Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників від:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Алафітон" звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовом до Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 та Відкритого акціонерного товариства "Виробничого монтажно-будівельного підприємства "Електрон" про визнання недійсними договорів інвестування від 12.01.05 та актів дострокового приймання-передачі квартир від 13.01.05. Позов мотивований тим, що позивач не мав права на укладення вищезазначених договорів та актів.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 18.03 -02.04.08 (суддя Толпиго В.І.) у позові відмовлено з підстав недоведеності обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

За результатом апеляційного перегляду справи Севастопольський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: головуючого-судді Дугаренко О.В., суддів: Заплава Л.М., Фенько Т.П.) 19.05.08 прийняв постанову, якою рішення скасував, позов задовольнив, визнав недійсними договори дольової участі від 12.01.05 та акти дострокового приймання-передачі квартир №№ 88, 89, 91, 98, 99 від 13.01.05. Постанова мотивована тим, що квартири, на які укладені договори інвестування, фактично відповідачем-2 не були оплачені, крім того, на момент укладення цих угод, будівництво велось лише на підставі договору оренди землі, проект відведення, та дозвіл на будівництво були відсутні, тому укладення інвестиційних договорів було неможливе.

Не погоджуючись із постановою у справі, відповідач-2 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, рішення місцевого господарського суду залишити без змін. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на те, що оплата за квартири ним здійснена шляхом взаємозаліку зустрічних однорідних вимог відповідно до угоди про здійснення взаємозаліку взаємних грошових вимог від 13.01.05 (а.с. 56 т.2).

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги щодо дотримання судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27.09.02 на загальних зборах Відкритого акціонерного товариства "ВМБП "Електрон" було прийнято рішення про передачу у власність товариства з обмеженою відповідальністю "Алафітон" незавершеного будівництва 130-квартирного житлового будинку № А-563 в 4-му мікрорайоні м. Алушта на загальну суму 8346920,00 грн. у якості додаткового внеску Відкритого акціонерного товариства "ВМПБП "Електрон".

Позивачем прийнятий на баланс об'єкт незавершеного будівництва 130-квартирного житлового будинку № А-563 в 4-му мікрорайоні м. Алушти з відображенням операції в бухгалтерському обліку. До 13.01.04 власність ТОВ "Алафітон", ВАТ ВМБП "Електрон" був переданий цей об'єкт незакінченого будівництва у повному обсязі: як документально, так і фактично.

12.01.05 між директором позивача по справі та ОСОБА_1. укладені договори на дольову участь у будівництві багатоквартирного житлового будинку за адресою м. Алушта, мікрорайон № 4, А-563, на квартири № 88, 89, 91, 98, 99. 13.01.05 між позивачем та відповідачем, ОСОБА_1. підписані акти прийому-передачі квартир №№ 88, 89, 91, 98, 99 за адресою м. Алушта, мікрорайон № 4, А-563.

Земельна ділянка під будівництво в оренду було надана позивачу по справі лише на підставі договору оренди землі від 28.02.05. 16.06.05 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю позивачу по справі надано дозвіл на продовження будівельних робіт.

Відмовляючи в позові, місцевий суд послався на те, що фінансування будівництва здійснювалося відповідачем шляхом взаємозаліку зустрічних однорідних вимог, які виникли у відповідача до позивача за договорами №12/2 від 12.01.05 та №12/12 від 11.01.05. Втім, з цією позицією не погодився апеляційний суд, який вказав, що відповідач не оплатив переданих йому квартир. Крім того, апеляційний суд послався на те, що на момент укладення договорів та підписання актів прийому-передачі квартир, а саме з 12 по 13.01.05, усі будівельні матеріали та обладнання у незавершеному будівництві будинку належали Відкритому акціонерному товариству "Виробниче монтажно-будівельне підприємство "Електрон", тоді як позивач по справ ніяких квартир не мав, та будівництва не здійснював.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними. Так, як зазначалося вище, відмовляючи в позові, місцевий суд послався на те, що фінансування будівництва здійснювалося відповідачем-2 шляхом взаємозаліку зустрічних однорідних вимог, які виникли у відповідача-2 до позивача за договорами №12/2 від 12.01.05 та №12/12 від 11.01.05. Але такі договори в матеріалах справи відсутні, тому місцевий суд не досліджував питання щодо їх реальності, або фіктивності. Відтак, висновок про оплату квартир не може вважатися обґрунтованим, оскільки не встановлено, чи дійсно існували такі угоди, їх зміст, чи вони реально виконувалися, та в чому полягало таке виконання. А отже, не досліджене і питання існування заборгованості позивача, яку відповідач-2 пропонує до взаємозаліку. Так, без існування заборгованості позивача (наприклад, за фактично отриманий товар), неможливо провести її взаємозалік із зобов'язаннями відповідача-2 щодо фінансування будівництва. Тому фактично місцевий суд самоусунувся від дослідження питання про фіктивність оскаржуваних угод та угод, на підставі яких нібито проводився взаємозалік.

Дані порушення не були усунуті апеляційним судом, крім того, ним допущені інші. Так, як вірно встановив місцевий суд, та не спростував апеляційний, фактично та юридично об'єкт незавершеного будівництва належав позивачу із 13.01.04, що підтверджується вищезазначеними обставинами. Тому на момент укладення спірних угод об'єкт незавершеного будівництва належав позивачу і він мав право залучати кошти (інвестиції) на його будівництво.

Щодо висновку апеляційного суду про те, що земельна ділянка під будівництво в оренду надана позивачу по справі лише 28.02.05, тому позивач не мав права на укладення спірних договорів, то він є незаконним з огляду на наступне. Між сторонами укладалися не договори купівлі-продажу квартир, які, дійсно, можна укладати лише після реєстрації права власності на нерухомість за позивачем, а договори на дольову участь, де пайщик (відповідач-2) несе ризики нарівні із поз ивачем щодо неможливості оформити своє право власності на об'єкт незаконного будівництва, якщо до завершення будівництва воно не буде узаконене. Обмежень щодо укладення такого роду угод (на залучення коштів) закон не передбачає.

Крім того, слід вказати, що предметом позовних вимог є визнання недійсними договорів інвестування від 12.01.05 та актів дострокового приймання-передачі квартир від 13.01.05. При цьому апеляційний суд задовольнив позов та визнав недійсними договори про дольову участь у будівництві нежитлового будинку. Разом з тим, такі вимоги не заявлялися, а відповідно до ч.3 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Тому рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного суду є незаконними та підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді, суду слід розглянути питання щодо доцільності призначення судово-бухгалтерської експертизи, з'ясувати наведені в цій постанові обставини справи, дослідити наявні у справі докази, дати їм, та доводам сторін належну правову оцінку та ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Під час нового розгляду справи суду слід врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, підтвердженими в судовому засіданні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9, - 111-10 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 задовольнити частково, скасувати рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 18.03-02.04.08 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.05.08 у справі № 2-2/7472.1-2007, справу направити на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.