37/289-07 Про виселення з займаного нежитлового приміщення - 10.07.2008 Прийняття

У липні 2007 року Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до приватного підприємця ОСОБА_1 про виселення з займаного нежитлового приміщення, загальною площею 292,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, літ. А-3 та передати нежитлове приміщення позивачу.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 06 грудня 2007 року (суддя Доленчук Д.О.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18 березня 2008 року (колегією суддів у складі: Токара М.В. - головуючого, Івакіної В.О., Фоміної В.О.) позовні вимоги задоволено. Судові рішення вмотивовані посиланнями на статті 17, 26, 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", в силу яких закінчення строку дії договору та відмови від продовження його дії є підставою для виникнення у орендаря обов'язку повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, приватний підприємець ОСОБА_1 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішенням Господарського суду Харківської області від 06 грудня 2007 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18 березня 2008 року скасувати, а справу скерувати до суду першої інстанції для нового розгляду, мотивуючи касаційну скаргу доводами щодо порушення судами вимог статті 104 ГПК України, вказуючи на те, що суд першої інстанції прийняв рішення за її відсутності, неповідомленої належним чином про час та місце судового засідання. Крім того, скаржник вказав, що суди не дослідили факту сплати відповідачем орендних платежів, що свідчить про пролонгацію договору оренди № 811 від 23.05.01.

Заслухавши суддю-доповідача Швеця В.О., представника позивача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 23 травня 2001рку між Управлінням комунального майна та приватизації Харківської міської ради (орендодавець) і приватним підприємцем ОСОБА_1 (орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 811, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, літ. А-3, площею 292,9 кв.м. (далі - Договір, а.с. 3-12). Пунктом 2.1 Договору передбачено, що вступ орендаря у володіння та користування орендованим нежитловим приміщенням настає одночасно із підписанням договору та акта прийому-передачі вказаного приміщення. Згідно акту приймання-передачі вказане приміщення було передано орендарю 23.05.01.

Відповідно до п. 8.1 Договору строк його дії визначено з 23.05.01 до 23.05.02, при цьому останній було пролонговано до 23.05.07.

Згідно зі статтею 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та п. 8.9 Договору, його дія припиняється, зокрема, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

20 червня 2007 року Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради листом № 7673 від 20.06.07 повідомило ПП ОСОБА_1 закінчення дії договору оренди нежитлового приміщення № 811 та про відмову від подальшої пролонгації вказаного договору. Крім того, позивач у зазначеному листі запропонував протягом 10-ти днів (від дати одержання листа) звільнити орендоване нежитлове приміщення та здати його за актом приймання-передачі його представнику. Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, лист № 7673 від 20.06.07 було вручено 21.06.07 ПП ОСОБА_1 особисто (а.с. 13).

Враховуючи те, що строк дії Договору закінчився 23.05.07 та відмову позивача від продовження його дії, суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про виникнення у орендаря обов'язку повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди, у зв'язку з чим задовольнили позовні вимоги.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з вказаними висновками судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Тобто, норма зазначеної статті має диспозитивний характер і вказує на те, що відповідна вимога про припинення договору оренди має називатися виключно заявою. Така заява може бути направлена однією із сторін у формі листа, телеграми, факсограми тощо. Істотне значення у даному випадку має зміст такої заяви, оскільки вона обов'язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди.

Враховуючи наведене судом апеляційної інстанції на підставі ретельної правової оцінки умов Договору та змісту листа-повідомлення № 7673 від 20.06.07 з достовірністю встановлено, а відповідачем не спростовано обставини направлення йому, як орендарю, заяви орендодавця про припинення договору оренди у межах місячного терміну, передбаченого частиною 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", що, в свою чергу, вказує на наявність достатніх правових підстав для звільнення орендарем займаного приміщення.

Оскільки відповідно до статей 2, 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" правовою підставою користування комунальним майном є договір оренди, а відповідач не надав доказів звернення до орендодавця з пропозицією переукласти договір оренди на новий строк та не довів намір останнього передати вказане приміщення іншим особам, то цей договір оренди припинився, а тому у відповідача відсутні підстави для подальшого перебування у займаному приміщенні.

Доводи скаржника щодо неналежного повідомлення відповідача про час та місце останнього судового засідання суду першої інстанції в даній справі, що відбулося 06.12.07 спростовуються матеріалами справи та висновками апеляційного суду. Інші ж доводи скарги зводяться до намагань відповідача надати перевагу його доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Згідно з частиною другою статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені апеляційним господарським судом на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції вважає, що оскаржувана постанова Харківського апеляційного господарського суду є законною та обґрунтованою, а тому не вбачається підстав для її зміни чи скасування.

На підставі викладеного, керуючись статтями. 111-5, 111-7, п.1 статті - 111-9, - 111-10 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

1. Касаційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18 березня 2008 року - без змін.