Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Заступник прокурора Автономної Республіки Крим звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Фонду майна Автономної Республіки Крим з позовом про розірвання договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва -блоку №5 (інженерно-лабораторний корпус) від 28.05.1998 року укладеного між Фондом майна Автономної Республіки Крим та ОСОБА_1 з посиланням на те, що роботи по завершенню будівництва, консервації об'єкта відповідачем не проводилися, що є підставою для розірвання договору відповідно до вимог статті 611 Цивільного кодексу України .

Господарський суд Автономної Республіки Крим рішенням від 04.03.2008 року (суддя Жукова А.І.) в задоволенні позовних вимог відмовив, з посиланням на те, що відповідач з 1999 року до 2006 року не мав можливості виконувати свої зобов'язання за договором, отже вина відповідача у невиконанні договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва від 28.05.1998 року відсутня.

Севастопольський апеляційний господарський суд постановою від 07.05.2008 року (судді: Лисенко В.А., Дугаренко О.В., Фенько Т.П.) рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 04.03.2008 року залишив без змін, зазначивши в рішенні, що позивач не виконав умови передбачені частиною 2 статті 188 Господарського процесуального кодексу України, а саме не направив відповідачу пропозицію щодо розірвання договору.

Фонд майна Автономної Республіки Крим звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 04.03.2008 року та постанову Севастопольського апеляційного госпо дарського суду від 05.03.2008 року, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Скаржник посилається на те, що господарськими судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, а саме статті 611 Цивільного кодексу України, статті 27 Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 43, 99 Господарського процесуального кодексу України. В касаційній скарзі позивач зазначає, що 28.01.2008 року на адресу відповідача ним направлено Акт перевірки виконання умов договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва, в якому було зазначено, що Акт є підставою для застосування санкцій, передбачених Законом України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) , в тому числі і розірвання договору.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий госпо дарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог частини 2 статті - 111-5 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Крім того згідно зі статтею - 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарським судом Автономної Республіки Крим в ході розгляду справи встановлено, що 28.05.1998 року між Фондом державного майна Автономної Республіки Крим (продавець) та фізичною особою ОСОБА_1. (покупець) був укладений договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва -блоку №5 (інженерно-лабораторний корпус) .

Пунктом 1.1. договору сторони погодили, що продавець зобов'язується передати у власність покупцеві об'єкт незавершеного будівництва -блок №5 (інженерно-лабораторний корпус), а покупець зобов'язується прийняти об'єкт та сплатити за нього ціну, відповідно до умов договору.

Договором на покупця покладено обов'язок в чотирьохмісячний термін з моменту підписання договору підготувати документи та здійснити відповідні дії щодо переоформлення права забудовника на об'єкт ( пункт 5.3 договору).

Пунктом 5.6 договору зобов'язано покупця завершити будівництво об'єкту до 2002 року, з можливою зміною профілю.

Пунктом 7.3 договору сторони передбачили право продавця у встановленому порядку розірвати з покупцем договір купівлі-продажу та стягнути з нього завдані збитки у разі невиконання останнім умов спірного договору.

Можливість розірвання договору також передбачена пунктом 11.3 договору, за умовами якого у разі невиконання однією із сторін, він може бути змінений або розірваний на вимогу другої сторони за рішенням суду.

За актом приймання-передачі від 08.06.1998 року майно було передане відповідачу.

Відповідно до приписів статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статті 611 Цивільного кодексу України правовим наслідком порушення зобов'язання, є зокрема розірвання договору, якщо це передбачено договором або законом.

Спірний договір, укладений сторонами у справі, є особливим різновидом договору купівлі-продажу державного майна і правовідносини, що виникли між покупцем і продавцем, регулюються положеннями Закону України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) та Закону України " Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва" (1953-14) .

Відповідно до пункту 5 статті 27 Закону України "Про приватизацію державного майна " на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано або визнано недійсним за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною зобов'язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, господарський суд Автономної Республіки Крим посилався на відсутність вини відповідача в невиконанні умов договору, зазначивши при цьому, що відповідач з 1999 року до 2006 року не мав можливості виконувати свої зобов'язання за договором. Проте така позиція господарського суду є передчасною. В продовж судового розгляду справи позивач неодноразово звертав увагу суду на те, що 10.05.2007 року було складено акт перевірки виконання умов договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва, в якому зазначено, що, всупереч вимогам договору, реєстрація договору в органах місцевого самоврядування не відбулась, в чотирьохмісячний термін з моменту підписання договору відповідні дії щодо переоформлення права забудовника на об'єкт здійснені не були, роботи щодо консервації об'єкта не виконані. Скаржник посилався на те, що відповідачем акт було отримано. Ухвалюючи рішення господарський суд, всупереч вимогам статті 43 Господарського процесуального кодексу України не дослідив повно і всебічно всі обставини справи та надані докази, чим порушив основний галузевий принцип здійснення правосуддя - принцип змагальності, згідно з яким господарський суд створює сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і,відповідно, правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку вст ановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 43, 47 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності, а господарський суд забезпечує сторонам умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства та прийняття рішення після обговорення усіх обставин справи. Господарський суд оцінює кожний доказ окремо та всі докази в сукупності, що відображується в судовому рішенні. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Викладене свідчить про те, що судом не вжито заходів для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, а тому рішення прийняте за неповно з'ясованими обставинами справи.

Залишаючи рішення господарського суду Автономної Республіки Крим без змін, Севастопольський апеляційний господарський суд послався на те, що сторонами не дотримано вимог статті 188 Господарського кодексу України, якою унормовано порядок розірвання господарських договорів, а саме не виконані дії, які повинні передувати зверненню до господарського суду -позивачем не була направлена відповідачу пропозиція щодо розірвання договору.

Така позиція суперечить вимогам норм, що регулюють ці правовідносини.

Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Як зазначено в резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року (v015p710-02) у справі щодо офіційного тлумачення положення частини 2 статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), положення частини 2 статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

За таких обставин посилання Севастопольського апеляційного господарського суду на те, що позивачем не було використано всіх заходів досудового врегулювання спору, спростовується матеріалами справи та не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки недотримання позивачем вимог частини 2 статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання договору.

Оскільки відповідно до вимог статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення господарського суду Автономної Республіки Крим та постанова Севастопольського апеляційного господарського суду підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим .

При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального права, які регулюють спірні відносини та прийняти нове рішення.

З огляду на зазначене, керуючись статтями 108, - 111-5, - 111-7, - 111-9, - 111-10, - 111-11, - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 04.03.2008 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.05.2008 року у справі № 2-13/14523-2007 скасувати. Справу скерувати на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.

Касаційну скаргу Фонду майна Автономної Республіки Крим задовольнити частково.