Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 1760,40грн. пені за несвоєчасну виплату страхової суми відповідно до умов договору та судового рішення про стягнення страхової суми.

Заявою від 14.08.2007р. позивач збільшив позовні вимоги до 45760,40грн., включивши до їх складу вимогу про відшкодування додаткових витрат на оренду приміщення для здійснення підприємницької діяльності за період від настання страхового випадку до проведення судової будівельно-технічної експертизи; також позивач заявив вимогу про відшкодування 135,13грн. судових витрат (витрати на проїзд та витрати на відрядження).

Відповідач відхилив позовні вимоги про сплату пені, вказавши, що право на виплату страхового відшкодування у страхувальника виникло лише з моменту прийняття відповідного судового рішення; решта вимог позивача є недоведеними та необґрунтованими.

Рішенням місцевого господарського суду від 22.11.2007р. (суддя Довга О.І.) позов задоволено повністю; з відповідача на користь позивача стягнуто 1760,40грн. пені, 44000грн. збитків, 108,07грн. витрат на проїзд, 458,68грн. державного мита, 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Судове рішення вмотивовано встановленими обставинами справи щодо наявності та розміру збитків, завданих порушенням договірних зобов'язань відповідачем, причинно-наслідкового зв'язку між збитками та діями відповідача; вказані збитки підлягають відшкодуванню на підставі статей 22, 992 Цивільного кодексу України.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.04.2008р. (судді: Орищин Г.В. - головуючий, Галушко Н.А., Краєвська М.В.) рішення місцевого господарського суду скасовано в частині стягнення 108,07грн. витрат на проїзд; в решті залишено без змін.

Постанову апеляційного господарського суду вмотивовано прийняттям судового рішення в частині суми збитків та пені відповідно до матеріалів і обставин справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Також судова колегія зазначила, що сторони витрати на відрядження та на проїзд не є судовими витратами у розумінні статті 44 Господарського процесуального кодексу України.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення та прийняти нове, яким відмовити позивачу у задоволені позову в частині відшкодування орендної плати та частково відмовити у стягненні пені.

Скаргу мотивовано доводами про порушення та неправильне застосування господарськими судами норм матеріального права, оскільки ним не прийнято до уваги статті 8 та 9 Закону України "Про страхування", оскільки страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник; сплата позивачем орендної плати за 11 місяців не перебуває у причинному зв'язку з діями страхової компанії, як немає причинного зв'язку між діями страхової компанії та датою проведення судової техніко-будівельної експертизи; позивач не надав належних доказів у підтвердження понесених збитків - сплати орендної плати.

Також скаржник вважає, що судами нарахована пеня за весь період прострочення всупереч частині 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу та усно у судовому засіданні відхилив доводи касаційної скарги повністю, пославшись на законність та обґрунтованість постанови апеляційного суду.

Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є наявність підстав чи відсутність підстав для застосування цивільно-правової відповідальності у спірних правовідносинах та розміру цієї відповідальності.

Таким чином, для правильного вирішення спору судам належало визначити, в чому полягає невиконання чи неналежне виконання відповідачем зобов'язань, та встановити на підставі належних та допустимих доказів наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, розміру збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача і збитками, вину відповідача.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 10.12.2002р. сторонами було укладено договори страхування майна за №№ 03/58/ 03/59, 03/60, а саме договори страхування внутрішнього оздоблення офісу, комп'ютера та принтера, меблів у офісі.

Умовами договорів страхування передбачено, що виплата страхового відшкодування здійснюється протягом 10 банківських днів після настання страхового випадку, а у випадку затримки виплати страхового відшкодування страховик зобов'язаний сплатити страхувальнику пеню у розмірі 0,01% від суми, що підлягає виплаті, за кожен день прострочення.

В ніч 03 на 4 серпня 2003 року у приміщенні позивача стався страховий випадок, внаслідок чого було пошкоджено застраховане майно на суму 13543,25грн.; відповідач відмовив у виплаті страхового відшкодування з тих мотивів, що пошкодження відбулося через події, що не є страховим випадком.

Рішенням господарського суду Львівської області від 17.10.2006р. у справі № 1/618-7/193 позов про стягнення страхової суми було задоволено, про що видано наказ від 19.01.2007р.; стягнуті кошти позивач отримав 13.03.2007р., відтак позивач вважає належними до стягнення 1760,40грн. пені за несвоєчасну виплату страхового відшкодування за період з 16.08.2003р. по 13.03.2007р.

Судовим рішенням від 17.102006р., встановлено, що настав страховий випадок, який є підставою для сплати страхової суми, однак відповідач складеного кошторису не оспорив, не провів оцінки пошкодженого майна та заподіяних збитків за пунктами 6.3.3 та 6.3.4 договорів страхування.

Відтак судами попередніх інстанцій встановлено, що з метою доведення настання страхового випадку у спорі з відповідачем позивач самостійно склав кошторис заподіяних збитків, що підлягали відшкодуванню в межах страхової суми.

Протягом періоду, в який позивач збирав належні та допустимі докази у підтвердження страхового випадку та розміру заподіяних збитків, використання офісу для здійснення підприємницької діяльності та проведення його ремонту було неможливим. Таким чином на протязі 11 місяців (до проведення експертизи) позивач орендував інше приміще ння для здійснення підприємницької діяльності, за що сплатив 44000грн. (згідно договору оренди від 20.1003р. та квитанцій до прибуткових касових ордерів).

Задовольняючи позов, суди визнали, що відповідач порушив свої зобов'язання за договорами страхування, чим позивачу заподіяно прямі збитки у вигляді коштів, сплачених за період оренди іншого приміщення для здійснення підприємницької діяльності.

Тобто, встановивши наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, розміру збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача і збитками, вину відповідача, апеляційний та місцевий господарські суди дійшли висновку про наявність підстав для цивільно-правової відповідальності відповідача.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання; у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором, в тому числі відшкодування збитків. Зі змісту статті 22 Цивільного кодексу України випливає, що збитками є втрати особи, яких вона зазнала у результаті порушення її цивільного права.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Задовольняючи позов, господарські суди керувалися положеннями цивільного законодавства України, що передбачають наслідки порушення цивільно-правових зобов'язань. Касаційна скарга не містить доводів щодо необґрунтованості застосування до правовідносин у сфері страхування загальних положень Цивільного кодексу України (435-15) про відшкодування збитків, заподіяних неналежним виконанням зобов'язань. При цьому доводи касаційної скарги про неможливість перевищенням страхового відшкодування розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник, не стосуються предмету даного спору, оскільки мова йде не про відшкодування збитків, заподіяних позивачу внаслідок страхового випадку, а про стягнення збитків, заподіяних позивачу самою страховою компанією внаслідок порушення умов договору страхування.

Безпідставним є посилання скаржника на неналежність прийнятих судами доказів у підтвердження витрат позивача, оскільки судами встановлено, що надані позивачем розрахункові документи свідчать про його проведення розрахунків з орендодавцем, а питання додержання орендодавцем - приватним підприємцем ОСОБА_2. вимог чинного законодавства у його діяльності виходять за межі даного спору.

Водночас, з'ясовуючи наявність чи відсутність причинно-наслідкового зв'язку між протиправними діями та збитками позивача, слід мати на увазі, що такий зв'язок повинен бути прямим та безпосереднім. Тобто, протиправна дія чи бездіяльність заподіювача збитків є причиною, а збитки потерпілої особи -наслідком такої поведінки. Самі по собі протиправні дії боржника, за відсутності їх прямого причинного зв'язку зі збитками кредитора, не можуть бути підставою для відшкодування збитків. Вказані обставини підлягають доведенню позивачем та встановленню судом при вирішенні спору.

Однак судові рішення не містять встановлених обставин справи щодо того, яким чином неправомірні дії відповідача унеможливлювали визначення втрат застрахованого майна саме на протязі 11 місяців, а також щодо того, що позивач змушений був знаходитися в іншому орендованому приміщенні саме внаслідок неправомірних дій страхової компанії, а не після таких дій.

Також обґрунтованими є доводи касаційної скарги в частині незастосування судами приписів частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, що регулює не питання застосування позовної давності, а порядок застосування відповідальності за допущені порушення зобов'язання; відтак доводи апеляційної скарги в цій частині не розглянуто та неспростовано.

Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті - 111- 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, рішенні місцевого суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний господарський та місцевий суди розглядаючи справу, не розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; не належним чином проаналізували правовідносини, що виникли та існували між сторонами, внаслідок чого їх висновки щодо розгляду позову та апеляційної скарги не можуть вважатись законними та обґрунтованими.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Разом з тим, оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають за вище вказаних підстав. З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею - 111-7 Господарського процесуального кодексу України, постанова апеляційної інстанції та рішення місцевого суду підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи, господарським судам слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

Керуючись статтями 43, - 111-7, пунктом 3 статті - 111-9, статтями-- 111-10, - 111-11, - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.04.2008р. у справі № 10/235 господарського суду Львівської області скасувати частково, в частині залишення без змін рішення господарського суду Львівської області від 22.11.2007р. (задоволення позову про стягнення 44000грн. збитків та 1760,40грн. пені), а рішення господарського суду Львівської області від 22.11.2007р. скасувати повністю.

Справу в цій частині направити на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

В решті постанову апеляційної інстанції залишити без змін.