Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін:

Закрите акціонерне товариство "Світлиця" звернулося до господарського суду Львівської області з позовною заявою до Пустомитівської міської ради, треті особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання недійсними рішень виконавчого комітету Пустомитівської міської радм Львівської області № 230 від 09.04.1992 року "Про надання земельної ділянки у безстрокове користування для індивідуального житлового будівництва" та № 134 від 16.04.1992 року "Про надання дозволу громадянам на будівництво індивідуальних житлових будинків та прийняття в експлуатацію самовільно збудованих будинків і дозвіл на завершення самовільно розпочатих індивідуальних будинків в селах району".

12.12.2007 року позивач подав заяву про збільшення позовних вимог в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій просив визнати недійсними рішення Пустомитівської міської ради Львівської області від 30.05.2007 року № 338 "Про передачу земельних ділянок у приватну власність" в частині надання громадянину ОСОБА_1 у приватну власність земельні ділянки, загальною площею 0,1040 га., яка знаходиться в кварталі забудови "Грабина" в м. Пустомити Львівської області, наданої для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в розмірі 0,10 га та для ведення особистого селянського господарства в розмірі 0,0040га.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказані рішення виконавчого комітету Пустомитівської міської ради від 09.04.1992 року № 230 та від 16.04.1992 року № 134 в частині надання громадянину ОСОБА_1 дозволу на будівництво індивідуального житлового будинку на земельній ділянці площею 1040м.кв. незаконними, такими що, прийняті всупереч діючому на той час земельному законодавству, а також такими, що об'єктивно порушують права та охоронювані законом інтереси Закритого акціонерного товариства "Світлиця" у здійсненні права на землекористування.

В заяві про збільшення позовних вимог позивач зазначив, що прийняття відповідачем рішення від 30.05.2007 року № 338, яким ОСОБА_1 надано у приватну власність земельну ділянку АДРЕСА_1, загальною площею 0,1040 га. порушено приписи статті 143 Земельного кодексу України, оскільки на підставі цього рішення, як і на підставі рішень виконавчого комітету Пустомитівської міської ради Львівської області від 09.04.1992 року № 230 та від 16.04.1992 року № 134 відбулося примусове позбавлення прав Закритого акціонерного товариства "Світлиця", як правонаступника ДОАОП "Старий ринок", на землекористування вищезазначеною земельною ділянкою, наданого останньому згідно рішення виконавчого комітету Пустомитівської міської ради від 09.04.1992 року № 179 та за надання якої останньому сплачено 120 000,00крб. на розвиток інфраструктури м. Пустомити.

Рішенням господарського суду Львівської області від 26.12.2007 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним рішення виконавчого комітету Пустомитівської міської ради Львівської області №230 від 09.04.1992 року "Про надання земельної ділянки у безстрокове користування для індивідуального житлового будівництва".

Визнано недійсним рішення Пустомитівської міської ради Львівської області №338 від 30.05.2007 року "Про передачу земельних ділянок у приватну власність" в частині пп. 5 абз. 1 та пп. 2 абз. 2 п. 1.

В частині решти позовних вимог -у позові відмовлено.

Стягнуто з Пустомитівської міської ради Львівської області на користь Закритого акціонерного товариства "Світлиця" 42,50 грн. державного мита та 59грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

За апеляційною скаргою ОСОБА_1 та Пустомитівської міської ради судове рішення переглянуте в апеляційному порядку і постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.03.2008 року залишено без змін.

Пустомитівська міська рада та ОСОБА_1 звернулися до Вищого господарського суду України із касаційними скаргами, в яких просять скасувати рішення господарського суду Львівської області від 26.12.2007 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.03.2008 року у справі № 15/369 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що судові рішення прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На думку заявників судами не прийнято до уваги, що у відповідності до статті 22 Земельного кодексу України, чинного з 15.03.1991 року до 01.01.2002 року, право власності на землю або право постійного користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Згідно зі статтями 23 та 24 цього ж Кодексу право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються та реєструються сільськими, селищними, міськими радами народних депутатів. Право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором.

Крім того, заявники вважають, що судами не досліджене питання про правонаступництво в повному об'ємі.

Заслухавши доповідь судді -доповідача та присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в ухвалі у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до вимог статей 108, - 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів переглядає за касаційною скаргою (поданням) та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Закрите акціонерне товариство "Світлиця" є правонаступником орендного торговельного підприємства "Світлиця" та державного орендно-акціонерного об'єднання продтоварів "Старий ринок", що підтверджується пунктом 1.2 Статуту, зареєстрованого 20.02.1995 року за реєстраційним № 20777044.

Рішенням виконавчого комітету Пустомитівської міської ради народних депутатів №179 від 09.04.1992 року "Про виділення двох земельних ділянок під будівництво житлових будинків в кварталі "Грабина" для Державного орендного акціонерного об'єднання продтоварів "Старий ринок" було виділено дві земельні ділянки №5 і №6 в м. Пустомити в кварталі забудови "Грабина" при умові перерахування 120 тис. крб. на розвиток інфраструктури м. Пустомити.

Платіжним дорученням №300 від 16.04.1992 року Державне орендне акціонерне об'єднання продтоварів "Старий ринок" перерахував 120 тис. крб. (а.с.28) на рахунок виконкому.

09.04.1992 року виконавчим комітетом Пустомитівської міської ради народних депутатів було прийнято рішення №230 "Про надання земельної ділянки у безстрокове користування для індивідуального житлового будівництва", яким вирішено надати ОСОБА_1 в безстрокове користування земельну ділянку з присадибного фонду площею 1040 кв.м. в АДРЕСА_1.

16.04.1992 року виконавчий комітет Пустомитівської районної ради народних депутатів прийняв рішення №134 "Про надання дозволу громадянам на будівництво індивідуальних житлових будинків та прийняття в експлуатацію самовільно збудованих будинків і дозвіл на завершення самовільно розпочатих індивідуальних будинків в селах", яким ОСОБА_1 було дозволено будівництво індивідуального житлового будинку на земельній ділянці площею 1040 кв.м. на підставі рішення від 09.04.1992 р. (п. 10).

30.05.2007 року Пустомитівською міською радою народних депутатів було прийнято рішення № 338 "Про передачу земельних ділянок у приватну власність", яким було вирішено передати земельну ділянку 0,1000га., зокрема, ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлових будинків та господарських будівель.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що як зміст статуту, так і інші докази підтверджують факт правонаступництва ЗАТ "Світлиця" щодо прав та обов'язків державного орендно-акціонерного об'єднання продтоварів "Старий ринок".

Зокрема, актом по ліквідації Львівського державного орендно-акціонерного об'єднання "Старий Ринок" від 20.12.1993 року, підписаного комісією, створеною на підставі рішення №43 від 05.03.1993 року Фонду комунального майна Львівської обласної державної адміністрації "Про ліквідацію Львівського державного орендно-акціонерного об'єднання "Старий Ринок", хоча і підтверджується факт створення на його базі кількох підприємств, однак констатується, що орендне торговельне підприємство "Світлиця" є правонаступником державного орендно-акціонерного об'єднання продтоварів "Старий Ринок" не лише з кадрових, дебіторських і кредиторських, а й з інших питань, в тому числі щодо спірних відносин.

Касаційна інстанція не може погодитись з таким висновком з наступних підстав.

Правонаступництво, це перехід прав і обов'язків від однієї особи до іншої.

Згідно статті 4 Цивільного кодексу УРСР, який був чинним на момент ліквідації Львівського державного орендно -акціонерного об'єднання "Старий ринок" цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають: з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; з адміністративних актів, у тому числі для державних, кооперативних та інших громадських організацій - з актів планування; в результаті відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури і мистецтва; внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав; внаслідок інших дій громадян і організацій; внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків.

Отже, для переходу будь -якого права чи обов'язку повинно існувати певне матеріальне правовідношення, з якого вони виникли.

Тому, для розгляду даного спору по суті суду необхідно було встановити чи мало місце у даному випадку матеріальне правовідношення яке створило права чи обов'язки для його учасників.

При цьому, слід мати на увазі, що об'єм прав і обов'язків згідно статті 37 Цивільного кодексу УРСР обмежується майном, яке вважається переданим з моменту підписання передавального або розподільного балансу.

Крім того, відповідно до пункту 1 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) , який набрав чинності з 01.01.2002 року рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу.

Касаційна інстанція вважає за необхідне також зазначити, що вирішуючи будь -який переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд, насамперед, повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що господарськими судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи та прийнятті судових рішень не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про не з'ясування судом всіх обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Неповне з'ясування всіх обставин справи, які мають значення для справи, дає підстави для скасування ухвалених у справі судових рішень та передачі справи на новий розгляд.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями - 111-7, пунктом 3 статті - 111-9, статтями - 111-10, - 111-11, - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Рішення господарського суду Львівської області від 26.12.2007 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.03.2008 року у справі № 15/369 господарського суду Львівської області скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Касаційні скарги Пустомитівської міської ради та ОСОБА_1 задовольнити частково.