Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді

Добролюбової Т.В.,

суддів

Гоголь Т.Г.,

Швеця В.О.,

перевіривши матеріали касаційної скарги

Акціонерного товариства "GO TO s.a"

на постанову

Севастопольського апеляційного

господарського суду від 21 січня 2008 року

у справі

№ 2-14/9495-2007

господарського суду

Автономної Республіки Крим

за позовом

Акціонерного товариства "GO TO s.a"

до

Відкритого акціонерного товариства

"Сімферопольський склотарний завод"

про

стягнення 277644, 00 євро

(еквівалент - 1884147,71 грн.)

В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Гринько М.М. -за дов. від 09.11.07;

від відповідача: не з'явилися, належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

У судовому засіданні Вищого господарського суду України від 22.05.08 оголошувалась перерва до 29.05.08.

Акціонерним товариством "GO TO s.a" у липні 2007 року заявлений позов про стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Сімферопольський склотарний завод" 277 644, 00 євро (еквівалент 1 884 147,71 грн) заборгованості зі сплати вартості поставленого позивачем обладнання на виконання умов договору від 23.10.03 №23-10/2003. При цьому, позивач доповідач: Добролюбова Т.В.

посилався на приписи пункту 2 статті 692, статей 526, 530, пункту 3 статті 692 Цивільного кодексу України (435-15) , статей 123, 124 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 27.08.07, позовні вимоги задоволено. Суд вмотивовуючи рішення встановив факт поставки обладнання та несплату його вартості відповідачем. Рішення суду обгрунтоване приписами статті 193 Господарського кодексу України (436-15) , статей 526, 530, 712 Цивільного кодексу України (435-15) .

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Щепанської О.А., Волкова К.В., Черткової I.В., постановою від 21.01.08, перевірене рішення суду першої інстанції скасував. Провадження у справі припинив на підставі частини 1 пункту 1 статті 80 Господарського процесуального кодекс (1798-12) у України. Суд дійшов висновку про порушення судом першої інстанції визначеної договором підсудності, а саме, арбітражного застереження про розгляд спірних питань Арбітражним судом при Міжнародній Торгово -промисловій палаті Парижу (Франція). Апеляційний суд посилався на приписи статей 8, 129 Конституції України (254к/96-ВР) , статті 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" (4002-12) , статті 104 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Акціонерне товариство "GO TO s.a" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у справі скасувати, а рішення - залишити без змін. Обгрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на порушення судом апеляційної інстанції приписів статті 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" (4002-12) , статті 4-7, 35, 80 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , оскільки не врахував доводи позивача про відсутність суду, назва якого зазначена у договорі. Правильні назви судів є загальновідомими, тому не підлягають доведенню. Не вирішив суд і питання про розподіл між сторонами судових витрат. Скаржник посилаючись на приписи пункту 3 статті 2 Конвенції про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень, статті 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" (4002-12) , статті 75 Закону України "Про міжнародне приватне право" (2709-15) наголошує на тому, що лише за заявою сторони про передачу спору в арбітраж, суд повинен припинити провадження у справі. Заявник зазначає і про те, що відповідач був належно повідомлений про час і місце розгляду справи, але в судове засідання не з'являвся, про причини неявки суд не повідомляв, тому вважає, що суд першої інстанції правомірно розглянув спір по суті, після відкладення справи,за клопотанням відповідача. На думку скаржника, апеляційна скарга відповідача не може розглядатися як вимога сторони про припинення провадження у справі. Також, скаржник зауважує, що стаття 11 контракту містить найменування судових установ, яких не існує, тому вважає неможливим виконання арбітражного застереження.

Від Відкритого акціонерного товариства "Сімферопольський склотарний завод" підписаного відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий Господарський суд України заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. і пояснення представника позивача, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 23.10.03 Chemіn du Hameau №25 B 6120 Ham-sur- Heure -продавець, уклало з Відкритим акціонерним товариством "Сімферопольський склотарний завод" -покупцем, договір №23-10/2003, предметом якого є купівля -продаж однієї поновленої машини типу ROIRANT S 10 проста капля та оснастки до неї. Вартість обладнання визначена договором у розмірі 967354 євро. Предметом позову у даній справі є матеріально правова вимога АТ "GO TO s.a" про стягнення з ВАТ "Сімферопольський склотарний завод" 277 644, 00 євро (еквівалент 1 884 147,71 грн) - вартості поставленого позивачем обладнання. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (436-15) . Як зумовлено приписами статті 180 Господарського кодексу України (436-15) , зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Відповідно до приписів статті 712 Цивільного кодексу України (435-15) за договором поставки продавець (постачальник) зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно з пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України (435-15) , який набрав чинності з 01.01.2004, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Судами попередніх інстанцій установлено, що позивач свої зобов'язання з поставки обладнання виконав у повному обсязі, що підтверджується митними документами, актом прийому -передачі від 24.06.04. Між тим, відповідач розрахунки за поставлене обладнання здійснив частково. Судами установлено, що заборгованість відповідача становить 277644 євро. Даний факт не заперечується відповідачем, про що свідчить лист від 10.05.07 №673 і численні листування з питань відстрочки платежів. Згідно з приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України (435-15) зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Дана норма кореспондується з статтею 193 Господарського кодексу України (436-15) . Враховуючи встановлені господарським судами обставини справи щодо несплати Відкритим акціонерним товариством "Сімферопольський склотарний завод" вартості отриманого обладнання, беручи до уваги викладені норми законодавства та умови укладеного договору, касаційна інстанція визнає правомірним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача спірної суми. При цьому, колегія суддів не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про скасування рішення місцевого суду та припинення провадження у справі на підставі пункту 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) . Відповідно до приписів пункту 1 статті 80 названого Кодексу господарський суд припиняє провадження у справі якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України. Частиною 2 статті 12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) унормовано, що підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення арбітражу, окрім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб. У частині першій статті 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" (4002-12) арбітражна угода визначається як угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди. Судом апеляційної інстанції установлено, що статтею 11 (Арбітраж) договору від 23.10.03 №20-10/2003 сторони узгодили, що у випадку якщо продавець та покупець не дійдуть до взаємної згоди, яка б задовольняла обидві сторони, спірні питання передаються на розгляд до Арбітражного суду при Міжнародній Торгово -промисловій палаті Парижу (Франція). У даній справі наявність боргу відповідачем не заперечується. Відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" (4002-12) суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. Дана норма кореспондує зі статтею 2 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень. Суд апеляційної інстанції наведених приписів законодавства не врахував. Так, з матеріалів справи вбачається, що сторони були належно повідомлені про час і місце розгляду справи, однак, відповідач в судові засідання суду першої інстанції не з'являвся. Про обізнаність відповідача про розгляд господарським судом даного спору, свідчить і телеграма останнього з клопотанням про відкладення розгляду справи (103 арк. спр.). Клопотання задоволене господарським судом Автономної Республіки Крим і розгляд справи відкладено. Втім, матеріали справи не містять заперечень сторін щодо розгляду спору в господарських судах та клопотань про передачу справи до арбітражу. Відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) загальновідомі обставини не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність -очевидна, і доказування їх є зайвим. Однак, суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що в арбітражному застереженні сторонами викладено назву суду, якого не існує. Відтак, арбітражне застереження не може бути виконане. Водночас, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що з приводу заборгованості у сторін спір відсутній. Проте, сума боргу не перераховувалась відповідачем, який весь час просив лише про відстрочку боргу. Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України (254к/96-ВР) юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Частиною 3 статті 22 Закону України "Про судоустрій України" (3018-14) унормовано, що місцеві господарські суди розглядають справи, які виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності. Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Згідно з частиною 1 статті 21 цього Кодексу сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Таким чином, суд першої інстанції обгрунтовано розглянув спір по суті. Враховуючи приписи наведених норм права, а також відсутність заперечень з боку сторін про розгляд справи саме в господарському суді, у апеляційного господарського суду не було законних підстав для скасування законного рішення та припинення провадження у справі. Згідно зі статтею 111-10 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) підставами для скасування або зміни постанови апеляційного господарського суду є порушення або невірне застосування норм процесуального права. За таких обставин, постанова у справі підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції -залишенню без змін.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 21.01.08 у справі №2- 14/9495-2007 скасувати.

Рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 27.08.07 залишити без змін.

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "GO TO s.a" задовольнити.