Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді М.В.Кузьменка,

судді В.М.Палій,

судді Б.М.Грека,

розглянувши касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою

відповідальністю "Маяк"

на рішення господарського суду Харківської області від 10.04.2007р. та

постанову Харківського апеляційного господарського суду

від 14.04.2008р.

у справі №46/141-07

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Маяк"

до Харківської міської ради

3-тя особа фізична особа підприємець ОСОБА_1,

про про визнання права власності,

за участю представників:

від позивача: Беспалов В.Г. (довіреність від 01.12.07), Семененко Л.В.(довіреність від 12.03.08),

Кіншаков В.М. (довіреність від 01.12.07),

від відповідача: не з'явився,

від 3-тьої особи: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Маяк" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Виконкому Дзержинської районної ради м.Харкова і просило суд визнати право власності на будівлю магазину, розташованого за адресою: м.Харків, проспект Людвіга Свободи, 47-А, літера "Д-1", загальною площею 136,5 м-2.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з метою закінчення формування документів на право власності він звернувся до Виконкому Дзержинської районної ради з проханням присвоїти адресу магазину, загальною площею 136,5 м-2 , збудованому у 1990 році, але останнім відмовлено з посиланням на те, що потрібен новий технічний паспорт на будівлю не далі як за 6 місяців до звернення. 04.12.2003р. позивач звернувся до КП "Харківське БТI" з проханням поновити технічний паспорт на магазин, але останній ніяких дій щодо цього не вчинив. Тому позивач звернувся до суду з даним позовом з метою закінчення формування документів на право власності магазина, оскільки відсутність такого документа не дає змоги провести в повному обсязі ліквідаційну процедуру та задовольнити вимоги кредиторів у справі про банкрутство позивача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27.03.2007р. замінено первісного відповідача -Виконавчий комітет Дзержинської районної ради м.Харкова на відповідача -Харківську міську раду (а.с.51 т.1).

Рішенням господарського суду Харківської області від 10.04.2007р. (суддя Iльїн О.В.) позов задоволено: визнано право власності СТОВ "Маяк" на будівлю магазину, розташованого за адресою: м.Харків, проспект Людвіга Свободи, 47-А, літера "Д-1", загальною площею 136,5 кв.м.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 05.06.2007р. роз'яснено рішення суду щодо адреси нежитлової будівлі, а саме визнано право власності позивача на будівлю магазину, розташованого за адресою: м.Харків, проспект Людвіга Свободи, 49, літера А-1, площею 135,7 кв.м., оскільки заінвентаризована 12.07.2000р. нежитлова будівля літ. Д-1, площею 136,5 кв.м. за вказаною адресою на теперішній час є однією самою будівлею (а.с.67 т.1).

Фізична особа -підприємець ОСОБА_1, який не був учасником спору, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, звернувся до апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, яка ухвалою Луганського апеляційного господарського суду прийнята до провадження (а.с.88-89 т.1).

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.04.2008р. (головуючий, суддя Шепітько I.I., судді Бондаренко В.П., Лакіза В.В.) рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Вказана постанова мотивована тим, що позивач не звертався до відповідача для вирішення в установленому порядку питання оформлення права власності на об'єкти самочинного будівництва, в свою чергу відповідачем не порушено права та законні інтереси позивача. Апеляційною інстанцією також встановлено, що на момент ухвалення рішення суду першої інстанції про задоволення позову, право власності на спірну нежитлову будівлю належало ОСОБА_1.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд її скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та направити справу на новий розгляд.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акта, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Статтею 129 Конституції України (254к/96-ВР) встановлені основні засади судочинства, до якого віднесено забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Зазначена конституційна норм конкретизована законодавцем у статті 12 Закону України "Про судоустрій України" (3018-14) , згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, передбачених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

Таким чином, реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення названим законом ставиться в залежність від положень процесуального закону.

Отже, Господарський процесуальний кодекс України (1798-12) повинен містити імперативні норми про те, в яких випадках і в якому порядку учасники судового процесу та інші особи мають право оскаржити рішення суду в апеляційному чи касаційному порядку.

Відповідно до ст.91 ГПК України (1798-12) , сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке набрало законної сили.

Сторонами в судовому процесі, в силу ст.21 ГПК України (1798-12) , є позивач і відповідач.

При цьому, частиною 2 статті 93 ГПК України (1798-12) встановлено, що відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги можливе протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом.

Аналіз названої норми свідчить про наявність обмеження строку, протягом якого може бути відновлено пропущений процесуальний строк на стадії перегляду судових рішень в апеляційному порядку, зокрема, відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги сторонами можливе лише протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом.

Таким чином, подання апеляційної скарги після закінчення встановленого ст.93 ГПК України (1798-12) трьохмісячного строку виключає перегляд судових рішень місцевого господарського суду в апеляційному порядку.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, апеляційним судом порушено апеляційне провадження у даній справі за скаргою особи, яка не була учасником судового процесу у суді першої інстанції, та подана поза межами трьохмісячного строку, оскільки рішення місцевого господарського суду ухвалено 10.04.2007р., а апеляційну скаргу подано 18.10.2007р.

Отже, враховуючи, що апеляційна скарга у даній справі була подана особою, яка не мала процесуального права на вчинення такої дії, а також після закінчення трьохмісячного строку з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, апеляційний господарський суд не мав правових підстав для порушення апеляційного провадження за апеляційною скаргою фізичної особи -підприємця ОСОБА_1.

У випадку, якщо вказана особа вважала, що її права та законні інтереси порушено ухваленим у даній справі рішенням місцевого господарського суду, вона мала право оскаржити його в установленому процесуальним законом порядку, передбаченому ст.107 ГПК України (1798-12) , відповідно до якої касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення, що стосується їх прав і обов'язків.

Одночасно колегія суддів звертає увагу й на те, що переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції фактично досліджував обставини набуття ОСОБА_1 права власності на спірне майно, та встановив юридичний факт, а саме належність останньому права власності на спірне майно, що не було предметом розгляду у суді першої інстанції, чим вийшов за межі, визначені ст.101 ГПК України (1798-12) , відповідно до ч.3 якої, в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Між тим, як свідчить зміст апеляційної скарги ОСОБА_1., ним фактично заявлені самостійні вимоги на предмет спору -нерухоме майно. Тому спір про захист права власності ОСОБА_1 мав вирішуватися в іншому позовному провадженні із застосуванням речових засобів захисту права власності.

Допущені судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції також підлягає скасуванню як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.1 ГПК України (1798-12) , підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно ст.2 ГПК України (1798-12) , господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій України" (3018-14) є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України (254к/96-ВР) та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необгрунтованість заявлених вимог.

Так, захист права власності пов'язаний в законодавстві з презумпцією правомірності володіння.

Зокрема, у ст.49 Закону України "Про власність" (697-12) , чинного на час розгляду даної справи у суді першої інстанції, стверджується, що володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом.

Отже, вказану презумпцію суд не має можливості спростувати без встановлення особи, що порушила право чужої власності.

Разом з тим, вирішуючи даний спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції не звернувся уваги на те, що Харківська міська рада не може бути відповідачем у даній справі за позовом про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, оскільки не є особою, що оспорює чи не визнає це право.

Звертаючись з даною позовною заявою, позивач фактично просить суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме визнати за ним право власності на спірне майно.

Прийнявши до провадження вказану позовну заяву та розглянувши її по суті, суд першої інстанції не дав належної правової оцінки спірним правовідносинам, у зв'язку з чим допустив порушення норм процесуального права.

Так, із змісту статті 12 ГПК України (1798-12) вбачається, що господарському суду підвідомчі справи у спорах, за виключенням справ, визначених у пп.2,3 ч.1 названої норми. Отже, господарський суд розглядає: справи у позовному провадженні, для якого характерно наявність спору про право між сторонами; справи про банкрутство; справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати.

Разом з тим, господарські суди можуть встановлювати наявність чи відсутність певних фактів, здійснюючи розгляд спорів про право.

Вимога щодо встановлення або спростування певного факту не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належать повноваження щодо встановлення фактів, що мають юридичне значення. Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога -спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.

Підставою позову є обставини, якими позивач обгрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов, зокрема факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення.

Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.

Враховуючи, що Харківська міська рада не оспорює право власності позивача на нерухоме майно (магазин), не порушує це право, і спірне майно не знаходиться у її володінні, а відтак не є відповідачем у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявленого до Харківської міської ради позову.

Як свідчать матеріали справи, спір про право власності на будівлю магазину, розташованого за адресою: м.Харків, проспект Людвіга Свободи, 47-А, літера "Д-1", загальною площею 136,5 м-2, фактично існує між позивачем та фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1, який також вважає себе власником цього майна, а тому спір між ними має вирішуватись в межах іншої судової справи з наданням відповідної оцінки поданим СТОВ "Маяк та СПД ОСОБА_1 доказам на підтвердження наявності у них права власності на спірне майно.

Враховуючи викладене, ухвалені у справі рішення та постанова підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Маяк" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Харківської області від 10.04.2007р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.04.2008р. у справі №46/141-07 скасувати.

3. У задоволенні позову відмовити.