№ 4/4359 (rs1708071)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді М.В.Кузьменка,

судді В.М.Палій,

судді Б.М.Грека,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1

та ОСОБА_2

на рішення господарського суду Хмельницької області від 24.12.2007р. та

постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 27.03.2008р.

у справі №4/4359 (rs1708071)

за позовом 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-97";

2) ОСОБА_3;

3) ОСОБА_4;

4) ОСОБА_10;

5) ОСОБА_5

до 1)ОСОБА_2;

2) ОСОБА_1;

3-ті особи 1) ОСОБА_6;

2) ОСОБА_7;

3) ОСОБА_8;

4) ОСОБА_9,

про визнання недійсним договору дарування 10,0% (1843,0 грн.) частки в статутному капіталі ТОВ "Мрія-97", укладеного 25.05.2006 року між ОСОБА_2та ОСОБА_1.,

за участю представників:

від ТОВ "Мрія-97": Бойко Н.С. (довіреність №56 від 30.06.08),

від ОСОБА_7.: ОСОБА_7.,

від ОСОБА_4.: ОСОБА_7. (довіреність від 03.04.06),

від ОСОБА_10.: ОСОБА_7. (довіреність від 03.04.06),

від ОСОБА_5.: ОСОБА_5.,

від: ОСОБА_2.: ОСОБА_11 (довіреність від 06.11.07),

відОСОБА_1: ОСОБА_11 (довіреність від 06.11.07),

від ОСОБА_6 ОСОБА_11 (довіреність від 06.11.07),

від ОСОБА_7.: ОСОБА_7. (довіреність від 03.04.06),

від ОСОБА_8 ОСОБА_11 (довіреність від 22.10.07),

від ОСОБА_9: ОСОБА_7. (довіреність від 03.04.06),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мрія-97", ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_5 звернулися до господарського суду Хмельницької області з позовом до ОСОБА_2та ОСОБА_1 і просили суд визнати недійсним договір дарування 10,0% (1843,0 грн.) частки в статутному капіталі ТОВ "Мрія-97", укладеного 25.05.2006 року між відповідачами.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що оспорюваний договір дарування суперечить вимогам чинного законодавства та порушує права інших учасників товариства, оскільки відповідно до п.5.2 Установчого договору товариства, пунктів 5.6, 5.7 Статуту товариства, ст.53 Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) , ст.147 ЦК України (435-15) , учасник товариства має право відступити свою частку у статутному фонді за згодою решти учасників, які мають переважне право на придбання відчужуваної частки. Зазначають, що на зборах учасників питання про продаж частки іншим учасникам не розглядалось, учасники товариства не давали згоди на відчуження частки ОСОБА_2іншим особам (а.с.90-91 т.1).

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 24.12.2007р. (головуючий, суддя Л.П.Баула, судді В.В.Виноградова, О.Є.Танасюк) позов ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_5 задоволено: визнано недійсним договір дарування 10,0% (1843,0 грн.) частки в статутному капіталі ТОВ "Мрія-97", укладеного 25.05.2006 року між ОСОБА_2та ОСОБА_1. У позові ТОВ "Мрія-97" відмовлено.

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 27.03.2008р. (головуючий, суддя Горшкова Н.Ф., судді Зав'язун В.С., Майор Г.I.) рішення суду першої інстанції скасовано у частині відмови Товариству з обмеженою відповідальністю "Мрія-97" в позові та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Вказані рішення та постанова в частині визнання недійсним оспорюваного договору дарування мотивовані тим, що сторони Установчого договору ТОВ "Мрія-97" повинні діяти в межах повноважень, визначених цим договором. Зокрема, пунктом 5.2 Установчого договору встановлено, що учасник може за одностайною згодою решти учасників відступити свою частку (її частину) одному або кільком учасникам цього товариства або третім особам. Проте, одностайна згода інших учасників товариства на відчуження ОСОБА_2своєї частки шляхом укладання договору дарування, була відсутня.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, відповідачі звернулися до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просять суд їх скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судами норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судами двох інстанцій встановлено, що 12.03.2003р. ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_2, ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_5 погодили створити сільськогосподарське Товариство з обмеженою відповідальністю "Мрія-97" та підписали установчий договір про створення та діяльність ТОВ "Мрія-97".

25 травня 2006 року між одним із учасників товариства ОСОБА_2. (даруватель) та ОСОБА_1. (обдарований), який не є учасником товариства, укладено договір дарування частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, за умовами якого даруватель передає у власність обдарованого частину частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-97", розмір якої становить 1954,0 грн., що складає 10,6% статутного фонду (капіталу) товариства. Вартість частки, що є предметом цього договору, становить 1 843,0 грн., що становить 10,0% статутного капіталу товариства (а.с.15 т.1).

Відповідність вказаного договору дарування законодавству, чинному на час його укладання, є предметом розгляду у даній справі.

Вирішуючи спір про визнання договору дарування недійсним, господарський суд повинен був встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України (435-15) .

Так, відповідно до частин 1 та 3 ст.215 ЦК України (435-15) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Висновок судів про недійсність оспорюваного договору дарування через порушення ОСОБА_2 вимог Установчого договору товариства в частині не отримання ним згоди інших учасників товариства на таке відчуження, а відтак порушення їх прав на переважне отримання його частки (її частини), колегія суддів вважає помилковим з огляду на таке.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.116 ЦК України (435-15) учасники господарського товариства мають право здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом.

Згідно ст.53 Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) (у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору), учасник товариства з обмеженою відповідальністю може за згодою решти учасників відступити свою частку (її частину) одному чи кільком учасникам цього ж товариства, а якщо інше не передбачено установчими документами, то і третім особам. Учасники товариства користуються переважним правом придбання частки (її частини) учасника, який її відступив, пропорційно їх часткам у статутному фонді товариства або в іншому погодженому між ними розмірі.

Відповідно до ст.143 ЦК України (435-15) , та ст.82 ГК України (436-15) установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут, який має містити відомості, зокрема, про порядок передання (переходу) часток у статутному фонді.

Пунктом 2 ст.142 ЦК України (435-15) встановлено, що договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю не є установчим документом.

Отже, заборона на відчуження частки третім особам або необхідність отримання згоди учасників товариства на таке відчуження, може бути встановлено лише статутом товариства. Тому обгрунтування судами своїх рішення та постанови про недійсність оспорюваного договору положеннями Установчого договору про створення та діяльність ТОВ "Мрія-97", є помилковим.

В силу ч.2 ст.147 ЦК України (435-15) , учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства. Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права.

За змістом ч.2 ст.147 ЦК України (435-15) , відчуження частки в статутному капіталі, що належить одному із учасників (її частини), третім особам (що не є учасниками товариства) допускається лише за умови, що це не заборонено статутом товариства, з додержанням переважного права інших учасників товариства на купівлю частки (її частини). Учасники товариства користуються переважним право на набуття лише тієї частки, що продається. Якщо ж за умови, що це не заборонено статутом, учасник відчужує частку шляхом дарування чи за іншим договором, що не охоплюється поняттям договору купівлі-продажу, учасники не користуються зазначеним переважним правом. Проте такі способи відчуження учасником своєї частки можуть бути обмежені статутом.

Як свідчать матеріали справи, станом на момент укладання договору дарування від 25.05.2006р. Статут ТОВ "Мрія-97" діяв у редакції, затвердженій зборами учасників товариства 12.03.2003р. та зареєстрованій Теофіпольською районною держадміністрацією 25.03.2003р., яка не містила обмежень щодо дарування учасником своєї частки у статутному фонді (а.с.48-57 т.1).

Частиною 1 ст.362 ЦК України (435-15) також встановлено, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.

Правовий аналіз наведених вище норм свідчить про те, що переважне право на придбання частки учасника товариства поширюється лише на оплатні правочини, яким з огляду на приписи ст.717 ЦК України (435-15) договір дарування не являється.

Окрім того, колегія суддів зважає й на те, що судом першої інстанції не в повному обсязі розглянуто підстави заявленого позову, оскільки не надано оцінки доводам позивачів про те, що оспорюваний договір суперечить положенням законодавства, яке регулює правовідносини, що виникають із угод про заставу, у даному випадку застави майнових прав від 03.04.2006р. (а.с.13-14).

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Хмельницької області від 24.12.2007р. та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 27.03.2008р. у справі №4/4359 (rs1708071) скасувати.

3. Справу направити на новий розгляд до господарського суду Хмельницької області.