Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Стратієнко Л.В.(головуючого),

Вовка I.В.,

Гончарука П.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Морський бізнес та юридичні послуги" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20 лютого 2008 року у справі № 3/297 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Морський бізнес та юридичні послуги" до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз" про стягнення заборгованості, -

Встановив:

У вересні 2007 р. ТОВ "Морський бізнес та юридичні послуги" звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до ВАТ по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз" про стягнення заборгованості 152532,81 грн. з яких : 127107,20 грн. -основна заборгованість за договором від 25 січня 2002 р. про надання юридичних послуг, 18306,70 грн. пеня, 5540,08 грн. -інфляційні втрати, 1578,83 грн. 3% річних -за неналежне виконання умов договору.

Рішенням господарського суду Донецької області від 12 грудня 2007 р. позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 152532,81 грн. з яких : 127107,20 грн. -основна заборгованість за договором від 25 січня 2002 р. про надання юридичних послуг, 18306,70 грн. пені, 5540,08 грн. -інфляційних втрат, 1578,83 грн. 3% річних та судові витрати.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 20 лютого 2008 р. рішення господарського суду Донецької області від 12 грудня 2007 р. скасовано, та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено. Стягнуто з позивача на користь відповідача судові витрати.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати прийняту постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Клопотання відповідача про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою представника відповідача залишено без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 25 січня 2002 року між сторонами укладено договір про надання юридичних послуг.

У відповідності зі статтею 1 договору відповідач поручів, а позивач прийняв доручення про надання юридичних послуг, включаючи ведення від його імені та за його рахунок претензійних, судових справ, а також дачу консультацій з різних питань, що виникають у процесі діяльності відповідача та виконання визначених юридичних дій, пов'язаних з цими консультаціями.

Відповідач зобов'язувався за надання юридичних послуг своєчасно спла чувати позивачу поточні витрати та винагороду. Ціна послуг за ведення су дових справ узгоджена пунктом 1 статті 5 договору, який передбачає пого динну ставку 50 доларів США за годину. Порядок розрахунків сторін визна чено ст. ст. 4, 5 договору.

28 січня 2002 року між сторонами було підписано додаткову угоду, згі дно до якої відповідач доручив ведення справ по спору з КБ "Приватбанк", пов'язаним з вексельними операціями, та якою передбачено виплату преміа льної винагороди у розмірі 5% від одержаної суми.

29 липня 2002 року між сторонами було підписано додаткову угоду, згі дно до якої позивач зобов'язався вести судову справу про стягнення з ЗАТ КБ "Приватбанк" сум неповернутих вкладів, а відповідач сплачувати позивачу крім винагороди та оплати витрат, передбачених у ст. ст. 4, 5 договору, ще преміальну винагороду, яка додатково належить до сплати відповідачем позивачу при отриманні відповідачем в результаті дій позивача належних йому грошових коштів за рішенням суду або в результаті мирового врегулювання, відповідач додатково виплачує позивачу преміальну винаго роду у розмірі 5% від отриманої суми.

30 листопада 2005 року між сторонами було підписано додаткову уго ду, згідно до якої позивач бере на себе зобов'язання по веденню судових справ про стягнення з ЗАТ КБ "Приватбанк" процентів за користування де позитними вкладами згідно з договорами № 001В від 25.07.1997 р., № 014С-00 від 19.07.2000 р., № 002С-01 від 01.10.2002 р., а відповідач сплачує пози вачу крім винагороди та оплати витрат, передбачених у ст. ст. 4, 5 Договору, ще преміальну винагороду, яка додатково належить до сплати відповідачем позивачу при отриманні відповідачем в результаті дій позивача належних йому грошових коштів за рішенням суду або в результаті мирового врегулю вання, відповідач додатково виплачує позивачу преміальну винагороду у розмірі 10% від отриманої суми.

Протягом 2002 - 2006 років відповідач сплачував позивачу винагороду за ведення судових справ за рахунками, які йому періодично надавались з 2002 року на підставі пункту 2 статті 5 Договору. Суми винагороди обчис лювалися за фактично виконану роботу за визначений час по етапам ведення справи. Виконані роботи та затрачений на них час фіксувалися у листі обліку часу (таймшит), який додавався до рахунку для перевірки та сплати рахунку. Всі рахунки з наданими таймшитами сплачувалися відповідачем без засте режень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем не у повному обсязі було оплачено рахунок № 38 від 14 серпня 2006 р., № 1, № 2 від 4 січня 2007 р., № 39 від 27 жовтня 2006р., № 13 від 27 серпня 2003р. та № 6 від 7 квітня 2004р.

У грудні 2006 року з ініціативи відповідача договірні відносини були припинені. При цьому відповідач дані рахунки частково не оплатив.

Суд першої інстанції встановивши дані обставини, зважаючи на вимоги ст.ст. 526, 625 ЦК України (435-15) , дійшов висновку, що факт наявності заборгованості є доведеним, тому позов підлягає задоволенню.

Суд апеляційної інстанції посилаючись на те, що відносини, які склались між сторонами регулюються положеннями гл. 68 ЦК України (435-15) , у зв'язку з чим договір укладений між сторонами повинен відповідати вимогам ст. ст. 1003, 1006, 1007 ЦК України (435-15) . Враховуючи, що договір та додаткові угоди не відповідають даним вимогам, не містять конкретних дій які необхідно вчинити повіреному, звіти про виконання конкретних дій позивачем відповідачу не надавались, а з наданих позивачем документів не можливо дійти висновків про надання юридичних послуг їх розцінки та прийняття відповідачем даних послуг, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позов є необгрунтованим і у його задоволенні слід відмовити.

Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитись не можна, оскільки вони в порушення вимог ст. 43 ГПК України (1798-12) , прийняті при неповному встановлені обставин справи.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.п. 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обгрунтувати.

Оскаржувані судові рішення даним вимогам не відповідають.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не заперечувався факт отримання наданих позивачем юридичних послуг. Рахунки, які виставлялись позивачем відповідачу частково сплачувались останнім. На дані обставини суд апеляційної інстанції не звернув належної уваги та визнав, що факт надання юридичних послуг та отримання них відповідачем відповідно до його доручень є недоведеним.

При цьому, суд апеляційної інстанції визначивши, що договір від 25 січня 2002 року та додаткові угоди до нього, на підставі яких грунтуються позовні вимоги, в певній частині не відповідають вимогам, що містяться в главі 68 ЦК України (435-15) , не урахував положень цивільного законодавства про дію закону у часі та не перевірив відповідність договору закону, який був чинний на час укладення договору.

За таких обставин постанову суду другої інстанції не можна визнати такою, що постановлена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає скасуванню.

Приймаючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції в порушення вимог ст. 43 ГПК України (1798-12) , належним чином не встановив обсяг наданих позивачем юридичних послуг, оскільки з наявних матеріалів справи не можливо дійти беззаперечних висновків про існування заборгованості в тому розмірі яка заявлена позивачем. Встановивши дійсний розмір заборгованості за надані юридичні послуги, суду необхідно перевірити нарахування штрафних санкцій за неналежне виконання зобов'язання по оплаті юридичних послуг, оскільки розмір стягнутих штрафних санкцій судом першої інстанції належним чином необгрунтовано та не наведено розрахунків, як і не обгрунтовані висновки про необхідність стягнення коштів з нарахування податку на додану вартість.

З урахуванням викладеного судові рішення не можна визнати такими, що постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому вони підлягають скасуванню.

При новому розгляді справи суду слід урахувати наведене, встановити фактичні обставини справи, з'ясувати характер і підстави виникнення спору, дійсні права та обов'язки сторін, і в залежності від вставленого та вимог закону, прийняти законне та обгрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11,- 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Морський бізнес та юридичні послуги" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Донецької області від 12 грудня 2007 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20 лютого 2008 року у справі № 3/297 -скасувати, справу направити на розгляд до суду першої інстанції.