9/189 Про стягнення заборгованості у вигляді процентів за користування товарним кредитом - Текст документа

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 12.11.2007 (суддя: Г.Бобрик) позовні вимоги про стягнення заборгованості у вигляді процентів за користування товарним кредитом задоволено.

Рішення господарського суду мотивовано тими обставинами, що згідно рішення господарського суду Закарпатської області від 17.01.2006 у справі № 12/285 з відповідача було стягнуто суму боргу за невиконання грошового зобов'язання з застосуванням відповідальності у вигляді стягнення процентів за користування грошовими коштами, трьох процентів річних та інфляційних збитків, які нараховані та стягнуті за період до 22.12.2005. Разом з тим, враховуючи, що відповідач здійснив повний розрахунок лише 06.09.2006, позивач вправі вимагати стягнення процентів за користування товарним кредитом до повного погашення заборгованості, тобто в період з 23.12.2005 по 06.09.2006.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.02.2008 (судді: В.Кузь, М.Городечна, Т.Процик) рішення господарського суду першої інстанції залишено без зміни з аналогічних мотивів та підстав.

Відповідач в касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права, прийняти рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обгрунтування своїх доводів скаржник посилається на те, що заявлені до стягнення відсотки нараховані позивачем в період протягом якого спір між сторонами перебував на розгляді в суді, тому відповідач не повинен нести відповідальності за прострочення, спричинене розглядом спору судом та оскарженням судових рішень у визначеному процесуальним законом порядку. Крім того, з винесенням судового рішення за результатом розгляду спору зобов'язання відповідача припинилися. Скаржник також посилається на те, що судом невірно застосовано норми матеріального права, які регулюють зобов'язання з продажу товару в кредит, зокрема, ст. 694 ЦК України (435-15) . Скаржник вважає, що проценти в спірних правовідносинах є видом забезпечення виконання зобов'язання з поставки товару і їх сума є не співрозмірною сумі основного боргу.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу проти доводів скаржника заперечує, вважає рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційної інстанції такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Господарським судом встановлено, що рішенням господарського суду Закарпатської області від 17.01.2006 у справі № 12/285 встановлено зобов'язання відповідача сплатити вартість отриманих нафтопродуктів, а також у відповідності з умовами договору від 01.04.2005 -відсотки за користування товарним кредитом.

Відповідно до частини четвертої ст. 35 ГПК України (1798-12) рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Касаційна інстанція вважає правомірним висновок господарських судів попередніх інстанцій щодо встановлення факту зобов'язання відповідача із сплати заборгованості та застосування відповідальності у відповідності з умовами договору, а відтак зазначені факти за приписами ст. 35 ГПК України (1798-12) додаткового доведення не потребують.

Господарськими судами встановлено, що відповідач здійснив повний розрахунок за договором від 01.04.2005 лише 06.09.2006.

Оскільки рішенням господарського суду Закарпатської області від 17.01.2006 у справі № 12/285 з відповідача стягнуті процент за користування товарним кредитом за період до 22.12.2005, позивач вимагає стягнення процентів за користування товарним кредитом до повного погашення заборгованості, тобто в період з 23.12.2005 по 06.09.2006.

За змістом ст. 536 ЦК України (435-15) за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (435-15) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України (435-15) , якою передбачено, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Статтею 599 ЦК України (435-15) передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки.

Діюче законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення.

З огляду на викладене позивач вправі отримати проценти як плату за користування відповідачем його грошовими коштами після набрання законної сили судовим рішенням про стягнення з відповідача на користь позивача грошової суми і до моменту фактичного виконання відповідачем свого грошового зобов'язання.

Доводи відповідача про припинення його зобов'язання перед позивачем після вирішення спору судом та винесенні рішення до уваги не приймаються, оскільки за заявлений позивачем період відповідач продовжував користування чужими грошовими коштами без достатньої правової підстави.

Враховуючи наведені приписи законодавства та встановлені під час розгляду справи обставини, касаційна інстанція вважає висновки господарських судів попередніх інстанцій обгрунтованими та такими, що відповідають законодавству.

Доводи скаржника щодо необхідності застосування приписів ст. 625 ЦК України (435-15) та неможливості одночасного нарахування пені та процентів, касаційна інстанція відхиляє, оскільки проценти нараховані відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України (435-15) за користування чужими грошовими коштами не належать ні до пені, ні до процентів як виду цивільно -правової відповідальності.

Iнші доводи щодо неврахування господарським судом обставин невідповідності розміру процентів фактичній заборгованості та необхідності їх зменшення не можуть бути прийняті до уваги, оскільки відповідно до частини другої ст. 111-7 ГПК України (1798-12) касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.02.2008 та рішення господарського суду Закарпатської області від 12.11.2007 у справі № 9/189 господарського суду Закарпатської області залишити без зміни, а касаційну скаргу без задоволення.