Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 16.08.2007 (суддя: Б.Желік) в позові про стягнення заборгованості з орендної плати за користування нежитловим приміщенням та зобов'язання відповідача звільнити приміщення відмовлено.

Рішення господарського суду мотивовано тими обставинами, що відповідно до п. 5.2 договору № 050201-07 від 05.02.2007 орендна плата нараховується починаючи з дати прийняття приміщення орендарем за актом приймання-передачі, тому обов'язок відповідача щодо сплати орендних платежів виникає після підписання акту приймання-передачі, а оскільки позивачем такого акту не надано у відповідача немає зобов'язання щодо сплати орендних платежів за договором № 050201-07 від 05.02.2007. Вимоги про звільнення приміщення, яке в установленому порядку відповідачу не передавалося, безпідставні, тому задоволенню не підлягають.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.03.2008 (судді: Г.Якімець, О.Дубник, Я.Дух) рішення господарського суду першої інстанції скасовано частково, прийнято нове рішення, з відповідача стягнуто 19495 грн. за користування нежитловим приміщенням. В частині позовних вимог про звільнення приміщення провадження у справі припинено, в решті рішення місцевого господарського суду залишено без зміни.

Постанова апеляційної інстанції вмотивована тими обставинами, що фактичне користування відповідачем приміщенням мало місце з квітня 2007, що вбачається з платіжного доручення № 58 від 25.04.2007 про сплату відповідачем за електроенергію, а також в матеріалах справи наявні лист департаменту економіки Чернівецької міської ради №К-168 від 02.07.2007 в якому зазначено про оформлення відповідачу дозволу на розміщення магазину непродовольчих товарів у спірному приміщенні, акт обстеження спірного нежитлового приміщення ТКЗ № 6 від 13.07.2007 в якому зазначено про розміщення в ньому магазину "Інтер'єр-Студія", належного відповідачу, квитанція до прибуткового касового ордеру № 162 від 25.06.2007 магазину "Інтер'єр-Студія", що підтверджує діяльність відповідача.

В частині вимоги про звільнення приміщення провадження у справі припинено з підстав відсутності предмету спору, оскільки встановлено, що 26.07.2007 відповідач звільнив спірне приміщення.

Відповідач в касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції скасувати з підстав порушення та неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, рішення місцевого господарського суду від 16.08.2007 залишити в силі.

Скаржник посилається на те, що апеляційна інстанція безпідставно дійшла висновку про користування відповідачем спірним приміщенням, оскільки предметом договору № 050201-07 від 05.02.2007 є приміщення за адресою: АДРЕСА_1, тоді як предметом спору є заборгованість за користування приміщенням за адресою: АДРЕСА_2. Між сторонами спору не було досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору оренди приміщення за адресою: АДРЕСА_2, тому відповідні права та обов'язки сторін не виникли. Встановлені судом обставини як то квитанція до прибуткового касового ордеру № 162 від 25.06.2007 магазину "Інтер'єр-Студія" не підтверджує користування відповідачем приміщенням за адресою: АДРЕСА_2. Акт обстеження спірного нежитлового приміщення ТКЗ № 6 від 13.07.2007 є неналежним доказом знаходження відповідача у приміщенні.

Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги, вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Господарським судом апеляційної інстанції встановлено, що за умовами попереднього договору від 17.05.2006 передбачалося укладення між сторонами договору оренди приміщення за адресою: АДРЕСА_1.

05.02.2007 між сторонами було укладено господарський договір № 050201-07 за яким позивач передав відповідачу в оренду приміщення приміщення за адресою: АДРЕСА_1.

За умовами розділу п'ятого договору № 050201-07 від 05.02.2007 судом встановлено, що відповідач зобов'язаний сплачувати орендну плату за коритсування спірним приміщенням в розмірі 5077 грн. на місяць.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В порушення умов договору та ст.ст. 509, 526 ЦК України відповідач орендних платежів не здійснював.

Судом встановлено, що акт прийому-передачі приміщення сторонами не підписувався. Одночасно про фактичне користування відповідачем приміщенням свідчить те, що відповідач отримав дозвіл на розміщення магазину непродовольчих товарів, що вбачається з листа департаменту економіки Чернівецької міської ради №К-168 від 02.07.2007, сплачував за електроенергію, що вбачається з платіжних доручень № 58 від 25.04.2007 та № 59 від 05.06.2007, акт обстеження спірного нежитлового приміщення ТКЗ № 6 від 13.07.2007 свідчить про розміщення в ньому магазину "Інтер'єр-Студія", належного відповідачу, а квитанція до прибуткового касового ордеру № 162 від 25.06.2007 магазину "Інтер'єр-Студія" підтверджує діяльність відповідача.

Таким чином, встановлені апеляційною інстанцією обставини свідчать про фактичне користування відповідачем приміщенням, тому висновок про стягнення з відповідача орендної плати правомірний.

Матеріали справи, зокрема, лист відповідача від 07.05.2007 свідчить, що відповідач фактично користувався приміщенням, оскільки, як вказав сам відповідач, ним було проведено ремонтні роботи по пристосуванню приміщення під магазин.

Згідно ст. - 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином касаційна інстанція не має права переоцінювати докази, зокрема, встановлені обставини користування приміщенням, тому доводи касаційної скарги з вказівкою на різні адреси приміщення яке було предметом договору та приміщення, що фактично використовувалося відповідачем, не спростовують висновку апеляційної інстанції щодо фактичного користування відповідачем приміщенням і до уваги не приймаються.

Отже, виходячи з вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції дійшов правильного й обґрунтованого висновку про задоволення вимог в частині стягнення заборгованості з орендної плати, що відповідає закону і ґрунтується на засадах справедливості, добросовісності та розумності, а доводи касаційної скарги зазначеного висновку не спростовують.

Оскільки апеляційною інстанцією встановлено, що відповідач з 26.07.2007 фактично приміщення не займає, висновок про припинення провадження у справі щодо зобов'язання звільнити приміщення з підстав відсутності предмету спору правомірний.

Виходячи з викладеного касаційна інстанція не вбачає підстав для скасування чи зміни постанови апеляційної інстанції.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. - 111-5, - 111-7, - 111-8, - 111-9, - 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.03.2008 у справі № 1/29 господарського суду Чернівецької області залишити без зміни, а касаційну скаргу -без задоволення.