Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

у судовому засіданні взяли участь представники:

Відповідно до розпорядження Заступника Голови Вищого господарського суду України від 19.08.2008, розгляд справи № 05-5-42/5234 господарського суду м. Києва здійснюється у складі колегії суддів: Губенко Н.М. –головуючий суддя, судді Барицька Т.Л., Грек Б.М.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 14.05.2008 № 05-5-42/5234 (суддя Паламар П.І.) позовну заяву Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" з доданими до неї документами повернуто без розгляду на підставі п. 4 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвала суду мотивована тим, що до позовної заяви не додано доказів сплати державного мита у встановленому розмірі. З посиланням на роз'яснення пленуму Верховного Суду України, даних у п. 18 постанови № 3 від 28.04.1978 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", суд зазначив, що розмір державного мита з позовних заяв про визнання угод недійсними, визначається виходячи із вартості відшукуваного майна або оспорюваної суми, а не за правилами визначення розміру державного мита для вимог немайнового характеру.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу від 14.05.2008 № 05-5-42/5234 з підстав порушення норм матеріального та процесуального права та передати справу на розгляд до місцевого господарського суду.

Відзив на касаційну скаргу від відповідача не надходив, що відповідно до ч. 2 ст. 1112 не перешкоджає перегляду ухвали, що оскаржується.

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Виносячи ухвалу про повернення позовної заяви Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" і доданих до неї документів без розгляду на підставі п. 4 ст. 63 ГПК України, місцевий господарський суд виходив з того, що Товариством не подано доказів сплати державного мита у встановленому розмірі.

Вищий господарський суд України вважає даний висновок помилковим та таким, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Відповідно до класифікації способів захисту права, встановленої у ст. 16 ЦК України, до позовів немайнового характеру відносяться позови про визнання правочину недійсним.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 57 ГПК України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі.

Державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України (ч. 1 ст. 46 ГПК України), зокрема, Декретом Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 № 7-93 "Про державне мито" (7-93) (надалі –Декрет) та Інструкцією "Про порядок обчислення та справляння державного мита", розробленої на виконання Декрету, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України № 15 від 22.04.1993 (z0050-93) і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19.05.1993 № 50 (z0050-93) (надалі –Інструкція).

Відповідно до підпунктів "б", "в" п. 2 ст. 3 Декрету із змінами і доповненнями із заяв, що подаються до господарських судів, ставки державного мита встановлені в таких розмірах: із позовних заяв немайнового характеру, в тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру, із заяв кредиторів про порушення справ про банкрутство, а також із заяв кредиторів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після оголошення про порушення справи про банкрутство –5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; із позовних заяв у спорах, що виникають під час укладання, зміни або розірвання господарських договорів –5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Пункт 37 Інструкції (розділ "Справляння державного мита з позовних заяв, що подаються до господарських судів") передбачає, що до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, що не підлягають вартісній оцінці.

З матеріалів справи вбачається, що позовна заява Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" містить вимогу лише немайнового характеру, а саме: визнати недійсним вчинений ДК "Газ України" односторонній правочин № 31/19-2021 від 29.02.2008 про проведення зарахування зустрічних однорідних вимог за договорами № 06/07-189 від 31.01.2007 та № 10/1-560 від 19.03.2001.

Таким чином, заявлені Товариством вимоги за своєю суттю не носять майнового характеру.

При цьому, стаття 55 ГПК України, яка регулює питання ціни позову, не відносить позови про визнання угод недійсними до числа тих, що підлягають грошовій оцінці.

При поданні позовної заяви Товариством було подано документ, який підтверджував сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі, а саме: платіжне доручення № 296 від 02.04.2008, яке встановленим вимогам відповідало.

За таких обставин при подачі позову державне мито позивач сплатив правильно, тому спірна ухвала господарського суду м. Києва підлягає скасуванню, а справа підлягає передачі на розгляд до господарського суду м. Києва.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" задовольнити.

Ухвалу господарського суду м. Києва від 14.05.2008 у справі № 05-5-42/5234 скасувати.

Справу № 05-5-42/5234 передати на розгляд до господарського суду м. Києва.