Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

Т.Б. Дроботової,

суддів :

Н.О. Волковицької,

Л. I. Рогач

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Державного підприємства "Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу"

на постанову

Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2008р.

у справі

№ 9/338-15/421

господарського суду

міста Києва

за позовом

Державного підприємства "Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу"

до

Державної акціонерної компанії "Хліб України"

про

стягнення 4529,05 грн.

за участю представників:

позивача

Чижов В.А.., дов. від 25.06.2008р.

відповідача

Свидрик В.М., дов. від 18.06.2008р.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу" звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Державної акціонерної компанії "Хліб України" про стягнення 4529,05 грн. основного боргу, переданого йому за розподільчим балансом від 31.07.2003р.

Свої вимоги позивач обгрунтовує пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.2003р.№ 690 (690-2003-п) , статтею 59 Господарського кодексу України (436-15) , відповідно до яких до позивача перейшло право вимоги до дебіторів відповідача за розрахунками з оплати матеріально - технічних ресурсів, поставлених відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.97р. № 977 (977-97-п) . Однак, відповідач, в порушення статей 512, 530 Цивільного кодексу України (435-15) , частини 2 пункту 2 акту передачі-приймання дебіторської заборгованості до розподільчого балансу від 31.07.2003р. та вимоги позивача №987 від 16.06.2006р. про сплату боргу в сумі 4529,05 грн., після підписання розподільчого балансу між ним та відповідачем, та розрахунку ТОВ Агропромислова фірма "Рубіжна" з відповідачем в сумі 4755,50 грн. відповідно до наказу господарського суду Харківської області від 12.12.2002р. № 08/314-02, на підставі платіжного доручення № 101 від 09.09.2003р., перерахування вказаної суми не здійснив.

Відповідач проти позову заперечив з тих підстав, що постановою Кабінету Міністрів України від 15.05.2003р. № 690 (690-2003-п) передбачалася передача відповідачу всієї заборгованості без виключень. Оскільки передача заборгованості виникла в рамках адміністративних правовідносин, а не в процесі здійснення фінансово-господарської діяльності, то позивач відповідно до статті 519 Цивільного кодексу України (435-15) отримав всі ризики щодо стягнення та виявлення безнадійної заборгованості.

Також відповідач покликався на те, що вимоги позивача не вмотивовані, оскільки позивачем не надано розрахунку суми боргу та належних доказів того, що ТОВ АПФ "Рубіжне" перерахував кошти на користь ДАК "Хліб України" за поставлені матеріально-технічні ресурси.

Справа розглядалась судами неодноразово. Постановою Вищого господарського суду України від 22.05.2007р. було скасовано судове рішення у даній справі та направлено справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Підставами для скасування судового рішення було те, що суд розглянув вимоги, які позивачем у позові не заявлялись, та, відповідно, не розглянув поданий позов згідно його предмету та підстав; також суд всупереч частині 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) не витребував докази, необхідні для розгляду справи, у підприємств та організацій, незалежно від їх участі у справі.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.01.2006р.(суддя Хоменко М.Г.) в позові відмовлено. Судове рішення обгрунтовано відсутністю правових підстав для застосування до відповідача відповідальності за передачу недійсної (погашеної) вимоги.

Відмовляючи у позові про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок порушення відповідачем пункту 2 акту приймання-передачі до розподільчого балансу щодо необхідності перерахування коштів, одержаних після передачі заборгованості, позивачу, суд послався на частину 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , та зазначив, що доказів перерахування дебіторської заборгованості боржником на користь ДАК "Хліб України", наявності боргу відповідача перед Агентством, позивачем не надано.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2008р. (судді: Корсак В.А. -головуючий, Авдеєв П.В., Коршун Н.М.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів його відповідності нормам чинного законодавства та обставинам справи.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та постанову у даній справі та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вимоги касаційної скарги обгрунтовано порушенням та неправильним застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, а саме статей 197 Цивільного кодексу України (435-15) , статей 27, 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) . Зокрема, позивач посилається на хибне твердження суду щодо відсутності юридичних фактів для виникнення між сторонами у даній справі цивільних правовідносин; вказує, що судами не було розглянуто клопотання позивача про залучення до участі у справі третіх осіб (ТОВ АФ "Рубіжне" та Вовчанського РУЮ), через що неповно встановлено обставини справи щодо наявності чи відсутності надходження на рахунок відповідача коштів за борговими зобов'язаннями ТОВ АФ "Рубіжне".

Відповідач відзив на касаційну скаргу не подав, усно в судовому засіданні відхилив її доводи.

Заслухавши доповідь судді -доповідача та пояснення представників сторін, присутніх в судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі фактичних встановлених обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, постановою Кабінету Міністрів України від 15.05.2003р. № 690 "Про утворення державного підприємства "Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу" (690-2003-п) шляхом виділення зі складу підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" створено позивача, та віднесено його до сфери управління Міністерства аграрної політики України.

На виконання пункту 3 зазначеної постанови між позивачем та відповідачем підписано розподільчий баланс станом на 31.07.2003р. та акт приймання-передачі дебіторської заборгованості за цим балансом, що були погоджені протоколом від 02.09.03р. № 5 урядової комісії з реструктуризації ДАК "Хліб України", відповідно до яких до позивача переходить право вимоги до дебіторів відповідача за розрахунками з оплати матеріально-технічних ресурсів, поставлених відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.97р.№ 977 (977-97-п) .

Згідно з пунктом 1.3. Статуту позивача, підприємство є правонаступником майнових прав та обов'язків реорганізованої ДАК "Хліб України" у відповідності з розподільчим актом (балансом).

Відповідно до пункту 3.1. цього Статуту підприємство утворено з метою організації роботи по поверненню боргів підприємств агропромислового комплексу перед державою та їх реструктуризації, а також організації проведення розрахунків між підприємствами та отримання прибутку.

Згідно статті 109 Цивільного кодексу України (435-15) виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб.

Частиною 4 статті 59 Господарського кодексу України (436-15) встановлено, що у разі виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта.

Відповідно до частини 2 пункту 2 акту передачі-приймання дебіторської заборгованості до розподільчого балансу від 31.07.2003р. відповідач зобов'язався у разі проведення розрахунків дебіторів з компанією після підписання розподільчого балансу, що зменшує суму дебіторської заборгованості позивача, перерахувати протягом 3-х банківських днів грошові кошти на його рахунок у сумі еквівалентній зменшенню дебіторської заборгованості.

З матеріалів справи, зокрема, з витягу з реєстру дебіторської заборгованості права вимоги, за якою передається державному підприємству "Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу" по розподільчому балансу (постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.97р. №977 (977-97-п) ), бухгалтерської довідки позивача за 31.07.2003р.-20.07.2006р. вбачається, що до позивача перейшло право вимоги до ТОВ Агропромислова фірма "Рубіжна" на суму 4529,05грн.

Звертаючись з позовом, позивач покликався на надходження на рахунок відповідача грошових коштів що, відповідно до пункту 2 акту приймання-передачі підлягають перерахуванню позивачу (відповідно до наказу господарського суду Харківської області від 12.12.2002р. №08/314-02 було стягнуто з ТОВ Агропромислова фірма "Рубіжна" на користь ДАК "Хліб України" 4755,50грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжної вимоги №101 від 09.09.2003р. з банківською відміткою про проведення зазначеної суми).

На підставі зазначеного 16.06.2006р. позивач надіслав відповідачу вимогу № 987/11 про сплату боргу, отриману відповідачем 19.06.2006р.,однак розрахунків за нею проведено не було.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у ній є наявність чи відсутність підстав для перерахування суми заявлених до стягнення коштів відповідачем позивачу за пунктом 2 акту приймання-передачі від 31.07.2003р.

Для правильного вирішення спору судам належало з'ясувати, чи надходили після 31.07.2003р. відповідачу кошти від ТОВ АФ "Рубіжне" та, якщо надходили, за яким цільовим призначенням.

Відмовляючи у позові, суди послались на недоведеність даних позовних вимог позивачем.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) зумовлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) встановлено, що якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

Всупереч вказаній нормі Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , вказівкам постанови Вищого господарського суду України від 22.05.07р., суди попередніх інстанцій повторно не виконали вимоги вказаної статті, в зв'язку з чим не встановили дійсних обставин справи: не з'ясували, чи стосується стягнення за платіжною вимогою від 09.09.2003р. заборгованості, що підлягала перерахуванню позивачу, не витребували у відповідних органів інформацію про стан виконавчого провадження у справі № 08/314-02 та про надходження коштів у відповідному виконавчому провадженні.

При цьому судами не прийнято до уваги, що, в силу об'єктивних обставин, позивач не може надати первинних бухгалтерських документів, що свідчать про розрахунки інших юридичних осіб, а пояснення відповідача, всупереч статті 22 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , не спрямовані на повне та всебічне з'ясування обставин справи.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Наведене свідчить про те, що поза увагою суду залишилося питання, з якими пов'язане законне вирішення спору по суті. Таким чином, господарські суди дійшли передчасного висновку про безпідставність заявлених вимог про стягнення боргу, а тому ухвалені ними судові акти не можна вважати законним та обгрунтованим.

Також у судових рішеннях не знайшли відображення наслідки розгляду поданого позивачем клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб чи мотиви відхилення такого клопотання.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанову у справі слід скасувати з передачею справи для нового розгляду до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарським судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно встановити, з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обгрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 частини 1 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2008р. у справі № 9/338-15/421 господарського суду міста Києва та рішення господарського суду міста Києва від 24.01.2008р. скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.