2-1/16603-2007 Про про визнання права власності на технічне приміщення - 16.07.2008 Прийняття

16.11.2007р. позивач, об'єднання співвласників квартир будинку АДРЕСА_1, звернувся з позовом до відповідачів: Ялтинської міської ради; фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 про визнання права власності на технічне приміщення літ. "Б" домоволодіння АДРЕСА_1, посилаючись на те, що спірне приміщення є технічним приміщенням знаходиться у власності мешканців багатоквартирного будинку, але безпідставно було здано в оренду, а згодом продано фізичній особі -підприємцю ОСОБА_1

Оскарженою постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.04.2008р. (колегія суддів у складі: головуючого -судді Антонової І.В., суддів Котлярової О.Л., Ткаченка М.І.) залишено без змін рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 12.02.2008 року (суддя Ковтун Л.О.), яким у задоволенні вказаного позову відмовлено.

В своїй касаційній скарзі позивач просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги: визнати незаконним і скасувати рішення Ялтинської міської ради №28 від 30.05.2003р. "Про прийняття в комунальну власність будови, що окремо стоїть, за адресою: АДРЕСА_2"; визнати недійсним договір купівлі-продажу будови №3177 від 14.10.2005р.; визнати незаконним Свідоцтво про право власності на ім'я ОСОБА_1, зареєстрованого Комунальним підприємством "Ялтинське бюро технічної інвентаризації" за №895531 в Державному реєстрі, посилаючись на порушення господарським судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме: ст. 41 Конституції України, ст.ст. 321, 335 Цивільного кодексу України, ст. 99 Господарського процесуального кодексу України.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач-2 зазначив, що касаційна скарга не відповідає фактичним обставинам, розглянутих і встановлених судами, оскільки суди розглядали вимоги "про визнання права власності", а не "про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевої ради"; позивач намагається довести цільове призначення спірної споруди, і тим самим ввести суд в оману; 14.12.2005р. позивачу була передана земельна ділянка площею 0, 1726 га і позивач був зобов'язаний у місячний термін встановити межі земельної ділянки в натурі, натомість, як випливає з відповіді державної інспекції по контролю за використанням і охороною земель АР Крим від 15.02.2008р. № Р-0842, межові знаки на земельній ділянці відсутні, а в разі визначення меж земельної ділянці на місцевості було б підтверджено находження спірної будівлі поза межами земельної ділянки позивача.

Відповідачі та треті особи не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в позові суди виходили з того, що спірна споруда не входила до житлового комплексу -домоволодіння АДРЕСА_1, відомостей про будівництво цієї споруди ЖБК-40 позивачем судам не надано, а з доказів, наданих до справи вбачається, що в експлуатацію за вказаною адресою приймався лише 36-ти квартирний житловий будинок без будь-яких додаткових будівель та споруд. Також суди виходили з того, що позивач просить визнати за ним право власності на спірне приміщення зазначаючи що воно знаходиться АДРЕСА_1, однак вказане приміщення знаходиться за іншою адресою, а саме біля будинку АДРЕСА_2, і було виділено в окрему адресу -АДРЕСА_2, після чого рішенням виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 30.08.2003р. №28 на цю будівлю було оформлено право власності за Ялтинською міською радою. Суди також виходили з того що в 2005р. це приміщення власником, в особі Фонду комунального майна м. Ялти, було продано за договором купівлі-продажу фізичній особі підприємцю ОСОБА_1

Судові рішення не підлягають скасуванню виходячи з наступного.

Статтею 111-10 цього кодексу визначено підстави для скасування або зміни рішення або постанови. Згідно цієї норми підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Під час розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції таких підстав не встановив.

Так, як встановлено судами, рішенням виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 30.08.2003р. №28 на цю будівлю було оформлено право власності за Ялтинською міською радою, а за договором купівлі -продажу від 14.10.2005р., укладеним між Фондом комунального майна Ялтинської міської ради та ОСОБА_1, остання придбала будівлю що знаходиться за адресою АДРЕСА_3.

Між тим, позивач, посилаючись на цей договір, вказував на безпідставність цієї угоди, зазначаючи що спірний об'єкт знаходиться у власності мешканців багатоквартирного будинку і вказуючи, що цей об'єкт знаходиться в АДРЕСА_1.

Згідно ст. 19 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" загальне майно перебуває у спільній частковій власності співвласників багатоквартирного будинку (ч.3). Власники приміщень володіють, користуються і у встановлених цим Законом та цивільним законодавством межах розпоряджаються спільним майном (ч.4). Позивач же, посилаючись на те що спірний об'єкт знаходиться у власності мешканців багатоквартирного будинку, просить визнати за ним право власності на спірне приміщення, однак не довів що має право на визнання за ним права власності на це приміщення, яке згідно його доводів знаходиться у власності мешканців багатоквартирного будинку.

З наведеного вбачається, що такий позов задоволенню не підлягає.

Таким чином така форма набуття позивачем права власності на спірне приміщення як визнання за ним такого права, суперечить вказаним нормам права.

Крім того, позивач просить визнати за ним право власності на спірне приміщення зазначаючи що воно знаходиться АДРЕСА_1, однак за цією адресою спірне приміщення відсутнє.

Із обставин справи вбачається, що позивач був обізнаний про те що спірне приміщення знаходиться за іншою адресою аніж та, що зазначена ним у позові. Відповідно до приписів ст. 129 Конституції України, яка визначає законність однією із основних засад судочинства, такий позов про визнання права власності на приміщення за певною адресою, за якою це приміщення відсутнє, не може бути задоволений оскільки за вказаною адресою спірний об'єкт відсутній.

Крім того, перебування майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків на балансі підприємства (організації) не є безспірною ознакою його права власності, оскільки баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства (організації).

Аналогічну правову позицію викладено і в постанові Верховного Суду України від 29.01.2008 року зі справи №3/156-32/98 Господарського суду м. Києва.

Крім того, згідно ст. 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об'єднання) - юридична особа, створена власниками для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання неподільного та загального майна.

Згідно офіційного тлумачення, що дане в Рішенні Конституційного Суду України №4-рп/2004 від 02.03.2004 р. (v004p710-04) (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. При цьому підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує вчинення додаткових юридичних дій, зокрема, створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

Таким чином законодавство пов'язує право на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків з правами конкретних фізичних осіб - співвласників багатоквартирного будинку.

При цьому підкреслюється, що вказані права фізичних осіб відокремлені від прав об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, і не залежать від створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку.

З викладених норм права вбачається, що об'єднання співвласників багатоквартирного будинку створюється власниками для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання неподільного та загального майна, при цьому допоміжні приміщення передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків і підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує вчинення додаткових юридичних дій.

Між тим позивач вказаним Рішенням Конституційного Суду України обґрунтовував свій позов.

Таким чином позивач, як об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, не може бути набувачем, тобто власником спірного приміщення.

При цьому суд касаційної інстанції не погоджується з висновками судів про те, що доводи позивача відносно входження спірної будівлі колишньої трансформаторної підстанції до житлового комплексу -домоволодіння АДРЕСА_1, є невірними, висновки судів в цій частині не спростовують доводів позивача. Крім того, суд касаційної інстанції зазначає, що відповідно до ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", вказаних вище приписів зазначеного Рішення Конституційного Суду України N 4-рп/2004 від 02.03.2004 р. (v004p710-04) (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) допоміжні приміщення передавались безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків і для підтвердження права власності на них не потребувало вчинення додаткових юридичних дій, зокрема, створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

Однак ця обставина не може бути підставою для скасування судових рішень, оскільки із встановлених судами обставин справи вказані доводи позивача та підстави позову не можуть бути підставою для задоволення позову, а громадяни, якими були приватизовані квартири (кімнати у квартирах), не позбавлені можливості реалізувати своє право на звернення до суду з відповідним позовом для вирішення спірних питань, якщо вони дійдуть висновку що їхні права порушено.

Також, суд касаційної інстанції зазначає, що з урахуванням встановлених ст.- 111-7 ч.3 ГПК України обмежень, суд касаційної інстанції не може розглянути, а відповідно і задовольнити позовні вимоги, викладені у касаційній скарзі, а саме: визнати незаконним і скасувати рішення Ялтинської міської ради №28 від 30.05.2003р. "Про прийняття в комунальну власність будови, що окремо стоїть, за адресою: АДРЕСА_2"; визнати недійсним договір купівлі-продажу будови №3177 від 14.10.2005р.; визнати незаконним Свідоцтво про право власності на ім'я ОСОБА_1, зареєстроване Комунальним підприємством "Ялтинське бюро технічної інвентаризації" за №895531 в Державному реєстрі.

Відповідно до ст.- 111-7 ч.2 ГПК України суд касаційної інстанції не має права прийняти додаткові докази, а відтак копії матеріалів БТІ м. Ялти, копія рішення Господарського суду АРК, копія ухвали Апеляційного суду, додані до касаційної скарги, а також додаткові документи що надійшли до суду касаційної інстанції 09.06.2008р. супровідним листом (вх.8408 Д1/9815), підлягають поверненню особам що їх подали.

Наведеним спростовуються доводи, викладені в касаційній скарзі, щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

За вказаних обставин підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції немає.

Керуючись ст.ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9 п. 1, - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Об'єднання співвласників квартир АДРЕСА_1 залишити без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.04.2008р. у справі №2-1/16603-2007 Господарського суду Автономної Республіки Крим -без змін.