Верховний Суд України у складі:

головуючогоТерлецького О.О.,суддів:Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григор'євої Л.І., Гриціва М.І., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Коротких О.А., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Кузьменко О.Т., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Редьки А.І., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Таран Т.С., Тітова Ю.Г., Шицького І.Б., Школярова В.Ф., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах ОСОБА_1 до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд) про визнання постанов недійсними та зобов'язання вчинити дії,

У травні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив визнати недійсними постанови правління Фонду від 24 лютого 2004 року № 5, від 28 лютого 2005 року № 3 (v0003583-05) , від 6 березня 2006 року № 3 (v0003583-06) , від 28 лютого 2007 року № 9 (v0009583-07) , підпункти 3.7.1, 3.7.2 пункту 3.7 постанови правління Фонду від 22 грудня 2005 року № 83 (v0083583-05) . Позивач також просив суд зобов'язати Фонд видати постанову про перерахунок сум щомісячних страхових виплат починаючи з 1 березня 2002 року відповідно до частини другої статті 29 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон № 1105-XIV (1105-14) ) з урахуванням коефіцієнтів росту середньої заробітної плати, а не середньомісячної реальної заробітної плати.

Шевченківський районний суд м. Києва постановою від 18 червня 2007 року, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2010 року та Вищого адміністративного суду України від 30 листопада 2010 року, у задоволенні позовних вимог відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що стаття 29 Закону № 1105-XIV визначає не порядок обрахування щомісячних страхових виплат, а лише випадки, за умови настання яких здійснюється такий перерахунок. Перерахування сум щомісячних страхових виплат провадиться один раз на рік з 1 березня відповідно до постанов правління Фонду. Затвердження оскаржуваними постановами порядку призначення та здійснення страхових виплат застрахованим особам (членам їх сімей) здійснено відповідно до повноважень, покладених на відповідача, встановлена ним методика обрахування не суперечить і не може суперечити частині другій статті 29 Закону № 1105-XIV, оскільки цією нормою порядок обрахування не визначається. Законом прямо не передбачено, який саме коефіцієнт має застосовуватися при проведенні перерахування сум щомісячних страхових виплат у разі зростання у попередньому календарному році середньої заробітної плати.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), заступник Генерального прокурора України порушує питання про скасування ухвали Вищого адміністративного суду України від 30 листопада 2010 року та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування ним статті 29 Закону № 1105-XIV, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви додано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 6 вересня 2006 року у справі за позовом громадської організації «Товариство інвалідів праці» державної холдингової компанії «Павлоградвугілля» до Фонду про визнання недійсними нормативних актів. У цьому рішенні касаційний суд залишив без змін рішення суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позову в частині визнання недійсними: пункту 4 Положення про обчислення середньої заробітної плати для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, затвердженого постановою правління Фонду від 1 листопада 2001 року № 43 (v0043583-01) із змінами, внесеними пунктом 3 постанови правління Фонду від 31 січня 2002 року № 7 (v0007583-02) ; постанови правління Фонду від 14 березня 2002 року № 15 (v0015583-02) ; постанови правління Фонду від 4 березня 2003 року № 3 (v0003583-03) . В частині визнання недійсними підпунктів 4.4 та 9.5 Порядку призначення та здійснення страхових виплат потерпілим (членам їх сімей), затвердженого постановою правління Фонду від 31 січня 2002 року № 7 (v0007583-02) , якими був урегульований порядок перерахування страхових виплат, було відмовлено.

Перевіривши наведені у заяві доводи, Верховний Суд України дійшов висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на нижченаведене.

У справі, що розглядається, касаційний суд, постановляючи оскаржувану ухвалу, дійшов висновку, що постанови правління Фонду щодо перерахування щомісячних страхових виплат із застосуванням коефіцієнту зростання середньомісячної реальної заробітної плати не суперечать статті 29 Закону № 1105-XIV, оскільки вона визначає не порядок обрахування щомісячних страхових виплат, а лише випадки, за умови настання яких здійснюється такий перерахунок. При цьому вказав, що законом прямо не передбачено, який саме коефіцієнт має застосовуватися при проведенні перерахування сум щомісячних страхових виплат у разі зростання у попередньому календарному році середньої заробітної плати.

У рішенні, на яке заявник посилається на підтвердження неоднакового застосування касаційним судом однієї і тієї ж норми матеріального права, Вищий адміністративний суд України не застосовував безпосередньо частину другу статті 29 Закону № 1105-XIV, оскільки у справі вирішувався спір щодо співвідношення підзаконного акта та закону.

У справі, що розглядається, згадані в доданій до заяви ухвалі підзаконні акти не застосовувались.

У зв'язку з вищенаведеним Верховний Суд України дійшов висновку про відсутність неоднакового застосування касаційним судом однієї і тієї ж норми матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України

У задоволенні заяви заступника Генерального прокурора України відмовити.

постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийО.О. Терлецький

Судді:М.І. БалюкВ.П. БарбараІ.С. БерднікС.М. ВусЛ.Ф. ГлосТ.В. ГошовськаЛ.І. Григор'єваМ.І. ГрицівВ.І. ГуменюкМ.Б. ГусакА.А. ЄмецьТ.Є. ЖайворонокВ.В. ЗаголднийГ.В. КанигінаМ.Р. КліменкоЄ.І. КовтюкП.І. КолесникМ.Є. КороткевичО.А. КороткихВ.І. КосарєвО.В. КривендаВ.В. КривенкоО.Т. КузьменкоН.П. ЛященкоВ.Л. МаринченкоЛ.І. ОхрімчукП.В. ПанталієнкоМ.В. ПатрюкВ.Ф. ПивоварП.П. ПилипчукО.І. ПотильчакБ.М. ПошваО.Б. ПрокопенкоА.І. РедькаЮ.Л. СенінА.М. СкотарьТ.С. ТаранЮ.Г. ТітовІ.Б. ШицькийВ.Ф. Школяров