42/373 Про стягнення штрафу за невиконання умов договору поставки вугілля - Текст документа

ВАТ "Дніпроенерго" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до ДП "Вугілля України" про стягнення штрафу в сумі 117581, 70 грн. за недопостачання вугілля у листопаді і грудні 2006 р. та односторонню відмову від виконання умов договору, посилаючись на приписи статей 193, 230, 264, 265, 266 Господарського кодексу України (436-15) .

Позовні випоставки вугіллямоги обгрунтовані тим, що відповідачем не виконане належним чином зобов'язання за укладеним між сторонами договором поставки вугілля № 2-02/1-П-264-А-ДПО/24 від 28.01.2004 р.

Пункт 7.4 зазначеного договору забезпечує виконання зобов'язання штрафом у розмірі 0,5 % від вартості недопоставленого вугілля за кожний день прострочення, що дорівнює 117581, 70 грн.

Вимоги позивача № 04/06 від 22.01.2007 р.і № 05/06 від 22.01.2007 р. залишені відповідачем без відповіді.

Рішенням господарського суду м. Києва від 25.09.2007 р. (суддя Паламар П.I.) позовні вимоги задоволені в повному обсязі, стягнуто з ДП "Вугілля України" на користь ВАТ "Дніпроенерго" 117581, 70 грн. штрафу.

Мотивуючи рішення господарський суд, керуючись приписами статті 624 Цивільного кодексу України (435-15) , дійшов висновку щодо обгрунтованості позовних вимог про стяггнення штрафу, з огляду на те, що доказів відсутності вини відповідача у недопоставці товару за укладеним між сторонами договором поставки вугілля надано не було.

За апеляційною скаргою ДП "Вугілля України" Київський апеляційний господарський суд (судді: Шипко В.В., Борисенко I.В., Розваляєва Т.С.), переглянувши рішення суду від 25.09.2007 р. в апеляційному порядку, постановою від 27.11.2007 р. залишив його без змін з тих же підстав.

ДП "Вугілля України" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та постанову в частині зайво нарахованих штрафних санкцій на суму 11884, 86 грн., обгрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судом апеляційної інстанції статті 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що судом апеляційної інстанції не було взято до уваги, що відповідно до додатків № 11/06-П від 30.10.2006 р. та № 12/06-П від 30.10.2006 р. до договору № 2-02/1-П від 28.01.2004 р., обсяг поставленого вугілля може коливатися у межах +/- 3 %, тобто відповідач має право недопоставити позивачу 3% від обсягів вугілля зазначених у додатках, а тому обсяг відповідальності відповідача може визначатися виходячи із розміру недопоставки від запланованого обсягу, зменшеного на 3 %.

Заслухавши доповідь судді - доповідача та пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) касаційна інстанція виходить з обставин, встановлених у даній справі судом першої та апеляційної інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами під час розгляду справи між ВАТ "Дніпроенерго (покупець) та ДП "Вугілля України" (постачальник) було укладено договір поставки № 2-02/1-П-264-А-ДПО/24 від 28.01.2004 р., за умовами якого постачальник на умовах, передбачених даним договором, зобов'язався поставити, а покупець - прийняти та оплатити вугілля енергетичне українського походження.

Кількість, марки, базові характеристики якості вугілля, яке буде поставлятися за договором та видобувник вугілля, період та обсяги поставки передбачені сторонами у додатках до договору (пункти 1.2, 1.3 договору).

Відповідно до пункту 7.1 договору поставки № 2-02/1-П-264-А-ДПО/24 від 28.01.2004 р. за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором сторони несуть матеріальну відповідальність відповідно до чинного законодавства.

Згідно з додатками № 11/06-П від 30.10.2006 та № 12/06-П від 30.11.2006 р., укладеними сторонами до договору поставки № 2-02/1-П-264-А-ДПО/24 від 28.01.2004 р., постачальник зобов'язався поставити покупцю вугільну продукцію (з різницею +/- 3%): в листопаді 2006 року -144 500 т.; в грудні 2006 року -170 000 т.

На виконання умов договору №2-02/1-П-264-А-ДПО/24 від 28.01.2004 р. відповідач поставив: в листопаді 2006 року - 13 888, 989 тон вугілля; в грудні 2006 року -116 863,362 тон вугілля, що підтверджується актами звіряння партій вугільної продукції за кількістю та якістю.

Різниця складає: 30 611,012 тон за листопад 2006 року та 53 136,638 тон за грудень 2006 року.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (436-15) , суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами пункту 1 статті 712 Цивільного кодексу України (435-15) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 669 Цивільного кодексу України (435-15) встановлено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

Відповідно до статей 526 та 525 Цивільного кодексу України (435-15) зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.

За приписами статті 610 Цивільного кодексу України (435-15) , порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

При цьому, згідно статті 611 вказаного Кодексу, у разі порушення зобов'язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною1 статті 624 Цивільного кодексу України (435-15) встановлено, що якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Предметом спору у даній справі є вимога ВАТ "Дніпроенерго" про стягнення з ДП "Вугілля України" штрафу в сумі 117581, 70 грн. за недопостачання вугілля у листопаді і грудні 2006 р.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, пунктом 7.4 договору поставки № 2-02/1-П-264-А-ДПО/24 від 28.01.2004 р. сторони передбачили, що постачальник несе майнову відповідальність за прострочення постачання чи недопоставку вугілля у вигляді 0,5% від вартості недопоставленого вугілля за кожний день прострочення.

Претензії позивача № 04/06 на суму 42 977,86 грн. та № 05/06 на суму 74 603,84 грн., якими позивач пропонував відповідачу сплатити штрафні санкції за недопоставку продукції, відповідачем залишені без відповіді та задоволення.

А тому, беручи до уваги приписи законодавства та встановлені під час розгляду справи обставини, судова колегія вважає правомірним висновок суду першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення позовних вимог про стягнення з ДП "Вугілля України" на користь ВАТ "Дніпроенерго" штрафу за недопоставку вугілля.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Викладені у касаційній скарзі доводи заявника, судова колегія вважає непереконливими та такими, що зводяться до оцінки доказів у справі, розгляд яких за приписами статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) виходить за межі повноважень касаційної інстанції.

Враховуючи викладене, касаційна інстанція вважає прийняті у справі рішення та постанову такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Керуючись пунктом 1 статті 111-9, статтями 111-5, 111-10,- 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Рішення господарського суду м. Києва від 25.09.2007 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2007 р. у справі № 42/373 господарського суду м. Києва залишити без змін, а касаційну скаргу ДП "Вугілля України" - без задоволення.