Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

Подоляк О.А.

суддів :

Грека Б.М.,

Дерепи В.I.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку в особі філії "Відділення Промінвестбанку в м. Луцьк"

(надалі -Банк)

на рішення

від 13.03.2007 р. господарського суду Волинської області

та постанову

від 17.09.2007 р. Львівського апеляційного господарського суду

у справі

№ 5/25-38

за позовом

першого заступника прокурора Волинської області в інтересах держави в особі Української державної іноваційної компанії в особі Рівненського регіонального відділення

(надалі -Компанія)

до ВАТ "Луцький райагропостач"

(надалі -Товариство)

про звернення стягнення на заставлене майно

за участю представників:

від позивача

- Костенко М.В.

від відповідача

- Салецька Л.Ф.

від оскаржувача

- Дорошкевич В.Б.

від прокуратури

- Попенко О.С.

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2007 р. перший заступник прокурора Волинської області звернувся до суду з позовом до Товариства про звернення стягнення на заставлене майно Товариства по договору застави від 20.07.2001 р. на користь Компанії.

Позов мотивований тим, що ТОВ "Авгур" не виконало забезпеченого відповідачем заставою зобов'язання по інноваційному договору № 1/98 від 03.07.1998 р.

Відповідач проти позову заперечував.

Рішенням господарського суду Волинської області від 13.03.2007 р. (суддя Слупко В.Л.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.09.2007 р. (судді: Мирутенко О.Л., Гнатюк Г.М., Кравчук Н.М.), позов задоволено: звернено стягнення на предмет застави за договором застави від 20.07.2001 р. на користь Компанії, а саме на майно Товариства: адміністративно-складське приміщення з металевою огорожею та площадкою площею 1308,9 кв.м., склад господарських товарів площею 597,1 кв.м., склад металевий (модуль) площею 525,8 кв.м.

До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернувся Банк, в якій просить рішення та постанову скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи скаргу тим, що оскаржувані рішення стосуються його прав та обов'язків, проте суд не залучив його до участі у справі, а також посилається на порушення і неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судам, 20.07.2001 р. між Компанією (заставодержатель) та Товариством (заставодавець) укладено договір застави майна на суму 1200668 грн. (надалі -Договір застави), згідно акта оцінки та опису майна, який є невід'ємною частиною договору, в забезпечення зобов'язання за інноваційним договором № 1/98 від 03.07.1998 р. (надалі -Iнноваційний договір), угоди про зміни та доповнення до Iнноваційного договору від 22.06.1999 р., додаткової угоди № 1 від 01.08.2000 р. до Iнноваційного договору. Згідно Договору застави заставодержатель надав кредитні кошти ТОВ "Авгур" в сумі 2100000 грн. з метою виконання інноваційного проекту "Впровадження технології виробництва сучасних теплоізоляційних матеріалів", майновим поручителем по зобов'язаннях якого виступає заставодавець.

Судами встановлено, що відповідно до п. 9 Договору застави право звернення на заставлене майно виникає, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання за Iнноваційним договором останнє не буде виконане. Строк дії Договору застави -до повного виконання умов Iнноваційного договору.

Як встановлено судами, Договір застави посвідчено нотаріально та зареєстровано в реєстрі за № 3695.

Суди встановили, що зобов'язання по Iнноваційному договору, із змінами та доповненнями до нього, ТОВ "Авгур" не виконало, що підтверджується рішенням господарського суду Волинської області від 09.06.2005 р. у справі № 2/108-64, яким постановлено стягнути з ТОВ "Авгур" на користь Компанії 2100000 грн. основної суми позики, 221031,93 грн. інфляційних нарахувань та 39180,82 грн. процентів річних., постановою господарського суду Волинської області від 05.12.2006 р. у справі № 4/79-Б про визнання ТОВ "Авгур" банкрутом, заявою позивача на адресу господарського суду Волинської області від 29.08.2006 р. про визнання грошових вимог до ТОВ "Авгур" на суму 2360212,93 грн., постановою заступника начальника відділу примусового виконання рішень ДВС Волинської області від 25.12.2006 р. про закінчення виконавчого провадження у зв'язку із винесенням постанови визнання ТОВ "Авгур" банкрутом, ухвалою господарського суду Волинської області від 19.09.2006 р. у справі № 4/79-Б, якою визнано майнові вимоги Компанії, як кредитора, на суму 2360212,93 грн. та ухвалою господарського суду Волинської області від 19.09.2006 р. у справі у справі № 01-47/1 про вжиття заходів та накладення арешту на майно Товариства, яке є предметом Договору застави.

В силу ст. ст. 4, 41, 151 ЦК УРСР (1540-06) між сторонами на підставі Договору застави виникли зобов'язальні відносини.

Згідно ст. ст. 525, 526 ЦК України (435-15) (ст. ст. 161, 162 ЦК УРСР (1540-06) ) одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про заставу" (2654-12) застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Згідно ст. 20 Закону України "Про заставу" (2654-12) заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави. Звернення стягнення на заставлене майно державного підприємства (підприємства, не менше п'ятдесяти відсотків акцій (часток, паїв) якого є у державній власності) здійснюється за рішенням суду.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновків про те, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень встановлено всі фактичні обставини справи, з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, обгрунтовано задоволено позов.

В касаційній скарзі Банк посилається на ст. 111-10 ГПК України (1798-12) та зазначає, що судом прийнято рішення, яке стосується його прав і обов'язків, проте його не було залучено до участі у справі.

Колегія судів Вищого господарського суду України з даним твердженням погодитись не може, оскільки воно спростовується обставинами справи.

В обгрунтування вимог касаційної скарги, оскаржувач посилається на договір іпотеки від 31.05.2005 р. та стверджує, що майно, відповідно до якого звернено стягнення, перебуває в іпотеці Банку, і дані обставини не були враховані судами.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про заставу" (2654-12) наступні застави вже заставленого майна допускаються в разі, якщо інше не передбачено законом і попередніми договорами застави. Якщо предметом застави стає майно, яке вже є заставним забезпеченням іншого зобов'язання (боргу), заставне право попереднього заставодержателя (попередніх заставодержателів) зберігає силу. Вимоги заставодержателя, у якого право застави виникло пізніше, задовольняються з вартості предмета застави після повного забезпечення вимог попередніх заставодержателів, крім випадків, передбачених частиною п'ятою цієї статті.

Договір застави, на підставі якого звернено стягнення на заставлене майно був укладений 20.07.2001 р., тобто раніше, ніж договір іпотеки від 31.05.2005 р., на який посилається оскаржувач.

Крім того судами встановлено, що Договір застави у встановленому порядку не розривався та не визнавався недійсним, а отже є дійсним та має виконуватись згідно чинного законодавства. Оскаржувачем не обгрунтовано, яким чином договір іпотеки від 31.05.2005 р. може впливати на виконання Договору застави.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України (1798-12) касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України (1798-12) юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суди в порядку ст. ст. 4-3, 4-7, 33, 34, 43, 99, 101 ГПК України (1798-12) всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обгрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 111-5 ГПК України (1798-12) та частин 1, 2 статті 111-7 ГПК України (1798-12) , касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 111-7 ГПК України (1798-12) та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обгрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України (1798-12) , суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку в особі філії "Відділення Промінвестбанку в м. Луцьк" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.09.2007 р. та рішення господарського суду Волинської області від 13.03.2007 р. у справі № 5/25-38 залишити без змін.