37/429-07 Про стягнення збитків на підставі договору на транспортно-експедиційне обслуговування - Текст документа

У грудні 2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Рибоконсервний завод "Екватор" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Статутного галузевого територіального об'єднання "Південна залізниця" в особі Харківської дирекції залізничних перевезень про стягнення 85604,60 грн. збитків на підставі Договору № 2931 на транспортно-експедиційне обслуговування.

Позовні вимоги було обгрунтовано тим, що залізниця по договору № 2931 виписала рахунок на попередню оплату послуг на суму 45000 грн., а фактичні послуги залізниці по отриманню 2 мехсекцій із мороженою рибою з Латвії у латвійських вагонах коштували 130604,60 грн., різницю у 85604,60 грн. позивач вважав збитками.

Рішенням господарського суду Харківської області від 25 січня 2008 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Доленчук Д.О., суддя Калініченко Н.В., суддя Шарко Л.В.) позов задоволено повністю, стягнуто з СТГО "Південна залізниця" в особі Харківської дирекції залізничних перевезень на користь ТОВ "Рибоконсервний завод "Екватор" суму збитків у розмірі 85604,60 грн., витрати по сплаті державного мита 856,04 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 118,00 грн.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 09.04.2008 ( головуючий суддя Афанасьєв В.В., судді Бухан А.I. Шевель О.В.) за апеляційною скаргою СТГО "Південна залізниця" рішення суду першої інстанції скасовано і прийнято нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постанова апеляційного суду грунтується на тому, що розрахунки між сторонами за перевезення здійснювались на підставі Статуту залізниць України та тарифів на міжнародні перевезення вантажів у відповідності із умовами укладеного договору на транспортно-експедиційне обслуговування. Розрахунки за послуги залізниці за регульованими тарифами не є збитками.

Не погоджуючись із постановою Харківського апеляційного господарського суду, товариство з обмеженою відповідальністю "Рибоконсервний завод "Екватор" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга обгрунтована посиланням на неправильну оцінку апеляційним судом перевезення риби в литовських рефрижераторних мехсекціях з Литви в Україну як міжнародного перевезення, неправильне застосування вимог ст. 22 Цивільного кодексу України (435-15) до виконання відповідачем умов договору на транспортно-експедиційне обслуговування.

Заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 30.12.2005 року між позивачем ТОВ "Рибоконсервний завод "Екватор" та відповідачем СТГО "Південна залізниця" в особі Харківської дирекції залізничних перевезень було укладено Договір на транспортно-експедиційне обслуговування № 2931, відповідно до якого за дорученням позивача відповідач зобов'язується здійснювати за плату послуги по транспортно-експедиційному обслуговуванню, а саме: виконувати експортно-імпортні та внутрішні перевезення вантажів призначенням/відправленням від станції Південної залізниці та доріг України; здійснювати облік вантажів та орендованих позивачем вагонів, їх інформаційне та документальне супроводження, здійснювати розрахунки за перевезення та додаткові операції, які пов'язані з перевезенням.

Додатковою угодою від 29.12.2006 року до договору транспортно-експедиційного обслуговування № 2931 від 30.12.2005 року сторони обумовили, що вказаний договір діє до 31.12.2007 року, а в частині взаєморозрахунків -до повного їх закінчення.

Усі вищевказані послуги позивачу надавалися.

ТОВ "Рибоконсервний завод "Екватор" стверджує, що 03.08.2007 року він звернувся до відповідача для розрахунку тарифу по Україні від ст. Хоробичи до ст. Богодухів Південної залізниці, від ст. Хоробичи до ст. Золочів Південної залізниці для транспортування 400 тонн вантажу - риба свіжозаморожена, яка буде транспортуватися із Литви литовськими мехсекціями.

В порушення вимог ст.33 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) докази звернення ТОВ "Рибоконсервний завод "Екватор" до Харківської дирекції залізничних перевезень Південної залізниці із відповідним запитом в матеріалах справи відсутні.

13.08.2007 ТОВ "Рибоконсервний завод "Екватор" отримав від відповідача рахунок № 2931/23 від 13.08.2007 призначенням "оплата за залізничні послуги по договору № 2931" у розмірі 45000,00 грн.

Рахунок № 2931/23 від 13.08.2007 року призначенням "оплата за залізничні послуги по договору № 2931" було позивачем частково сплачено у розмірі 18000,00 грн. платіжним дорученням № 1988 від 20.08.2007 та у розмірі 3950,00 грн. платіжним дорученням № 1996 від 22.08.2007.

23.08.2007 року на ст. Золочів Південної залізниці прибула 1-а мехсекція (5 вагонів), а в ніч з 25.08.2007 року на 26.08.2007 року на ст. Золочів Південної залізниці прибула 2-а мехсекція. За вказане транспортування залізницею було нараховане тариф та додаткові збори і платежі, передбачені Тарифним керівництвом № 1 у розмірі 130604,60 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач сплатив. відповідачу суму у розмірі 130604,60 грн. (платіжне доручення № 1988 від 20.08.2007 року на суму 18000,00 грн.; платіжне доручення № 1996 від 22.08.2007 року на суму 3950,00 грн.; платіжне доручення № 2021 від 23.08.2007 року на суму 45000,00 грн.; платіжне доручення № 2029 від 27.08.2007 року на суму 63654,60 грн.).

Як встановлено Харківським апеляційним господарським судом та вбачається із листів видачі вантажу ( лист 4 накладної СМГС) перевезення спірної свіжозамороженої риби здійснювалось у міжнародному вантажному залізничному сполученні СМГС.

Стаття 10 Цивільного кодексу України (435-15) встановлює, що чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України.

Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Відповідно до Закону України "Про правонаступництво України" від 12.09.1991 (1543-12) Україна є правонаступником прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України (254к/96-ВР) та її інтересам.

"Соглашение о международном грузовом сообщении" (СМГС) підписано Союзом РСР і стало чинним для нього з 01.11.1951.

На підставі постанови Верховної Ради України від 17.09.1992 "Про приєднання України до Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів" (2608-12) (далі - Віденська конвенція) Україна приєдналася до цієї Конвенції. Відповідно до статті 34 Віденської конвенції, коли частина або частини території держави відокремлюються і утворюють одну або декілька держав, незалежно від того, чи продовжує існувати держава-попередниця, будь-який договір, що був у силі на момент правонаступництва держав стосовно всієї території держави-попередниці, продовжує бути в силі стосовно до кожної утвореної таким чином держави-наступниці.

Таким чином, міжнародна угода -"Соглашения о международном грузовом сообщении" (СМГС) є чинною для України в силу приєднання України до Віденської конвенції.

Стаття 36 СМГС передбачає, що при відсутності в цій Угоді, в тарифах, що застосовуються, та Службовій інструкції до Угоди СМГС необхідних положень застосовуються постанови, викладені у внутрішніх законах та правилах.

У відповідності із ст.908 Цивільного кодексу України (435-15) , яка кореспондується із ст. 307 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями, визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.1 ст. 8 Закону України "Про залізничний транспорт" (273/96-ВР) перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом загального користування організується на договірних засадах.

Частиною 1 ст. 9 Закону України "Про залізничний транспорт" (273/96-ВР) передбачено, що встановлення тарифів на перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу залізничним транспортом (за винятком приміських пасажирських перевезень) у межах України здійснюється на підставі бюджетної, цінової та тарифної політики у порядку, що визначає Кабінет Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1996 № 1548 (1548-96-п) встановлено повноваження органів виконавчої влади щодо регулювання цін (тарифів), яким Мінтрасзв'язку за погодженням з Мінекономіки і Мінфіном встановлює тарифи на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги.

Наказом Мінтрансу від 15.11.1999 № 551 (z0828-99) , зареєстрованому в Мінюсті 01.12.1999 за № 828/4121, затверджено Збірник тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом ( Тарифне керівництво № 1), яким передбачено розмір провізної плати за перевезення вантажів, а також встановлено розміри додаткових зборів за послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, таких як плата за подачу і прибирання вагонів, плата за користування вагонами, збір за зберігання вантажів, повідомлення про прибуття вагонів тощо. Таким чином, тарифи на послуги залізниці є регульованими.

Пункти 3 та 7 статті 29 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення ( СМГС) встановлює, що пред'явлення претензій до перевізника здійснюється: у разі перебору провізних платежів - вантажоотримувачем по тих сумах, які він сплатив за перевезення, і до тієї залізниці, яка стягнула ці кошти.

Судами не встановлено, а позивач ТОВ "Рибоконсервний завод "Екватор" не довів суду у відповідності із вимогами ст.33 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , по яких саме видам платежів залізниця здійснила зайве нарахування, оскільки первинні документи підписані представником позивача без застережень.

Щодо дотримання досудового претензійного порядку відносно перевізника, то судом апеляційної інстанції правильно визначено, що це є правом, а не обов'язком позивача, оскільки позивач обгрунтовував позовні вимоги посиланням не на Угоду про міжнародне залізничне вантажне сполучення, а на Договір про транспортно-експедиційне обслуговування № 2931 та ст.ст.526, 611 Цивільного кодексу України (435-15) , які передбачають відповідальність за неналежне виконання умов договору, в тому числі у вигляді відшкодування збитків.

Згідно із Законом України "Про транспортно-експедиторську діяльність" (1955-15) експедитор (транспортний експедитор) -це суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.

Стаття 8 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" (1955-15) встановлює, що експедитори надають клієнтам послуги відповідно до вимог законодавства України та держав, територією яких транспортуються вантажі, згідно з переліком послуг, визначених у правилах здійснення транспортно-експедиторської діяльності, а також інші послуги, визначені за домовленістю сторін у договорі транспортного експедирування.

Транспортно-експедиторські послуги надаються клієнту при експорті з України, імпорті в Україну, транзиті територією України чи іншими державами, внутрішніх перевезеннях територією України.

Судами встановлено, що між сторонами було укладено Договір на транспортно-експедиційне обслуговування № 2931, який діяв з 30.12.2005 по 31.12.2007, відтак, сторони знаходились у договірних правовідносинах, у зв'язку з чим мали відповідні обов'язки та права за цим договором.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України (435-15) зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України (435-15) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 ЦК України (435-15) , - це такі, які передбачені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків. Пунктом 8 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України (435-15) передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України (435-15) особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Для застосування вищевказаного виду цивільно-правої відповідальності необхідною є наявність відповідних умов: завданої шкоди, протиправності у поведінці заподіювача шкоди, причинного зв'язку між першими двома елементами; вини заподіювача шкоди.

Апеляційним судом встановлено, що усі передбачені Договором на транспортно-експедиційне обслуговування № 2931 від 30.12.2005 послуги залізниця позивачу надавала, а відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Суд визначив, що позивач не довів наявність спричинення залізницею збитків, оскільки сплачений за перевезення вантажу тариф та додаткові збори за регульованими або погодженими вільними тарифами не є збитками.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що умовами договору на транспортно-експедиційне обслуговування № 2931 від 30.12.2005 не передбачався обов'язок відповідача за власний рахунок оплачувати витрати по доставці з іноземної держави вантажу, який після одержання на станції призначення повинен був належати відповідачу. Висновок господарського суду Харківської області про те, що позивач повідомив відповідача, що позивачем буде отриманий товар, який транспортується із Литви саме литовськими мехсекціями, спростований апеляційним судом як такий, що не підтверджений належними доказами та матеріалами справи.

Враховуючи, що в інтересах позивача здійснювалося міжнародне залізничне перевезення, що підтверджується відповідними транспортними документами, саме позивач повинен був довести відсутність у нього обов'язку сплатити відповідачу передбачені чинними нормативними актами ( і насамперед діючим Тарифним керівництвом № 1) нараховані платежі.

Також апеляційним господарським судом обгрунтовано не прийнято до уваги, що Харківською міжрайонною транспортною прокуратурою було розглянуто звернення позивача від 15.09.2007 року щодо несвоєчасного нарахування платежів за перевезення вантажів залізничним транспортом працівниками Харківської дирекції залізничних перевезень, у зв'язку з чим Харківською міжрайонною транспортною прокуратурою було встановлено те, що рахунок № 2931/23 від 13.08.2007 року було виписано інженером сектору договірної роботи і тарифів ДН-2 на підставі розрахунків, які було зроблено товарним касиром станції Золочів, на суму 45000 грн. В зазначену суму ввійшли також витрати за використання вантажних вагонів, які належать Україні, а не Республіка Литва, внаслідок чого, нею було занижено нарахування до сплати залізничних послуг за отримані 2 механізовані секції (по 5 вагонів у кожній) із свіжомороженою рибою. Харківською міжрайонною транспортною прокуратурою було повідомлено позивача про те, що з питання стягнення коштів із СТГО "Південна залізниця" за фактом додаткового перерахованих коштів за використання 10 вагонів, позивач має право звернутися до суду за захистом свого майнового або немайнового права та інтересу відповідно до ст. 16 ЦК України (435-15) .

Цей лист не має преюдиційного значення у розумінні норми ст.35 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , а оцінюється судами на загальних підставах ст. 43 ГПК (1798-12) .

Апеляційний суд визначив, що предметом позову по даній справі є стягнення збитків, нібито завданих відповідачем позивачу через неналежне виконання останнім своїх договірних зобов'язань у розмірі 85604,60 гривень, які на думку позивача, були ним надмірно переплачені всупереч умовам укладеного між сторонами договору. Проте, апеляційний суд встановив, що матеріали спра ви не свідчать, що відповідач дійсно завдав такі збитки позивачу, оскільки за результатами проведеної відповідачем перевірки та виходячи із існуючих та дійсних тарифів на надання послуг на залізничні міжнародні перевезення, залізниця правомірно нарахувала перевізну плату та додаткові збори, які позивачем були сплачені у добровільному порядку.

Статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги ТОВ "Рибоконсервний завод "Екватор" фактично зводяться до переоцінки доказів, які були досліджені апеляційним судом, і на переоцінку яких Вищий господарський суд України не має права.

За таких обставин, та враховуючи, що судами попередніх інстанцій досліджені всі наявні у справі матеріали, їм надано належну правову оцінку, судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення та постанови по справі з наведених у касаційній скарзі мотивів.