та від 25.09.2003р. за №31/905, згідно яких були передані земельні ділянки позивачу у користування, були визнані адміністративним судом такими, що прийняті у відповідності до вимог чинного законодавства про що свідчить постанова Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2006р. у справі №18/137-а, дії по відведенню земельних ділянок позивачу є правомірними, та такими, що не суперечать чинному законодавству України, а відтак, як встановлено судами, питання третьої особи - Державного підприємства "Київський авіаційний завод "Авіант", щодо відновлення права на земельні ділянки є дослідженим в повному обсязі і не може бути спірним.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів, а касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, щодо непідвідомчості даної справи господарським судам України у зв'язку із її підвідомчістю судами адміністративної юрисдикції, не грунтуються на приписах ст.ст.1, 12 ГПК України (1798-12) , та ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) оскільки предметом спору в цій справі є право користування земельною ділянкою. Тобто між сторонами існує спір про право, що у свою чергу виключає її розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 13.02.2007р. у справі № 8/65 Господарського суду Миколаївської області.

Крім того, згідно статей 116, 125 Земельного кодексу України (2768-14) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Разом з тим, відповідно до п.34 ст.26, п.2 ст.77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельної ділянки в оренду та поновлення договору оренди земельної ділянки) вирішується на пленарному засіданні ради - сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Таким чином оскільки позивач виконує свої обов'язки за договорами, щомісячно сплачує орендну плату, та як замовник будівництва автозаправних станцій, у повному обсязі виконує вимоги законодавства про землекористування та щодо містобудівельної діяльності, а рішення відповідача "Про надання і вилучення земельних ділянок, погодження місць розташування об'єктів та припинення права користування землею" від 23.10.2003р. №122-1/995 та від 25.09.2003р. за №31/905, згідно яких були передані земельні ділянки позивачу у користування, були визнані адміністративним судом такими, що прийняті у відповідності до вимог чинного законодавства, про що свідчить постанова Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2006р. у справі № 18/137-а, дії по відведенню земельних ділянок позивачу є правомірними, та такими, що не суперечать чинному законодавству України, а передбачених законом підстав для відміни відповідних пунктів вказаних рішень Київської міської ради немає, суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів про те, оспорені рішення органу місцевого самоврядування є незаконними, та не знаходить підстав для скасування судових рішень.

Крім того доводи, викладені у касаційній скарзі щодо того, що судами не дана правова оцінка та не встановлений сам факт існування договорів оренди земельних ділянок №75-6-00181 від 11.03.2005р., та №75-6-00189 від 01.04.2005р., не грунтуються на фактичних обставинах справи.

Так, судами досліджено ці договори оренди земельних ділянок про те в судових рішення зазначено їх дату 04.03.2005р., та, відповідно, 25.03.2005р. Ці дати зазначено на перших сторінках договорів. Ті ж номери договорів та дата їх прийняття, про які зазначає третя особа у касаційній скарзі, стосуються їх реєстрації Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради та вказують на дату вчинення реєстраційного запису.

Таким чином доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Та обставина що третя особа відмовилась від спірних земельних ділянок, однак у подальшому оспорювала такі дії, але дії щодо відчуження земельних ділянок судами не визнані неправомірними і відсутні підстави вважати що відмова третьої особи від земельних ділянок не грунтується на чинному законодавстві, не може бути підставою для скасування судових рішень які, як вбачається з викладеного, прав третьої особи, яка звернулась із касаційною скаргою, не порушують.

Наведеним спростовуються доводи, викладені в касаційній скарзі, щодо неправильного застосування судами норм матеріального та процесуального права.

За вказаних обставин суд апеляційної інстанції всебічно і повно встановив всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних в ній доказів, достеменно з'ясував дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосував норми матеріального права, що регулюють їх спірні відносини, а відтак постанова суду апеляційної інстанції є законною і обгрунтованою, а тому підстав для її скасування немає.