14/309-07 Про стягнення заборгованості за послуги зберігання вантажу у вагонах - Текст документа

Одеська залізниця звернулася до господарського суду Херсонської області з позовом до Дочірнього підприємства "Херсонський річковий порт" Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" про стягнення 16443, 92 грн. заборгованості за послуги зберігання вантажу у вагонах в лютому місяці 2007 року.

Позовні вимоги обгрунтовані приписами статей 46, 137 Статуту залізниць України, пунктами 8, 8, 9 Правил зберігання вантажів, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України за №866/5087 від 24.11.2000 року (z0866-00) , пунктом 2.1 Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 25.09.2007 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Дочірнього підприємства "Херсонський річковий порт" Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" на користь Одеської залізниці 1874, 16 грн. -заборгованості за зберігання вантажу у вагонах.

В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду прийнято з посиланням на положення статті 46 Статуту залізниць, статей 11, 908 Цивільного кодексу України (435-15) та статті 307 Господарського кодексу України (436-15) , пунктів 5, 8 Правил зберігання вантажів і вмотивовано тим, що за зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом. Термін вивезення і порядок зберігання вантажів встановлюється Правилами зберігання вантажів. У лютому 2007 року на станцію Херсон - порт Одеської залізниці прибули вагони, вантажоотримувачем яких було підприємство відповідача, вказані вагони простояли в очікуванні вивантаження більше терміну безоплатного зберігання, у зв'язку з чим позивач нарахував відповідачу плату за зберігання вантажу у вагонах і пред'явив її до стягнення.

За апеляційною скаргою Дочірнього підприємства "Херсонський річковий порт" Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" судове рішення переглянуте в апеляційному порядку і постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 20.02.208 року залишене без змін з тих же підстав.

Дочірнє підприємство "Херсонський річковий порт" Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Херсонської області від 25.09.2007 року та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 20.02.2008 року і прийняти нове рішення.

Заявник вважає постанову апеляційного суду прийнятою при неповно з'ясованих обставинах справи, що мають значення та з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме: статей 901, 903, 924, 936, 937 Цивільного кодексу України (435-15) , статей 173, 179, 310 Господарського кодексу України (436-15) , статті 46 Статуту залізниць України, Правил зберігання вантажів, пункту 2 розділу 2 Тарифного керівництва №1.

Також, скаржник посилається на помилкове застосування судами першої та апеляційної інстанцій статті 46 Статуту залізниць України, пунктів 5, 8 Правил зберігання вантажів, пункту 2 розділу 2 тарифного керівництва №1, оскільки дія цих вимог поширюється тільки на вантажі, що прибули на станцію призначення і вивантажені на місцях загального користування.

Заслухавши суддю -доповідача та присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог статей 108, 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , касаційна інстанція рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів переглядає за касаційною скаргою (поданням) та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій 20.12.2001 року між сторонами у справі укладено договір про подачу та забирання вагонів.

Вказаним договором врегульовані господарські відносини між Одеською залізницею та Дочірнім підприємством "Херсонський річковий порт", в тому числі щодо порядку і умов експлуатації під'їзної колії та надання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що в лютому 2007 року на станцію Херсон - порт Одеської залізниці на адресу відповідача прибули вагони, які простояли в очікуванні вивантаження більше терміну безоплатного зберігання та зазначав, що згідно положень пункту 46 Статуту залізниць, пунктів 5, 8 Правил зберігання вантажів відповідач повинен сплатити залізниці плату за зберігання вантажу на станції понад встановлений термін безкоштовного зберігання.

На підтвердження факту затримки вагонів складено акти загальної форми № 270 від 03-05.02.2007 року, № 283 від 04-07.02.2007 року, № 286 від 07-08.02.2007 року, № 287 від 07-08.02.2007 року, № 344 від 18.02.2007 року, № 379 від 24-25.02.2007 року, № 369 від 23.02.2007 року, № 365 від 21.02.2007 року, № 367 від 22-23.02.2007 року, № 383 від 24-27.02.2007 року.

Задовольняючи позовні вимоги частково у розмірі 1874,16 грн., суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив із того, що із заявленої суми нарахованих платежів і заявлених у позові 16443,92 грн. за зберігання вантажів у вагонах, які простояли в очікуванні вивантаження більше терміну безоплатного зберігання, фактичне надання зазначених послуг позивачем підтверджується лише на суму 1874,16 грн., виходячи із накопичувальних карток №№050242, 250242, актів загальної форми №№ 270, 379.

Відповідно до вимог статті 46 Статуту залізниць України одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів встановлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

Норми статті 46 Статуту залізниць України, Правил зберігання вантажів та Тарифного керівництва № 1 не передбачають укладання окремого договору на зберігання вантажу, який перевозиться за договором перевезення (накладною). Збірник тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України Тарифне керівництво № 1 (з наступними змінами та доповненнями) в пункті 2 розділу 2 встановлює розміри зборів за зберігання вантажів, таким чином плата за зберігання є регульованим тарифом і не потребує додаткового погодження сторонами. З цих підстав колегія суддів не прийняла до уваги доводи апеляційної скарги з приводу безпідставності стягнення плати за понаднормативне зберігання вантажу у зв'язку з відсутністю між сторонами врегульованих договором правовідносин.

Відповідно до вимог частини першої статті 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Частиною другою статті 129 Статуту, визначено вичерпний перелік обставин, для засвідчення яких складається комерційний акт. В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми (частина 4 ст. 129 Статуту).

Виходячи з пункту 8 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 року № 113 (z0165-99) , зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15.03.1999 року за № 165/3458 у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, (форми "ГУ-23"- Додаток № 6 до Правил користування) який підписується представниками станції і вантажовласника (до яких у тому числі належать вантажовідправники та вантажоодержувачі). В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери. При цьому в даному пункті приписи про те, що такий акт має складатися при затриманні вагонів лише на станції призначення, відсутні. Тобто, передбачений пунктом 8 Правил користування акт загальної форми за підписами представників станції та вантажовласника має складатися як при затриманні вагонів на станції призначення, так і на підходах до неї.

Аналогічні вимоги містять також Правила складання актів, затверджені Наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 року № 334 , зареєстровані в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 року за № 567/6855 (z0567-02) . Відповідно до п. 3 зазначених Правил, акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, зокрема, у разі затримки вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вивантаження з причин, що залежать від одержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту підприємства.

Судом першої інстанції встановлено, що перелічені у накопичувальних картках №№ 070210, 080202, 100215, 160238, 180240, 240275, 240276, 270284 вагони під вивантаження в порт не прибували і не знаходились в очікуванні вивантаження більше терміну безоплатного зберігання, а тому дійшов вірного висновку, що фактичне надання послуг по зберіганню документально підтверджено лише на суму 1874,16 грн., з ПДВ (накопичувальні картки № 050203, № 250242, акти загальної форми № 270, № 379).

Пунктом 5 Правил зберігання вантажу встановлено, що у випадках коли одержувач не вивіз вантаж з місця загального користування у терміни, встановлені статтею 46 Статуту, з нього стягується плата за зберігання вантажу, встановлена тарифом, незалежно від того чиїми засобами здійснюється охорона.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що господарські суди як першої так і апеляційної інстанції в порядку статті 43, 101 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили, встановили та надали юридичну оцінку наданим сторонами доказам та правильно вирішили спір.

Твердження заявника про порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, суперечать матеріалам справи та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) не входить до компетенції касаційної інстанції, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення та постанови апеляційної інстанції колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Рішення господарського суду Херсонської області від 25.09.2007 року та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 20.02.2008 року у справі № 14/309-07 господарського суду Херсонської області залишити без змін.