6/586 Про стягнення суми неоплаченого векселя - Текст документа

Дочірнє підприємство Iрландської фірми "Порцелак" (далі - ДП IФ "Порцелак ЛТД"), переіменоване в дочірнє підприємство закритого акціонерного товариства "Порцелакінвест" (далі -ДП ЗАТ "Порцелакінвест"), звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Мале підприємство "Фірма Техноспорт" (далі -ТОВ "МП "Фірма Техноспорт") про стягнення 260 000 грн. суми неоплаченого векселя та 6% річних в розмірі 62 400 грн. на підставі ст. 510 Цивільного кодексу України (435-15) (далі -ЦК України (435-15) ) та ст.ст. 15, 43 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі (далі -Уніфікований закон).

Рішенням господарського суду міста Києва від 6 листопада 2007 року (суддя Ковтун С.А.) ДП ЗАТ "Порцелакінвест" у позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13 травня 2008 року (судді: Андрієнко В.В., Малетич М.М., Студенець В.I.) рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з винесеними у справі рішеннями, ДП ЗАТ "Порцелакінвест" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані процесуальні рішення скасувати та прийняти нове, яким позов ДП ЗАТ "Порцелакінвест" задовольнити.

Зокрема заявник посилається на те, що ТОВ "МП "Фірма Техноспорт" 31 травня 2002 року передало в оплату за договором № 111 від 29 вересня 2001 року дочірньому підприємству "Порцелак Лтд" простий вексель № 3190924595 на суму 260 000 грн., емітований закритим акціонерним товариством "Скіф" (далі -ЗАТ "Скіф") 30 травня 2002 року. Позивач наголошує на тому, що він неодноразово, в межах встановленого законодавством строку - до 30 травня 2003 року, намагався використати своє право та отримати оплату по векселю від емітента -ЗАТ "Скіф". Однак, 29 липня 2004 року на запит позивача була отримана довідка ЄДРПОУ про те, що ЗАТ "Скіф" ліквідовано. Тому, на думку позивача, право вимоги до індосанту, яким є відповідач, у нього виникло з 30 липня 2004 року.

За розпорядженням в.о. голови судової палати з розгляду справ про банкрутство Вищого господарського суду України від 18 серпня 2008 року розгляд касаційної скарги здійснюється колегією суддів Вищого господарського суду України у складі: судді Панової I.Ю. -головуючого, суддів Заріцької А.О., Продаєвич Л.В.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України (1798-12) , переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція виходить з обставин встановлених судом першої та апеляційної інстанції.

Статтею 21 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" (1201-12) вексель визначений цінним папером, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Під час здійснення судового провадження господарським судом міста Києва, зокрема, було встановлено, що на виконання договірних зобов'язань, що виникли між ТОВ "МП "Фірма Техноспорт" та ЗАТ "Скіф", останній видав на ім'я відповідача простий вексель № 3190924595 від 30 травня 2002 року на суму 260 000 грн.

В рахунок оплати за договором № 111 від 29 вересня 2001 року, укладеного між позивачем та відповідачем, вексель було передано ДП IФ "Порцелак Лтд", що підтверджується актом приймання-передачі від 31 травня 2002 року.

Судами встановлено, що простий вексель № 3190924595 від 30 травня 2002 року був виданий зі строком платежу за пред'явленням (а.с. 16), що відповідає приписам ст. 33 Уніфікованого закону.

З аналізу ст. 77 Уніфікованого закону вбачається, що до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо строку платежу (ст.ст. 33 - 37), платежу (ст.ст. 38 - 42), позовної давності (ст.ст. 70 і 71).

Згідно із ст. 34 Уніфікованого закону переказний вексель строком за пред'явленням підлягає оплаті при його пред'явленні. Він повинен бути пред'явлений для платежу протягом одного року від дати його складання. Трасант може скоротити цей строк або обумовити більш тривалий строк.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те що позивачем порушено строк пред'явлення векселів до оплати.

Статтею 70 Уніфікованого закону передбачено, що позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу, тоді як позовні вимоги держателя до індосантів і до трасанта погашаються після закінчення одного року від дати протесту, здійсненого у встановлений строк.

Як вбачається з матеріалів справи, позов було подано до векселедавця, тобто до трасанта - ТОВ "МП "Фірма Техноспорт", і крім того, позивачем не був здійснений протест, тобто офіційно засвідчена вимога здійснення встановлених законодавством про вексельний обіг дій за векселем та свідчення про їх невиконання.

Протест є фактом що свідчить про ухилення від законодавчо встановленого порядку обігу векселя і про настання певних правових наслідків.

Згідно із ст. 34 Уніфікованого закону переказний вексель може підлягати оплаті у місці проживання третьої особи або в тому самому місці, де знаходить місце проживання платника, або в будь-якому іншому місці.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 Уніфікованого закону держатель переказного векселя зі строком платежу на визначений день або у визначений строк від дати складання чи від пред'явлення повинен пред'явити вексель для платежу або в день, в який він підлягає оплаті, або в один із двох наступних робочих днів.

Крім того, приписами ч. 2 вказаної норми Уніфікованого закону визначено, що пред'явлення переказного векселя в розрахункову палату є рівнозначним пред'явленню для платежу.

З огляду на викладене, суди дійшли вірного висновку про те, що позивач повинен був пред'явити вексель № 3190924595 від 30 травня 2002 року до оплати в строк до 30 травня 2003 року і, крім того, з урахуванням приписів ст. 70 Уніфікованого закону мав право це зробити шляхом пред'явлення векселя до платежу в розрахункову палату.

Таким чином, позивач, як правильно вказали господарські суди, не довів, що простий вексель був пред'явлений ним до оплати у встановлений ст. 34 Уніфікованого закону строк.

Векселедержатель, згідно зі ст.ст. 53, 78 Уніфікованого закону після закінчення строків, встановлених для пред'явлення переказного векселя зі строком платежу за пред'явленням втрачає свої права регресу проти індосантів, проти трасанта і проти інших зобов'язаних осіб, за винятком акцептанта. Векселедавець простого векселя зобов'язаний так само, як акцептант за переказним векселем.

Судами встановлено, що ЗАТ "Скіф" було ліквідовано, однак, позивач не звертався до векселедавця протягом року з вимогою про сплату 260 000 грн. за векселем.

Векселедержатель втратив права регресу і пред'явлення позову до векселедавця, а тому посилання заявника касаційної скарги на факт неможливості пред'явлення ЗАТ "Скіф" векселя до оплати, як на підставу стягнення з векселедержателя 260 00 грн. за векселем, є помилковим.

В обгрунтування касаційної скарги позивач посилається на те, що судами не було звернуто уваги, що позов був мотивований також посиланням на норми ЦК України (435-15) , а тому висновок суду апеляційної інстанції щодо граничного строку пред'явлення векселедержателем векселя до платежу, а саме - протягом року, е помилковим.

При цьому позивач посилається на ст. 261 ЦК України (435-15) , якою передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Доводи заявника касаційної скарги про необхідність застосування до даних правовідносин ст. 261 та ст. 257 ЦК України (435-15) , на тій підставі, що він дізнався про ліквідацію ЗАТ "Скіф" 29 липня 2004 року, є необгрунтованими, оскільки норми Уніфікованого закону по відношенню до норм ЦК України (435-15) в даному випадку є спеціальними.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків господарських судів.

Зважаючи на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про те, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 13 травня 2008 року та рішення господарського суду міста Києва від 6 листопада 2007 року у даній справі прийняті у відповідності до вимог норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу дочірнього підприємства закритого акціонерного товариства "Порцелакінвест" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 травня 2008 року та рішення господарського суду міста Києва від 6 листопада 2007 року у справі № 6/586 залишити без змін.