Судова колегія Вищого господарського суду України у складі :

в судовому засіданні взяли участь представники:

Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк"в особі Кримської республіканської філії (далі -АКБ "Укрсоцбанк") звернувся до суду з позовною заявою до ТОВ "Торговий дім Фаворит"про стягнення 292 485,56 грн. заборгованості за генеральною угодою факторингу №2/2 від 26.08.2005 р., укладеною між позивачем -АКБ "Укрсоцбанк"(фактор) та третьою особою у справі -ТОВ "Виробниче об'єднання "Феодосійська тютюнова фабрика"(клієнт).

Рішенням господарського суду АРК від 11.03.2008 р. (суддя Іщенко І.А.) у позові відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що позивач (фактор) не має грошових вимог до відповідача (дебітора), оскільки позивач відповідно до п. 1.4 генеральної угоди факторингу №2/2 від 26.08.2005 р. звернувся до третьої особи (клієнта) з регресними вимогами погасити заборгованість, яку не сплатив відповідач, в межах справи про банкрутство третьої особи (клієнта).

Крім того, суд першої інстанції при прийнятті рішення виходив з того, що товар, право вимоги на оплату якого відступлені позивачу (фактору), був повернутий відповідачем (дебітором) третій особі (клієнту).

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.05.2008 р. (судді: Плут В.М. -головуючий, Горошко Н.П., Гоголь Ю.М.) апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення господарського суду АРК від 11.03.2008 р. -без змін.

На думку суду апеляційної інстанції, факт повернення відповідачем (дебітором) товару третій особі (клієнту) не має значення для правильного вирішення спору, оскільки позивач (фактор) використав свої право заявити вимогу про стягнення заборгованості до третьої особи (клієнта) та його грошові вимоги включені до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство останнього, і, відповідно, підлягають задоволенню в порядку, встановленому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.05.2008 р. і рішення господарського суду АРК від 11.03.2008 р. та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 292 485,56 грн.

На думку заявника касаційної скарги, судами порушено норми матеріального права, а саме ст. 61 Конституції України, ст. ст. 526, 527, 554, 598, 599 Цивільного кодексу України, ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Вимоги касаційної скарги позивач обґрунтовує, зокрема, тим, що визнання його грошових вимог до третьої особи у справі про банкрутство останнього не є підставою для припинення грошового зобов'язання та не позбавляє його права вимагати від відповідача виконання зобов'язання належним чином.

Також, касаційна скарга мотивована тим, що в договорі поставки № 11 від 01.08.2005 р. відсутня можливість одностороннього та безпідставного повернення товару, строк оплати якого настав.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 26.08.2005 р. між позивачем -АКБ "Укрсоцбанк"(фактор) та третьою особою у справі -ТОВ "Виробниче об'єднання "Феодосійська тютюнова фабрика"(клієнт) була укладена генеральна угода факторингу № 2/2.

Відповідно до п. 1.1 генеральної угоди факторингу предметом цієї угоди є здійснення фактором факторингу дебіторської заборгованості (прав вимоги) клієнта по відношенню до п'яти осіб (дебіторів) за зобов'язаннями, за якими їх сума, строк, вказані в реєстрах до цієї Угоди (права вимоги).

Право вимоги засвідчують розрахункові документи, на підставі яких здійснена передача товарів (робіт, послуг), при цьому факт передачі таких товарів (робіт, послуг) засвідчується довіреністю одержувача.

Згідно з п. 2.1 генеральної угоди факторингу факторинг здійснюється шляхом відступлення клієнтом фактору прав вимоги до дебіторів, відповідно до розрахункових документів, внесених до реєстрів, які є невід'ємною частиною цієї угоди.

Так, згідно з реєстрами № 1 від 26.08.2005 р., № 5 від 30.11.2005 р., № 7 від 03.02.2006 р. третя особа у справі -ТОВ "Виробниче об'єднання "Феодосійська тютюнова фабрика"(клієнт) відступила позивачу -АКБ "Укрсоцбанк"(фактору) право грошової вимоги до відповідача -ТОВ "Торговий дім Фаворит"(дебітора) на загальну суму 1 148 616,21 грн.

На виконання п. 3.1.2 генеральної угоди факторингу позивач (фактор) письмово повідомив відповідача (дебітора) про відступлення третьою особою (клієнтом) позивачу прав вимог до відповідача з вказівкою суми відступлених грошових вимог, підстав їх виникнення та банківських реквізитів, по яким відповідач повинен здійснити платіж в рахунок погашення заборгованості.

Позовні вимоги позивача (фактора) ґрунтуються на тому, що відповідачем (дебітором) не було сплачено позивачу (фактору) суму грошового зобов'язання у повному обсязі, внаслідок чого за відповідачем утворилася заборгованість у розмірі 292 485,56 грн.

Статтею 350 Господарського кодексу України, яка регулює факторингові послуги банків, передбачено, що придбання банком права вимоги у грошовій формі з поставки товарів або надання послуг з прийняттям ризику виконання такої вимоги та прийом платежів (факторинг) є банківською операцією, що здійснюється на комісійних засадах на договірній основі (ч. 1).

Відповідно до ч. 2 вказаної статті за договором факторингу банк бере на себе зобов'язання передати за плату кошти в розпорядження клієнта, а клієнт бере на себе зобов'язання відступити банкові грошову вимогу до третьої особи, що випливає з відносин клієнта з цією третьою особою.

Згідно з ч. 5 цієї статті загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним кодексом України (435-15) , цим Кодексом, законом про банки і банківську діяльність, іншими законами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України.

У відповідності до ст. 1077 Цивільного кодексу України, яка надає поняття договору факторингу, за договором факторингу (фінансування під відс туплення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За ст. 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Як вбачається з матеріалів справи, сторони за генеральною угодою факторингу домовилися, що предметом договору факторингу є наявні вимоги.

Втім, судом першої інстанції встановлено, що відповідачем (дебітором) був повернутий третій особі (клієнту) товар на суму 292 485,56 грн. на підставі поворотних накладних № ВП -0000025 від 18.04.2006 р. та № ВП -0000030 від 25.05.2006 р.

Тобто, товар, право вимоги на оплату якого відступлені позивачу (фактору), був повернутий відповідачем (дебітором) третій особі (клієнту).

При цьому, факт неправомірного повернення товару не був доведений в попередніх судових інстанціях.

Отже, у відповідача (дебітора) відсутня заборгованість у розмірі 292 485,56 грн. перед третьою особою (клієнтом).

Відповідно у позивача (фактора) відсутня наявна вимога до відповідача (дебітора) на суму 292 485,56 грн.

За таких обставин справи суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Факт включення грошових вимог позивача (фактора) за генеральною угодою факторингу №2/2 від 26.08.2005 р. до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство третьої особи (клієнта) у розмірі 550 489,09 грн. до четверги черги задоволення вимог та 187 147,26 грн. до шостої не впливає на розгляд даної справи та не перешкоджає відмові у задоволенні позову позивача (фактора) до відповідача (дебітора), оскільки з ухвали господарського суду АРК від 22.01.2007 р. у справі №2-31/11345-2006 щодо визнання грошових вимог кредиторів та затвердження реєстру вимог кредиторів третьої особи (клієнта) не вбачається визнання грошових вимог позивача (фактора), що становлять заборгованість у розмірі 292 485,56 грн., саме за товар, який повернутий на підставі поворотних накладних № ВП -0000025 від 18.04.2006 р. та № ВП -0000030 від 25.05.2006 р., тобто така ухвала не встановлює будь-яких преюдиційних фактів щодо наявності вказаної заборгованості.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги відповідача не спростовують висновків попередніх судових інстанцій.

У зв'язку з чим, оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, як такі, що відповідають встановленим обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 1077, 1078 Цивільного кодексу України, ст. 350 Господарського кодексу України, ст. ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9 -- 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. Касаційну скаргу Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк"в особі Кримської республіканської філії залишити без задоволення.

2. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.05.2008 р. та рішення господарського суду АРК від 11.03.2008 р. у справі № 2-15/12198-07 залишити без змін.