20-12/434 Про визнання недійсним договору про будівництво житла для військовослужбовців Збройних Сил України - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційне подання Заступника військового прокурора Військово-морських Сил України на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 21 квітня 2008 року у справі № 20-12/434 Господарського суду міста Севастополя за позовом Військового прокурора Військово-морських Сил України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м. Севастополь, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бриз-Норд", м. Севастополь, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1) Севастопольська міська рада, м. Севастополь; 2) Севастопольська квартирно-експлуатаційна частина морська, м. Севастополь, про визнання договору недійсним,

за участю представників:

позивача -Чепель К.О. (дов. від 02.06.2008 №220/783),

відповідача- Хабло О.М. (дов. від 24.01.2007 №179),

прокурора- Спорий I.Г. посвідчення від 09.01.2002 №4,

третьої особи 1- не з'явився,

третьої особи 2 не з'явився,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2007 року Військовий прокурор ВМС України пред'явив у господарському суді позов в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до відповідача ТОВ "Бриз-Норд" про визнання недійсним договору про будівництво житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей шляхом пайової участі сторін від 20.10.2005.

Вказував, що 20.12.2004 між Міністерством оборони України та ТОВ "Бриз-Норд" укладено договір про спільну діяльність по реконструкції (нового будівництва) та подальшої експлуатації стадіону у формі простого товариства, який 20.10.2005 викладено у новій редакції, а саме: договір №7/58-05 про будівництво житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей шляхом пайової участі сторін.

Посилаючись на те, що даний договір суперечить вимогам чинного законодавства та заподіює істотну шкоду інтересам держави в особі Міністерства оборони України в частині позбавлення основних фондів, незаконного використання земель оборони та фактичної ліквідації спортивної споруди, прокурор, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив визнати недійсними договір №7/58-05 від 20.10.2005 та його попередню редакцію договір від 20.12.2004 на підставі ст.215 ЦК України (435-15) .

Рішенням Господарського суду м. Севастополя від 5 березня 2008 року (суддя: Харченко I.А.) у задоволені позову відмовлено.

Рішення мотивоване посиланнями на те, що положення договору про передачу спірної земельної ділянки відповідачу для будівництва суперечить вимогам ст.ст.126, 193 ЗК України, проте не має наслідком недійсність договору.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 21 квітня 2008 року (колегія суддів у складі: Прокопанич Г.К. -головуючий, Антонова I.В., Дугаренко О.В.) рішення скасоване, у задоволенні позову відмовлено.

Постанова мотивована посиланнями на неправильне визначення судом змісту позовних вимог та на відсутність законодавчої заборони укладати договір забудови земельної ділянки до оформлення зміни її цільового призначення.

У касаційному поданні Заступник військового прокурора ВМС України, посилаючись на порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, а саме ст.235 ЦК України (435-15) , п.3 Указа президента України "Про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей" №240 (240/93) від 1.07.1993 та ст.29 Закону України "Про фізичну культуру та спорт" (3808-12) , просив постанову скасувати та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідача, представників сторін, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне подання не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до Роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п.п. 1, 6 постанови від 29.12.1976 №11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обгрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Постанова відповідає зазначеним вимогам, оскільки грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Згідно Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від 21.08.1997 №888 (888/97) , в редакції, яка діяла на момент укладення договору, Міністерство оборони України відповідно до покладених на нього повноважень здійснює капітальне будівництво, експлуатацію і ремонт житлового, казарменого та інших фондів, об'єктів воєнного призначення, забезпечує використання відповідно до законодавства земельних ділянок, виділених для потреб Збройних Сил.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, на виконання зазначених повноважень 20.12.2004 між Міністерством оборони України (в особі начальника Централізованого спеціалізованого будівельного управління) та ТОВ "Бриз-Норд" укладено договір про спільну діяльність по реконструкції (новому будівництву) та подальшої експлуатації стадіону у формі простого товариства.

20.10.2005 сторони уклали додаткову угоду № 7/58-05, якою виклали укладений між ними договір у новій редакції, а саме: договір про будівництво житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей шляхом пайової участі сторін.

Предметом вказаного договору є здійснення будівництва "Об'єкту" під №29 по вул. Бастіонна в м. Севастополі, на земельній ділянці загальною площею 3,55 га на території військового містечка, для забезпечення житлом військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей у порядку пайової участі сторін (п.2.1 договору).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що нова редакція спірного договору за своєю правовою природою є змішаним договором, який містить елементи договору про спільну діяльність на основі об'єднання вкладів учасників та інвестиційного договору.

Право сторін на укладення такого договору передбачене ст.ст.6, 628 ЦК України (435-15) , згідно яких сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. При цьому вони можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний господарський виходив з того, що спірні договори укладені відповідно до положень чинного законодавства і мають бути належним чином виконані обома сторонами.

Відповідно до ст.526 ЦК України (435-15) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Посилання прокурора на те, що положення договору суперечать положень земельного законодавства обгрунтовано не взяті судом до уваги з огляду на те, що діючим законодавством не заборонено укладати договір на забудову земельної ділянки до зміни її цільового призначення.

Зазначена правова позиція відповідає положеннями ст.125 Земельного кодексу України (2768-14) , згідно якої приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі, одержання документів, що підтверджують право на неї забороняється.

Вказані вимоги закону узгоджуються з умовами договору, якими визначено початок будівництва -після оформлення землевпорядної та іншої необхідної документації.

З огляду на викладене, висновки суду про відмову у задоволенні позову грунтуються на матеріалах справи та відповідаю наведеним вимогам закону.

Крім того, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач звертався до господарського суду з позовом про спонукання відповідача виконати умови спірного договору в частині передачі йому квартир у Миколаївські, Харківській областях та Автономній Республіці Крим.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 22.12.2005 у справі №2-19/16506-2005, яке вступило в законну силу, позов задоволено та визнано право власності держави в особі Міністерства оборони України на 40 однокімнатних квартир.

За обставин, коли з метою прискорення забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом за зверненнями позивача та на підставі відповідних документів, відповідач виконав умов спірного договору та передав позивачу визначену договором кількість квартир, посилання прокурора на те, що укладення спірного договору заподіює істотну шкоду інтересам держави в особі Міністерства оборони України правильно визнані судом безпідставними.

Доводи касаційного подання про те, що спірний договір є удаваним правочином, який приховує незаконну купівлю-продаж військового майна слід залишити поза увагою, оскільки за змістом ст. 235 ЦК України (435-15) правочин, є удаваним, якщо він приховує дійсну мету, досягнення якої прагнули сторони при укладенні такого правочину. Однак, як встановлено судами, метою спірного договору є задоволення соціально-побутових потреб військовослужбовців, зокрема у забезпечені житлом, а не перехід права власності на військове майно.

Iнші доводи касаційного подання про порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обгрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Постанова у справі винесена з дотриманням норм процесуального законодавства щодо повного та всебічного дослідження обставин справи та належної оцінки доказів, є законною та обгрунтованою, тому її слід залишити без змін, а касаційне подання без задоволення.