18/633-07 Про зобов'язання внести зміни до договору оренди нерухомого майна - Текст документа

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного підприємства "МВС Сервіс" про зобов'язання внести зміни до укладеного між сторонами договору №12/02-2705-ОД від 01.10.06 оренди нерухомого майна.

Позов мотивовано ненаданням відповідачем відповіді на пропозицію позивача щодо зміни умов спірного договору на підставі ст. 118 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) та постанови КМУ №1846 від 27.12.06 "Про внесення змін до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна" (1846-2006-п) .

Рішенням від 11.12.07 господарського суду Дніпропетровської області (суддя Петрова В.I.), яке залишено без змін постановою від 27.03.08 Дніпропетровського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Лотоцької Л.О. -головуючого, Бахмат Р.М., Євстигнеєва О.С.), у задоволенні позову відмовлено. Судові рішення мотивовані ненаданням позивачем доказів отримання відповідачем його пропозиції про зміну умов спірного договору стосовно розміру орендної плати.

Ухвалою від 09.06.08 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, в якій заявлено вимоги про скасування рішення і постанови у справі та задоволення позову новим рішенням. Касаційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, між сторонами у справі укладено договір №12/02-2705-ОД від 01.10.06 оренди нерухомого майна державної власності: нежитлового приміщення в адміністративному корпусі площею 16,6 м-2 у м. Дніпропетровську по вул. Театральна, 6, що перебуває на балансі Державного Дніпропетровського проектного інституту, з метою розміщення офісу (сервісно-технічного обслуговування комп'ютерної техніки) без права торгівлі в даному приміщенні.

Умови сплати та розмір орендної плати встановлені в розділі 3 договору. Зокрема, згідно з п.п. 3.1, 3.2 договору орендна плата у розмірі 224,98 грн. (базова за вересень місяць 2006 р.), без ПДВ, коригується на індекс інфляції, починаючи з жовтня місяця, розрахована за "Методикою розрахунку та використання плати за оренду державного майна", яка затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 №786 (786-95-п) із змінами та доповненнями до неї; нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється згідно чинного законодавства; орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Звертаючись з позовом у даній справі, позивач заявив вимоги про зобов'язання відповідача внести зміни до вказаного договору оренди в частині збільшення орендної ставки, а також щодо мети оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України (435-15) зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 188 Господарського суду України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Пунктом 8.3 спірного договору передбачено право орендодавця виступати з ініціативою про внесення змін до цього договору або його розірвання у випадках погіршення стану орендованого майна, неналежного його використання та невиконання умов даного договору. У п. 3.6 договору сторони домовились про перегляд розміру орендної плати на вимогу однієї із сторін у разі зміни методики її розрахунку, змін централізованих цін і тарифів та в інших випадках, передбачених чинним законодавством України.

У відповідності зі ст. 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї з сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об'єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України; спори з питань зміни орендної плати вирішуються відповідно до чинного законодавства.

Позивач доводить наявність підстав для внесення змін до спірного у справі договору з огляду на положення ст. 118 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , згідно з якою орендна плата за державне та комунальне майно визначається відповідно до її ринкової вартості у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а договори оренди державного та комунального майна, укладені до 1 січня 2007 року (крім договорів на оренду державного та комунального майна, укладених бюджетними установами, Пенсійним фондом України та його органами, а також щодо цілісних майнових комплексів), у шестимісячний термін підлягають обов'язковому перегляду відповідно до встановленої норми. Також позивач послався на внесення постановою КМУ №1846 від 27.12.06 (1846-2006-п) змін до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна.

Як вбачається з рішення та постанови в справі, суди першої та апеляційної інстанцій правової оцінки вказаним доводам позивача не надали та не визначили, чи можна визнати вказані позивачем обставини в якості передбачених законом підстав для зміни в судовому порядку умов спірного договору щодо розміру орендної плати, а також щодо мети оренди.

Вирішуючи даний спір, суди виходили з відсутності підстав для задоволення позову з огляду на недоведення обставин одержання відповідачем пропозиції позивача про зміну умов договору.

При цьому суди не прийняли до уваги надані позивачем копії адресованого відповідачеві листа №12/2-2721 від 20.04.07, в якому йдеться про направлення на адресу відповідача для підписання трьох примірників додаткової угоди про внесення змін до договору оренди, та реєстру замовлених листів від регіонального відділення ФДМУ по Дніпропетровській області, відправлених 24.05.07.

Суд першої інстанції з цього приводу дійшов висновку, що копія вказаного реєстру може слугувати лише доказом направлення відповідачу поштової кореспонденції, а не доказом її отримання останнім. Суд апеляційної інстанції в свою чергу зазначив про наявність сумніву, що вказаний лист взагалі надсилався відповідачу, оскільки згідно з цим реєстром за вихідним номером 2721 відправлені листи ще 14 підприємствам.

Проте судами не враховано, що згідно з п.п. 85, 86, 91 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою КМУ №1155 від 17.08.2002 (1155-2002-п) (далі -Правила), у разі одночасного відправляння п'яти і більше внутрішніх реєстрованих поштових відправлень (поштових переказів) відправник складає список таких поштових відправлень за формою, що встановлюється уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі зв'язку. Список засвідчується підписом відправника. Якщо відправником є юридична особа, список скріплюється також печаткою. Працівник об'єкта поштового зв'язку під час приймання поштових відправлень (поштових переказів) після відповідної перевірки оформляє список у встановленому порядку, розписується на примірниках і проставляє відбиток календарного штемпеля. Один примірник списку видається відправникові.

Тобто згідно з Правилами наявність відбитку календарного штемпеля та підпису працівника об'єкта поштового зв'язку на списку відправлення є наслідком приймання цією особою відповідних поштових відправлень. Приймання поштового відправлення (поштового переказу) визначено у п. 3 Правил як виробнича операція, яка полягає в оформленні поштового відправлення (поштового переказу), що подається відправником для пересилання, тобто для обробки, перевезення та доставки (вручення) поштових відправлень. Вручення ж поштових відправлень (поштових переказів) є виробничою операцією, що власне полягає у видачі поштових відправлень (поштових переказів) особисто адресатові (одержувачу) чи його представникові.

З постанови суду апеляційної інстанції вбачається встановлення ним наявності на вищевказаному реєстру відбитку поштового штемпелю від 24.05.07. Але судом всупереч вимогам ст. 105 ГПК України (1798-12) не зазначено, з яких підстав вказаний відбиток поштового штемпелю викликає у нього сумнів щодо надіслання зазначених в реєстрі поштових відправлень.

Суд першої інстанції в своєму рішенні всупереч вимогам ст. 84 ГПК України (1798-12) також не вказав обставини, які викликають сумнів у отриманні відповідачем надісланого позивачем листа, зокрема, направлення його за хибною адресою, наявність відомостей про повернення поштового відправлення без вручення тощо. З рішення і постанови у справі взагалі не вбачається наявність певних доводів відповідача щодо неотримання ним листа позивача, підтверджених відповідними доказами.

До того ж згідно з ч. 1 ст. 38 ГПК України (1798-12) , якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи та матеріали, необхідні для вирішення спору. Тобто в разі виникнення сумніву щодо отримання відповідачем пропозиції позивача щодо зміни умов спірного договору, суди першої та апеляційної інстанцій не позбавлені можливості витребувати у скаржника додаткові докази, зокрема, довідку підприємства зв'язку тощо.

Проте суди вказаними повноваженнями не скористалися, а розглянули справу за наявними в ній матеріалами без витребування додаткових доказів щодо обставин, які викликали сумнів, що не відповідає приписам ст.ст. 4 - 2, 4 - 3, 4 - 7, 38, 43, 75 ГПК України (1798-12) щодо створення судом сторонам та іншим особам необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи на засадах рівності та змагальності, а також всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Слід також зазначити, що суд апеляційної інстанції при розгляді справи встановив, що строк дії договору у п. 10.1 визначений з 01.10.06 до 01.09.07 включно. У відповідності з цією нормою в разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, повній оплаті за договором і при наданні інформації щодо виконання умов цього договору, а саме: наявності договору страхування, дозволу або декларації органами державного пожежного нагляду та узгодження балансоутримувача, договір за заявою орендаря щодо продовження терміну дії може бути продовжений на тих самих умовах, які передбачені у договорі.

В постанові суду апеляційної інстанції зазначено, що в матеріалах справи відсутні докази того, що одна із сторін за договором подавала заяву про припинення або зміну умов договору оренди, а тому договір слід вважати продовженим на тих самих умовах. Як вбачається з матеріалів справи, сторонами у справи не доводилися обставини подання ними заяви про припинення договору оренди після закінчення строку його дії. Однак висновок суду стосовно відсутності звернення жодної зі сторін щодо зміни умов договору не є безспірним, оскільки наявність або відсутність таких обставин власне є предметом даного спору, що не були судами належним чином встановлені при розгляді справи з дотриманням вимог процесуального законодавства.

Зважаючи на викладене, судова колегія дійшла висновку про скасування рішення і постанови у справі як таких, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів та встановленні фактичних обставин справи, а право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин щодо правовідносин, які існують між сторонами, із застосуванням норм законодавства, що регулюють такі правовідносини.

Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9 - 12 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу задовольнити частково.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.03.08 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.07 у справі №18/633-07 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.