Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенко Г.П. -головуючого,

Костенко Т.Ф.,

Мачульський Г.М.,

розглянувши матеріали

касаційної скарги

Міністерства оборони України

на постанову

Львівського апеляційного господарського суду

від 03.06.2008 р.

у справі

господарського суду Волинської області

за позовом

Військового прокурора Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м. Київ

до

Приватного підприємства "Західна продуктова компанія", м. Луцьк

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

відкрите акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", м. Київ в особі Волинської обласної дирекції, м. Луцьк

про

визнання договорів недійсними

за участю представників сторін:

позивача: Шеремет О.В. за дов. від 11.01.2008р. №220/13/д (пр-к МОУ),

відповідача: не з'явився,

третьої особи: Вржещ Л.В. за дов. від 21.12.2006р. №5263,

військового прокурора: Хруленко О.В. (посв. від 23.07.2007р. №658)

ВСТАНОВИВ:

Заступник військового прокурора Центрального регіону України звернувся з позовною заявою до господарського суду в інтересах Міністерства оборони України про визнання недійсним договору від 24.04.2006р. №17/04-06а на спільне будівництво (реконструкцію) об'єктів житлово-цивільного призначення створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін, укладений між Міністерством оборони України та приватним підприємством "Західна продуктова компанія" та визнання недійсним договору від 18.05.2006р. №19/65-06/02 про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в договорі від 24.04.2006р. №17/04-06а.

Рішенням господарського суду Волинської області від 21.01.2008р. у справі №6/78-92 позов задоволено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.06.2008р. рішення господарського суду Волинської області від 21.01.2008р. у справі №6/78-92 скасовано. В позові відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною постановою у даній справі, Міністерство оборони України звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду від 21.01.2008р. залишити в силі, мотивуючи скаргу порушенням апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права.

Відповідач з даної справи не скористався своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції.

У відзиві третьої особи, остання просить в задоволені скарги відмовити, а постанову суду апеляційної інстанції з даної справи залишити без змін.

Представником третьої особи заявлено клопотання про відкладення слухання справи з підстав неявки представника відповідача та необхідності направлення останньому копії ухвали суду і касаційної скарги, яке колегією залишено без задоволення з огляду на відсутність доказів неотримання відповідачем ухвали суду про прийняття скарги до розгляду та касаційної скарги, факт направлення яких відповідачу підтверджується матеріалами справи. Крім того, обов'язковість участі представників сторін в суді касаційної інстанції чинним господарським процесуальним кодексом не встановлена і до того ж клопотань такого роду від самого відповідача до суду не надходило.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити.

Як вбачається з матеріалів справи, 24 квітня 2006 року між Державою Україною в особі органу, уповноваженого управляти майном Міністерства оборони України, від імені якого діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони - "Укроборонбуд" Мельник В.Л., та приватним підприємством "Західна продуктова компанія" був укладений договір № 17/04-06а на спільне будівництво (реконструкцію) об'єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін.

Згідно з п. 2.5 договору № 17/04-06а його предметом було визначено спільну діяльність Сторін по проектуванню та будівництву (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення та інженерними мережами на будівельному майданчику, що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Винниченка, 8.

На території, що підлягала забудові (будівельному майданчику) загальною площею 0,32 га, знаходиться нерухоме майно, а саме гарнізонний будинок офіцерів А-2 площею 2107,0 кв.м. та склад Б-1 площею 68,1 кв.м., яке, за умовами договору № 17/04-06а, склало пайовий внесок.

Згідно п.10.1 та 10.2 договору № 17/04-06а у відповідача наявне право здійснити викуп участі (паю) Міністерства оборони України шляхом укладання цивільно-правових угод (правочинів) купівлі-продажу, міни матеріальних та нематеріальних активів, тощо, відповідно до яких 18 травня 2006р. сторони за договором № 17/04-06а уклали договір № 19/05-06/02 про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України у договорі № 17/04-06а.

Пунктом 2 договору № 19/05-06/02 передбачено, що компенсація паю Міністерства оборони України в договорі №17/04-06а здійснюється відповідачем шляхом купівлі-продажу майна, що становить розмір пайової участі позивача (за переліком, вказаним у договорі).

18 травня 2006р. сторонами було складено акт прийому-передачі розміру пайової участі (паю) за договором № 19/05-06/02 компенсації вартості пайового внеску (паю) в договорі № 17/04-06а, а також акт про припинення дії Договору № 17/04-06а.

Відповідно ч.1-3 ст. 203 Цивільного кодексу України (435-15) , зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника право чину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно ст.215 Цивільного кодексу України (435-15) , підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Недійсність господарського зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), встановлено ст. 207 Господарського кодексу України (436-15) , відповідно до якої таке зобов'язання може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Господарським судом 1-ї інстанції встановлено факт укладання оспорюваних договорів № 17/04-06а та № 19/05-06/02 від імені Міністерства оборони України представником, Мельник В.Л., з перевищенням наданих йому повноважень згідно довіреності від 09.03.2006 р. № 610, а саме щодо договору № 17/04-06а - без отримання рішення Міністра оборони України та без додержання встановленої у Міністерстві оборони України процедури погодження укладення таких договорів директором Департаменту будівництва Міністерства, а також щодо договору № 19/05-06/02 взагалі без повноважень на укладання від імені Міністерства оборони України такого договору про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України у договорі про спільне будівництво № 17/04-06а.

Також місцевим господарським судом встановлено відсутність повноважень Міністерства оборони України на відчуження військового майна (гарнізонний будинок офіцерів А-2 площею 2107,0 кв.м. та склад Б-1 площею 68,1 кв.м.), стосовно якого чинним законодавством України встановлено спеціальний правовий режим, особливості статусу та порядок його відчуження, а саме: ч. 2 ст. З Закону України "Про правовий режим майна у Збройних України"; п.2, 6, 12 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000р. № 1919 (1919-2000-п) .

Так зокрема, згідно п. 6 Положення рішення про відчуження військового майна приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за погодженням з Мінекономіки переліку такого майна, а згідно абз.2 п.12 Положення реалізація цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок, та іншого нерухомого військового майна, здійснюється за процедурою торгів (тендерів), що визначаються Міноборони за погодженням з Мінекономіки та Мінфіном, що свідчить про встановлення вказаними нормативно-правовими актами єдино можливого порядку відчуження військового майна шляхом його реалізації через уповноважені підприємства (організації), чого сторонами за оспорюваними договорами дотримано не було.

Згідно ст. 2 Закону України "Про використання земель оборони" (1345-15) військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України (2768-14) , яким регламентується і порядок припинення права такого користування земельними ділянками.

Так, відповідно до ч.3, 4 ст.142 Земельного кодексу України (2768-14) , припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. На підставі цієї заяви землекористувача власник земельної ділянки приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Місцевим господарським судом встановлено, що згідно п.10.2 договору № 17/04-06а від 24.04.2006р. передача відповідачу майна, що становить пайовий внесок Міністерства оборони України за цим договором, повинна здійснюватися за актами прийому - передачі, а після переходу права власності на це майно сторони зобов'язалися скласти двосторонній акт про припинення дії даного договору. При цьому, відповідно до цього ж пункту договору, сторони домовилися про те, що акт припинення дії Договору виконує функцію заяви Міністерства оборони України про його відмову від права користування земельною ділянкою, на якій знаходяться об'єкти, що складають пайовий внесок, загальною площею 0,32 га., що, як зазначає суд 1-ї інстанції, суперечить встановленому земельним законодавством порядку відмови від права постійного користування земельною ділянкою та виходить за межі повноважень представника Міністерства оборони України, який уклав зазначений договір від імені останнього.

За таких обставин, висновок місцевого господарського суду щодо визнання спірних договорів недійсними, як укладених з численними порушеннями чинного законодавства України, колегія визнає правомірним і обгрунтованим, а висновок апеляційного господарського суду щодо правомірності цих договорів помилковим та таким, що грунтується на неправильно застосованих нормах матеріального права, що дає підстави для скасування оскаржуваної постанови з наведених вище підстав із залишенням рішення місцевого господарського суду в силі, так як воно відповідає чинному законодавству України та обставинам справи.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.06.2008р. у справі №6/78-92 скасувати.

Рішення господарського суду Волинської області від 21.01.2008р. у справі № №6/78-92 залишити в силі.