Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

В жовтні 2007 р. Державна компанія з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси" Кабінету Міністрів України в особі Миколаївського обласного управління "Миколаївекокомресурси" звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до ТОВ "Сонар" про стягнення 20936,32 грн., з яких 13630,21 грн. сума основного боргу, 2305,14 грн. пені, 974,15 грн. – 3 % річних, 3702,67 грн. інфляційних, 206,15 грн. витрат на оплату держаного мита та 118,00 грн. витрат на оплату інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, посилаючись на приписи статей 509, 526, 530, 625, Цивільного кодексу України (435-15) , у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором № 22 від 20.09.2002 р. з оплати наданих позивачем послуг.

У відзиві на позовну заяву ТОВ "Сонар" просило відмовити у задоволенні позовних вимог, зокрема, зазначивши, що позивачем послуги не надавались, а доказів про надання позивачем послуг та їх неоплату відповідачем надано не було.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 16.01.2008 р. (суддя Горобченко Д.М.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Мотивуючи рішення господарський суд зазначав, що позивачем не було надано доказів належного виконання договірних зобов'язань, а саме актів виконаних робіт, а також доказів відносно того, що він має відповідні умови для надання послуг з безпосередньої утилізації тари (упаковки).

За апеляційною скаргою Державна компанія з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси" Кабінету Міністрів України в особі Миколаївського обласного управління "Миколаївекокомресурси" Одеський апеляційний господарський суд (судді: Лашин В.В., Єрмілов Г.А., Воронюк О.Л.), переглянувши рішення господарського суду Миколаївської області від 16.01.2008 р. в апеляційному порядку, постановою від 08.04.2008 р. скасував його, позовні вимоги задовольнив в повному обсязі, стягнув з ТОВ "Сонар" на користь Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси" Кабінету Міністрів України в особі Миколаївського обласного управління "Миколаївекокомресурси" 13630, 21 грн. основного боргу, 2305,14 грн. пені, 974,15 грн. 3 % річних, 3702, 67 грн. інфляційних втрат, 206,15 грн. держмита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суд апеляційної інстанції, керуючись приписами статей 193 Господарського кодексу України, статтями 526, 530, 629, 903 Цивільного кодексу України, умов укладеного між сторонами договору, дійшов висновку, що нездійснення відповідачем оплати у порядку та строки, передбачені договором, є порушенням прийнятих на себе зобов`язань та є підставою для стягнення спірної суми заборгованості у судовому порядку.

ТОВ "Сонар" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.04.2008 р. скасувати, а рішення господарського суду Миколаївської області від 16.01.2008 р. залишити без змін, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Скаржник, зокрема, зазначає, що судом апеляційної інстанції не було враховано те, що оскільки джерелами фінансування позивача є, насамперед, господарська діяльність у вигляді надання оплатних послуг, а не обов'язкові грошові збори у вигляді платежів підприємств –імпортерів за ввезену тару, то укладений між сторонами договір слід вважати договором про надання послуг, а тому відносини між сторонами регулюються нормами цивільного та господарського законодавства, зокрема, Цивільним кодексом України (435-15) .

При цьому, скаржник зазначає, що пунктом 2.2 договору було передбачено прийняття послуг з оформленням відповідного акта виконаних робіт та оплати послуг позивача у відповідності з Аркушем про пакування і вантажною митною декларацією, проте, зазначаючи, що саме відповідач мав оформлювати акти виконаних робіт, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги доводи відповідача про відсутність цих робіт з боку позивача, тобто матеріальний результат зобов'язань позивача.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на доводи відповідача стосовного того, що 13.09.2007 р. ТОВ "Сонар" на адресу позивача, у відповідності до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, було направлено вимогу у семиденний строк виконати зобов'язання за договором та надати відповідні акти, а позивач 08.10.2007 р. надав акти, які були датовані 28.09.2007 р. та зазначені як повторні, при цьому визнав, що акти виконаних робіт ним не надавались, що свідчить про нескаладення таких актів взагалі.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування норм права в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 20.09.2002 р. між Державна компанія з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси" Кабінету Міністрів України в особі Миколаївського обласного управління "Миколаївекокомресурси" та ТОВ "Сонар" було укладено договір № 22, за умовами якого ДК "Укрекокомресурси" зобов`язувався розробити, організувати та впровадити систему надання послуг щодо збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації тари (упаковки), ввезеної ТОВ "Сонар" на територію України згідно норм утилізації, а ТОВ "Сонар", відповідно до пункту 2.2 цього договору, зобов`язувався прийняти ці послуги з оформленням відповідного акта виконаних робіт та оплатити їх у відповідності з Аркушем про пакування і вантажною митною декларацією за тарифами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 р. № 915 (915-2001-п) .

Пунктом 3.1. договору № 22 від 20.09.2002 р. передбачено, що оплата наданих послуг здійснюється не пізніше 7 –денного строку від дня митного оформлення вантажу, із зазначенням в платіжному документі кількість та найменування тари (упаковки) за яку здійснена оплата.

Строк дії договору встановлений сторонами до 31.12.2005 р. (пункт 9.1 договору).

З матеріалів справи вбачається, що предметом спору у даній справі є вимога про стягнення з ТОВ "Сонар" заборгованості, сум пені. 3% річних та інфляційних, у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору № 22 від 20.09.2002 р. щодо оплати наданих позивачем послуг.

Задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції зазначив, що ТОВ "Сонар" з 12.10.2004 р. по 26.07.2005 р. здійснювалось завезення продукції на територію України з відповідною тарою (упаковкою).

Однак оплату за послуги, передбачені договором № 22 від 20.09.2002 р., ТОВ "Сонар" припинив з вересня 2004 р.

Натомість, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог вказував на те, що позивачем не було актів виконаних робіт на підтвердження надання послуг, а також доказів наявності у позивача відповідні умови для надання послуг з безпосередньої утилізації тари (упаковки).

Проте, судова колегія вважає такі висновку судів першої та апеляційної інстанції передчасними з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом договору № 22 від 20.09.2002 р., укладеного між сторонами, є надання позивачем послуг щодо розробки, організації та впровадження системи збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації використаної тари (упаковки).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За приписами статті 173 Господарського кодексу України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку, а саме: виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо.

Відповідно до статей 627, 629 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договорів, виборі контрагента та визначенні умов договору. Договір є обов’язковим для виконання.

Відповідно до приписів статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог —відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 цього ж кодексу передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пункту 1 статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами пункту 1 статті 903 вказаного кодексу якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

З пункту 2.1 договору № 22 від 20.09.2002 р. вказано, що відповідач зобов'язався прийняти послуги з оформленням відповідного акта виконаних робіт та оплати послуги позивача у відповідності з Аркушем про пакування і вантажною митною декларацією.

Тобто, за даним договором оплачується результат праці - знищення або переробка тари відповідача, що є результатом закінчення роботи (вчинення дій або проведеної діяльності з збирання, сортування, переробки та утилізації тари), і який оформляється актами виконаних робіт.

Проте, під час здійснення судового розгляду справи, а ні судом першої, а ні судом апеляційної інстанції не з'ясовувались питання, з огляду на умови договору № 22 від 20.09.2002 р., стосовно складання ТОВ "Сонар" актів виконаних робіт, фактичне надання позивачем послуг та проведення оплати відповідачем за надані послуги, у разі їх надання.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно пункту 3 статті 84 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 6 Постанови від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Мотивувальна частина рішення повинна містити також посилання на Закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права й обов’язки сторін у спірних правовідносинах.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Проте, рішення господарського суду Миколаївської області в даній справі цим вимогам не відповідає, оскільки не містять жодної норми матеріального права, якою регулюються правовідносини щодо стягнення спірної суми.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення у справі підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті.

Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Рішення господарського суду Миколаївської області від 16.01.2008 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.04.2008 р. у справі № 10/689/07 скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області.

Касаційну скаргу ТОВ "Сонар" задовольнити частково.