Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники :

Рішенням Господарського суду Полтавської області (суддя Гетя Н.Г.) від 27.12.2007 року, залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду (головуючий суддя -Писана Т.О., судді -Мостова Г.І., Фаловська І.М.) від 25.03.2008 року, у справі № 5/419 задоволено позовні вимоги; зобов'язано ПП ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні павільйоном, розташованим за адресою: АДРЕСА_1, а саме виселено відповідача з незаконного займаного ним приміщення; стягнуто з ПП ОСОБА_1 на користь ПП ОСОБА_2 85,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалені по справі судові акти і припинити провадження у справі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 129 Конституції України, ст.ст.1, 4-5, 12, 61 ГПК України (1798-12) .

Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.

Позивач не скористався наданим процесуальним правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі відповідача, який підтримав викладені в ній доводи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Приватний підприємець ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про зобов'язання Приватного підприємця ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні павільйоном, розташованим за адресою: АДРЕСА_1, який є його приватною власністю на підставі договору від 14.01.2004 року. Позов мотивовано посиланням на ч.1 ст. 321, ст. 391 ЦК України.

Суди мотивували висновок щодо задоволення позовних вимог тим, що позивачем належним чином доведено володіння торгівельним павільйоном та наявність перешкод, які чинить відповідач щодо використання позивачем права власності спірним приміщенням.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року №11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Разом з тим постанова апеляційної інстанції та рішення місцевого суду вказаним вимогам не відповідають з огляду на таке.

Як свідчать матеріали справи, 14.01.2004 року між Приватним підприємцем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу кіоску, відповідно до умов якого ОСОБА_1(продавець) продав, а ОСОБА_2 купив торгівельний павільйон, одноповерховий тимчасового характеру, окремо розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Пунктом 4 вказаного договору передбачено, що право власності на павільйон виникає у покупця з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_3 14.01.2004 року у реєстровій книзі за № 92.

В силу положень ч.1 ст. 202 ЦК України, відповідно до якої правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, за двостороннім правочином від 14.01.2004 року, яким є договір купівлі-продажу, право власності виникло саме у фізичної особи ОСОБА_2 за захистом якого СПД ОСОБА_2 звернувся до господарського суду.

Відповідно до частини 3 статті 22 Закону України "Про судоустрій України", місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності. Згідно з частиною 1 статті 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.

Таким чином, господарським судам підвідомчі справи, коли склад учасників спору відповідає статті 1 Господарського процесуального кодексу України, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер.

Беззаперечним є те, що склад сторін по справі відповідає приписам ст. 1 ГПК України. Проте, судами обох інстанцій не встановлено будь-яких обставин, які б свідчили, що характер правовідносин, щодо яких виник спір, носить господарський характер, оскільки судами встановлено виключно факт набуття фізичною особою ОСОБА_2 права власності на павільйон. Той факт, що ОСОБА_2 є приватним підприємцем (судом з посиланням на докази цей факт не встановлено) сам по собі не доводить існування у сторін спору господарських правовідносин, оскільки судом не встановлено обставин стосовно наміру використовувати на час придбання та/або фактичного використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (ч.1 ст. 320 ЦК України).

Крім того, в порушення приписів ч.2 ст. 36 ГПК України жодний з матеріалів справи не поданий у вигляді належним чином засвідченої копії, що є підставою для висновку про недоведеність обставин, що мають значення для справи, які господарський суд визнав встановленими, оскільки незасвідчені матеріали не є за своїм статусом доказами в розумінні ст. 32 ГПК України.

Недоведеність обставин, що мають значення для справи, які господарський суд визнав встановленими, вбачається і в тому, що в матеріалах справи взагалі відсутні докази у вигляді: рішення Київського районного суду м. Полтави від 25.03.2004 року, яким договір між сторонами розірвано, ухвали Апеляційного суду Полтавської області від 22.12.2006 року, на підставі яких суд встановив факт повернення позивачем відповідачу на виконання рішення суду павільйону та факт безпідставного перебування павільйону у володінні відповідача у зв'язку із подальшим скасуванням цього рішення суду з припиненням провадження по справі.

Касаційна інстанція звертає увагу і на те, що ст. 391 ЦК України, посиланням на яку позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, передбачає захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, тоді як позивач доводить, що майно вибуло із його володіння. Суд першої інстанції взагалі не застосував до спірних правовідносин норм матеріального права, що є порушенням п.3 ч.1 ст. 84 ГПК України, а апеляційна інстанція застосувала до правовідносин сторін лише ст. 321 ЦК України, яка міститься в Главі 23 ЦК України (435-15) "Загальні положення про право власності", та не передбачає конкретного способу захисту права власності, декларуючи його непорушність.

З урахуванням викладеного ухвалені по справі судові акти підлягають скасуванню як незаконні, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. - 111-5, - 111-7, - 111-8, п.3 ч.1 ст.- 111-9, ч.1 ст.- 111-10, ст.- 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу СПД ОСОБА_1 на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.03.2008 року у справі № 5/419 задовольнити частково.

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.03.2008 року та рішення Господарського суду Полтавської області від 27.12.2007 року у справі № 5/419 -скасувати.

Справу № 5/419 направити до Господарського суду Полтавської області на новий розгляд.