Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Фізична особа -підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовом до Одеської міської ради про визнання права власності на будівлю магазину "Автозапчастини" за адресою АДРЕСА_1 (в районі ставка-накопичувача) на підставі статей 413, 415 Цивільного кодексу України.

Позивач зазначає, що дану будівлю було ним збудовано на земельній ділянці, наданій йому під забудову для зведення вказаного об'єкта, за наявності необхідних дозволів на проведення будівельних робіт; відтак у нього виникло право власності на зведені споруди.

Відповідач заперечив проти позову, зазначивши, що будівлю не завершено будівництвом та не введено в експлуатацію.

Рішенням господарського суду Одеської області від 16.01.2008 року (суддя Желєзна С.П.) позов задоволено; визнано право власності суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 на будівлю магазину "Автозапчастини", що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (в районі ставка-накопичувача).

Судове рішення мотивовано приписами частин 1, 2 статті 331 та статями 319, 320, 415 Цивільного кодексу України та встановленими обставинами справи, що свідчать наявність відповідної дозвільної документації, зведення спірного об'єкту нерухомості позивачем на ділянці, відведеній для цієї мети та наданій позивачу в користування в установленому порядку, відповідність даного нежитлового приміщення вимогам будівельних норм і правил, що підтверджується висновком судової будівельно-технічної експертизи, завершеність об'єкту будівництвом, за винятком певних оздоблювальних та внутрішніх робіт, що не впливають на ступінь його завершеності в цілому.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.03.2008р. (судді: Андреєва Е.І -головуючий, Разюк Г.П., Ліпчанська Н.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів його законності та обґрунтованості, відповідності встановленим обставинам справи та нормам чинного законодавства.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, до Вищого господарського суду України звернулися Одеська міська рада та Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради з касаційними скаргами, в яких просить рішення та постанову у даній справі скасувати та у задоволенні позову відмовити.

При цьому скаржники покликаються на порушення судами норм матеріального та процесуального права, оскільки викладені в рішеннях висновки судів про завершеність об'єкту нерухомості не відповідають обставинам справи та статтям 182, 331, 375 Цивільного кодексу України. Скаржники вважають, що позивач не може бути визнаний власником об'єкту, який не добудовано та не прийнято у встановленому порядку в експлуатацію, а є лише власником використаних матеріалів та обладнання. Також суд не вказав індивідуальних ознак об'єкту нерухомості (площу та адресу).

Позивач не направив відзив по суті касаційних скарг; сторони не скористалися правом на участь представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника третьої особи, присутнього в судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням; також згідно статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право звернутися до суду за його захистом відповідно до встановлених способів захисту цивільних прав та інтересів судом.

Відтак, розглядаючи спір, господарський суд повинен встановити об'єктивну наявність порушення чи оспорювання цивільного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, що був збудований з істотними відхиленнями від затвердженого проекту, після усунення допущених відхилень.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, комунальним підприємством "Одеспроект" на замовлення позивача був розроблений робочий проект магазину "Автозапчастини" за адресою АДРЕСА_1.

Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 30.09.2004р. № 529 позивачу надано дозвіл на будівництво магазину "Автозапчастини" на земельній ділянці площею 0,0402 га за адресою АДРЕСА_1, в районі ставка-накопичувача) та затверджено договір на право забудови між виконавчим комітетом Одеської міської ради та позивачем.

Згідно договору оренди землі, укладеного позивачем 25.01.2005р. з Одеською міською радою, позивачу на умовах оренди з метою будівництва, експлуатації та обслуговування магазину "Автозапчастини" було надано земельну ділянку за вище вказаною адресою строком на 25 років, про що складено акт приймання-передачі земельної ділянки.

Також судами встановлено, що 25.02.2005р. позивач отримав дозвіл № 112/05 на виконання будівельних робіт з будівництва магазину "Автозапчастини" АДРЕСА_1 (в районі ставка-накопичувача) відповідно до проектної документації, затвердженої та зареєстрованої за № 529 від 30.09.2004р.; будівництво магазину було завершено у 2006 році.

Однак, як встановлено судами, господарським судом Одеської області від 09.11.2006р. у справі № 30/255-06-7700 було прийнято рішення, яким СПД ОСОБА_1 зобов'язано за власний рахунок привести об'єкт будівництва - будівлю магазину "Автозапчастини" АДРЕСА_1 у відповідність до розробленого у 2003 році робочого проекту шляхом знесення самочинно надбудованого другого поверху з мотивів здійсненого підприємцем будівництва магазину з порушенням вимог робочого проекту: збільшення запланованої площі магазину приблизно на 200 кв.м. за рахунок будівництва приміщень другого поверху; судами апеляційної та касаційної інстанцій вказане рішення було залишено без змін.

Другою державною виконавчою службою в Суворовському районі м. Одеси рішення господарського суду від 09.11.2006р. було виконано у примусовому порядку шляхом демонтажу приміщень надбудованого другого поверху магазину.

Вважаючи, що допущені ним при будівництві порушення усунуто, позивач звернувся до суду з вимогою про визнання за ним права власності на об'єкт нерухомого майна.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 78, проведеної після демонтажу приміщень другого поверху, експертами виявлено незначні відхилення від проекту, які, однак, не справили негативного впливу на міцність, стійкість, придатність до експлуатації конструкцій будівлі, дотримання вимог будівельних норм і правил, виходячи з функціона льного призначення; в цілому будівля магазину відповідає нормативно-технічним вимогам з урахуванням її функціонального призначення; ступінь готовності об'єкту складає 82%, при цьому для нормального функціонування об'єкту для здійснення роздрібної торгівлі фактично провести певні оздоблювальні роботи, завершити роботи з газо- та енергопостачання, встановити автоматичну систему сигналізації.

Необхідність виконання вказаних робіт (крім встановлення автоматичної пожежної сигналізації) зумовлена частковим руйнуванням будівлі під час демонтажу другого поверху.

Відтак, на думку суду, позивачем було здійснено будівництво спірного об'єкту нерухомості за наявності необхідної дозвільної документації, на відведеній позивачу для будівництва земельній ділянці, відповідно до робочого проекту, таким чином наявні передбачені частинами 1 та 2 статті 331, статтею 415 Цивільного кодексу України підстави для набуття ним права власності на новостворене майно, яке підлягає захисту з огляду на його невизнання відповідачем.

Однак судова колегія вважає висновки господарських судів передчасними та такими, що не ґрунтуються на повному, всебічному та об'єктивному дослідженні обставин справи з наступних підстав.

Згідно частини 2 статті 415 Цивільного кодексу України землекористувач має право власності на будівлі (споруди), споруджені на земельній ділянці, переданій йому для забудови. Однак до випадків набуття землекористувачем права власності на збудовані ним будівлі застосовуються також загальні правила, що визначають порядок набуття права власності на нерухоме майно.

Так, статтею 376 Цивільного кодексу України визначено можливість набуття права власності у випадках, коли будівництво нерухомого майна здійснювалось з вчиненням порушень, внаслідок чого набуло ознак самочинного будівництва. Ця норма є спеціальною у застосуванні до спірних правовідносин, оскільки не пов'язується з приписами статті 331 Цивільного кодексу України. З матеріалів справи та судових рішень вбачається, що позивач не звертався за захистом свого права в порядку статті 376 Цивільного кодексу України.

Статтею 331 Цивільного кодексу України визначено порядок та момент виникнення права власності на новостворене нерухоме майно, будівництво якого здійснювалось правомірно, з додержанням вимог законодавства. Так, за частиною 2 вказаної статті право власності на нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, а якщо право власності на нього підлягає державній реєстрації -то відповідно з моменту його державної реєстрації.

В такому разі для правильного вирішення спору про захист права власності на нерухоме майно суду належить з'ясувати, чи додержано позивачем приписів частини 2 статті 331 Цивільного кодексу України, та які дії відповідача свідчать про те, що ним не визнається або оспорюється право на новостворене нерухоме майно.

Судові рішення не містять вище вказаних встановлених істотних обставин справи для застосування статті 331 Цивільного кодексу України, відтак судами не встановлено, в чому саме полягає порушення прав позивача, та яким чином вони підлягають захисту. Також судами не наведено будь-яких інших норм цивільного законодавства (крім статті 331 Цивільного кодексу України), які передбачають підстави та порядок виникнення права власності на нерухоме майно, ступінь готовності якого становить 82%, та яке не прийнято в експлуатацію.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Разом з тим рішення та постанова судів попередніх інстанцій вказаним вимогам не відповідають за вище вказаних підстав.

З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею - 111-7 Господарського процесуального кодексу України, рішення та постанова у даній справі підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

Керуючись статтями 43, - 111-7, пунктом 3 статті - 111-9, статтями-- 111-10, - 111-11, - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційні скарги Одеської міської ради, Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.03.2008р. у справі № 16/175-07-4661 господарського суду Одеської області та рішення господарського суду Одеської області від 16.01.2008р. скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області.