Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Гончарука П.А. (головуючого),

Вовка I.В., Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Ленвіт" на ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 08.08.2007 року у справі № 2а-5-753/07р.(22ц-1335/2007р.) за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Ленвіт", Товариства з обмеженою відповідальністю "Янта" про захист корпоративних прав,

УСТАНОВИВ :

У грудні 2006 року позивач звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва з позовною заявою до відповідачів ОСОБА_2, ТзОВ ВКФ "Ленвіт" про скасування рішень зборів учасників господарського товариства, а в березні 2006 року він звернувся з позовом до всіх відповідачів про визнання недійсним договору поставки, укладеного 03.01.2006 року між ТзОВ ВКФ "Ленвіт" і ТзОВ "Янта", про покладання обов'язку на ОСОБА_2 повернути ТзОВ "Янта" одержані нафтопродукти та зобов'язання повернути у власність ТзОВ ВКФ "Ленвіт" одержане майно згідно мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Миколаївської області від 01.12.2006 року.

Одночасно ОСОБА_1 подана заява до суду про забезпечення позову шляхом накладання арешту на майно та грошові кошти ТзОВ ВКФ "Ленвіт", передані ТзОВ "Янта" на суму 1 900 000 грн. згідно із заявою про мирову угоду від 01.12.2006 року та про заборону ТзОВ ВКФ "Ленвіт" на передачу ТзОВ "Янта" зазначеного майна.

Доповідач Вовк I.В.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 28.03.2007 року вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони вчиняти та реєструвати угоди про відчуження автогазобензозаправної станції та іншого майна.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 08.08.2007 року зазначену ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач ТзОВ "Виробничо-комерційна фірма "Ленвіт" вважає, що судом порушено норми процесуального права, і тому просить прийняті ним рішення щодо забезпечення позову скасувати та справу передати на розгляд суду першої інстанції.

Відзиви на касаційну скаргу від інших сторін до суду не надходили.

Заслухавши пояснення представника відповідача ТзОВ ВКФ "Ленвіт", дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом даного судового розгляду є вимоги позивача про скасування рішень зборів учасників господарського товариства та визнання недійсним договору поставки і повернення сторін в попередній стан у зв'язку з порушенням його права, як учасника цього господарського товариства.

Відповідно до ч. 3 ст. 151 ЦПК України (1618-15) забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

За вимогами п.п. 1,2 ч. 1 ст. 152 ЦПК України (1618-15) позов забезпечується накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб та забороною вчиняти певні дії.

Частиною 5 статті 153 ЦПК України (1618-15) передбачено, що про вжиття заходів забезпечення позову суд постановляє ухвалу, в якій зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання, порядок виконання.

Проте, судові рішення попередніх інстанцій про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони вчиняти та реєструвати угоди щодо відчуження майна не відповідають вимогам зазначених норм процесуального права.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, і з'ясувати обсяг позовних вимог і дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Ухвала про забезпечення позову постановляється в порядку, визначеному ст. 209 ЦПК України (1618-15) , і повинна включати мотивувальну частину, де поряд із зазначенням мотивів, із яких суд дійшов висновку про обгрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення маже в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, наводиться посилання на закон, яким суд керувався при постановленні ухвали.

Отже, висновки судів обох інстанцій про вжиття заходів забезпечення позову не грунтуються на нормах процесуального закону.

За таких обставин, судові рішення про забезпечення позову не можна визнати законними й обгрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-13 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Ленвіт" задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 08.08.2007 року та ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 28.03.2007 року скасувати, і справу № 2а-5-753/07р.(22ц-1335/2007р.) передати до Центрального районного суду м. Миколаєва.