Судова колегія Вищого господарського суду України у складі:

в судовому засіданні взяли участь представники:

У провадженні господарського суду Одеської області знаходиться справа № 7-5/297-06-7817 про банкрутство ВАТ "Холдінгова компанія "Краян" (далі - ВАТ "ХК "Краян").

Ухвалою господарського суду Одеської області від 27.03.2007 р. (суддя Лепеха Г.А.) за результатами попереднього засідання затверджено реєстр вимог кредиторів ВАТ "ХК "Краян", в т.ч. визнано та відхилено грошові вимоги ряду кредиторів до боржника. Зокрема, відхилено грошові вимоги ВАТ "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат " (далі –ВАТ "ЦГЗК") до боржника у розмірі 146 736,48 грн.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.09.2007 р. (судді: Сидоренко М.В. –головуючий, Лашин В.В., Мишкіна М.А.) серед іншого залишено без задоволення апеляційну скаргу ВАТ "ЦГЗК", а ухвалу господарського суду Одеської області від 27.03.2007 р. в частині розгляду грошових вимог ВАТ "ЦГЗК" до боржника –без змін.

Не погоджуючись частково з вказаними судовими рішеннями, ВАТ "ЦГЗК" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.09.2007 р. та ухвалу господарського суду Одеської області від 27.03.2007 р. в частині невизнання вимог ВАТ "ЦГЗК" і не включення його до реєстру кредиторів та прийняти нове рішення, яким визнати кредиторські вимоги ВАТ "ЦКЗК" та включити його до реєстру вимог кредиторів на суму 146 736,48 грн.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме ч. 15 ст. 11, ч. 1 ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі –Закон про банкрутство), ст. ст. 256, 257 Цивільного кодексу України, ст. ст. 223 –225 Господарського кодексу України (436-15) , ст. 105 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 02.07.2008 р. від представника боржника надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з поданням в цей день до Верховного Суду України касаційної скарги на ухвалу Вищого господарського суду України від 11.06.2008 р. у даній справі про відкладення розгляду справи.

За висновком колегії суддів заявлене клопотання задоволенню не підлягає з огляду на встановлений ст. 11117 ГПК України (1798-12) строк для надіслання касаційної скарги разом зі справою до Верховного Суду України.

Представники боржника та ініціюючого кредитора вимоги касаційної скарги не підтримали та просили суд відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції були відхилені грошові вимоги ВАТ "ЦГЗК" до боржника на суму 146 736,48 грн., що складаються зі збитків та штрафних санкцій за поставку неякісного товару за договором поставки № 419-08-01/05 від 16.02.2005 р.

Погоджуючись з відхиленням судом першої інстанції вимог названого кредитора, суд апеляційної інстанції виходив з того, що кредитор звернувся з грошовими вимогами до боржника після закінчення строку позовної давності.

За ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Згідно з ч. 8 ст. 269 Господарського кодексу України позови, що випливають з поставки товарів неналежної якості, можуть бути пред'явлені протягом шести місяців з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених йому товарів.

Отже, позовна давність для вимог, що випливають з поставки боржником кредитору товару неналежної якості за договором поставки № 419-08-01/05 від 16.02.2005 р., становить шість місяців з дня встановлення покупцем (кредитором) у належному порядку недоліків поставленого йому товару.

Разом з тим, у відповідності до ч. 1 ст. 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 10.3 договору поставки № 419-08-01/05 від 16.02.2005 р. сторони домовилися, що позовна давність за вимогами про стягнення штрафу у випадку поставки неякісної продукції встановлюється тривалістю у три роки.

Втім, згідно зі ст. 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Отже, зазначене положення договору поставки № 419-08-01/05 від 16.02.2005 р. є нікчемним.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, про застосування позовної давності до грошових вимог ВАТ "ЦГЗК" було заявлено учасниками справи, зокрема, ініціюючим кредитором у відзиві на апеляційну скаргу ВАТ "ЦГЗК" (а.с. № 234 том 27).

Таким чином, враховуючи те, що поставлений за договором поставки № 419-08-01/05 від 16.02.2005 р. товар (автокран на шасі) періодично, з серпня 2005 року по лютий 2006 року, знаходився у ремонті (останній акт комісії від 23.03.2006 р.), а кредитор з грошовими вимогами до боржника звернувся 09.10.2006 р. (а.с. № 135-150 том 17 –№ 1-16 том 18), ним було подано заяву про визнання його кредитором після спливу позовної давності.

Відповідно до ст. 14 Закону про банкрутство, факт заборгованості боржника перед кредитором має бути підтверджений відповідними доказами.

В силу положень Закону у справі про банкрутство спір не вирішується по суті, а тільки встановлюються грошові вимоги кредиторів та лише дійсні вимоги, що відповідають чинному законодавству, визнаються судом і включаються до реєстру вимог кредиторів.

Як вбачається, ВАТ "ЦГЗК" не звернулося до суду з позовом про захист свого права та не поновило строк позовної давності в позовному провадженні (ст. 267 Цивільного кодексу України), тим самим позбавив себе права заявити такі грошові вимоги у справі про банкрутство боржника, оскільки строк позовної давності у справі про банкрутство не відновлюється.

За таких обставин справи відхилення грошових вимог ВАТ "ЦГЗК" у розмірі 146 736,48 грн. на підставі спливу строку позовної давності є правовірним.

Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги кредитора не спростовують висновків попередніх судових інстанцій.

У зв'язку з чим, ухвала суду першої та постанова суду апеляційної інстанцій в частині розгляду грошових вимог ВАТ "ЦГЗК" мають бути залишені без змін, як такі, що відповідають чинному законодавству.

З урахуванням наведеного та керуючись ст. 269 Господарського кодексу України, ст. ст. 257 - 259, 266, 267 Цивільного кодексу України, ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

1. Касаційну скаргу ВАТ "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.09.2007 р. та ухвалу господарського суду Одеської області від 27.03.2007 р. у справі № 7-5/297-06-7817 в частині розгляду грошових вимог ВАТ "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" до боржника залишити без змін.