Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:

Кравчука Г.А.

суддів:

Мачульського Г.М.

Шаргала В.I.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу

Приватного підприємця ОСОБА_1

на постанову

Запорізького апеляційного господарського суду

від

23.01.2008р.

у справі

№15/352-ПД-06

Господарського суду Херсонської області

за позовом

Приватного підприємця ОСОБА_2

до

Приватного підприємця ОСОБА_1

третя особа на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору

Приватне підприємство "Баварія-Юг"

про

встановлення земельного сервітуту

та за зустрічним позовом

Приватного підприємця ОСОБА_1

до

Приватного підприємця ОСОБА_2

про

заборону використання земельної ділянки та стягнення 25 200 грн. збитків

за участю представників

- позивача:

ОСОБА_3 (довіреність від 25.11.2006р.)

- відповідача:

ОСОБА_4 (довіреність НОМЕР_1 від 16.05.2008р.)

- третьої особи:

ОСОБА_3 (довіреність від 11.01.2008р.), -

Оскарженою постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 23.01.2008р. (колегія суддів у складі: головуючого -судді Мірошниченка М.В., суддів Мойсеєнко Т.В., Хуторного В.М.) залишено без змін рішення Господарського суду Херсонської області від 25.10.2007р. (суддя Клепай З.В.), яким первісний позов задоволено у повному обсязі; постановлено встановити Приватному підприємцюОСОБА_2 право безоплатного земельного сервітуту у вигляді надання права проходу та права проїзду на транспортному засобі через земельну ділянку Приватного підприємця ОСОБА_1 до боксів зберігання автомобілів та агрегатів, розташованих на земельній ділянці площею 0, 0409 га за адресою: АДРЕСА_1 та вигрібної ями для її обслуговування та подальшої експлуатації; стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_1 на користь Приватного підприємця ОСОБА_2 85 грн. витрат по держмиту, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення та витрати по оплаті експертизи в сумі 240 грн., всього -443 грн. В задоволенні зустрічного позову постановлено відмовити.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме: ст.ст.98, 100, ч.2 ст.101, ст.102 Земельного кодексу України (2768-14) , ч.1 ст.401 Цивільного кодексу України (435-15) , Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення" від 29.12.1976р. №11 (v0011700-76) .

Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, за договором купівлі-продажу № 354 від 16.09.1998р. позивач придбав у ВКФ "Вітос" в особі ОСОБА_1 недобудований об'єкт нерухомого майна №39, з відсотком готовності -30%, розташований на земельній ділянці площею 400 м-2, що знаходиться за адресою:АДРЕСА_1

В 1999р. ВКФ "Вітос" в особі ОСОБА_1 надала згоду позивачу на розміщення вигрібної ями на території фірми для обслуговування боксів, належних останньому. Зазначена вигрібна яма діаметром 1,5 м і глибиною 3,0 м прийнята в експлуатацію актом від 24.12.2004р. №128-П спецінспекцією по контролю за станом благоустрою міста виконавчого комітету Херсонської міської ради.

Згідно до проектної документації, розробленої спеціалізованою організацією "Укркомундорпроект", вищевказаний недобудований об'єкт нерухомого майна №39 був добудований і введений в експлуатацію актом державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об'єкту до експлуатації від 06.01.2000р. Зазначений акт був затверджений рішенням виконавчого комітету Херсонської міської ради № 45 від 15.02.2000р.

22.08.2006р. між Херсонською міською радою (продавець) і позивачем (покупець) був укладений догов ір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно до умов якого продавець передає за плату, а покупець приймає у власність і оплачує земельну ділянку загальною площею 409 м-2 згідно плану земельної ділянки, яка знаходиться в АДРЕСА_1 Цільове використання земельної ділянки -для розміщення боксів по зберіганню автомобілів та агрегатів. Зазначений договір посвідчено нотаріально 22.08.2006р.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.08.2006р., позивачу був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку від 03.10.2006р. серія НОМЕР_2, згідно до якого ПП ОСОБА_1. є власником земельної ділянки площею 0,0409 га, яка розташована в АДРЕСА_1 У відповідності з зазначеним державним актом, були встановлені межі земельної ділянки, а саме: під літерою "А" -земельна ділянка відповідача, під літерою "Б" -землі Херсонської міської ради.

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 06.10.2005р. серії НОМЕР_2, відповідач є власником земельної ділянки площею 0, 8543 га, розташованої вАДРЕСА_1; цільове призначення земельної ділянки -під виробничу базу. У відповідності з зазначеним державним актом, були встановлені межі земельної ділянки, а саме: під літерою "А" -землі Херсонської міської ради (проїзд), під літерою "Б" -земельна ділянка ППОСОБА_5., під літерою "В" -земельна ділянка позивача, під літерою "Г" -землі Херсонської міської ради (проїзд), під літерою "Д" -землі Херсонської міської ради (пр. Сенявіна), під літерою "Е" -землі запасу Херсонської міської ради, під літерою "Ж" -земельна ділянка по пр. Сенявіна, 39 відповідача (оренда).

Позивач запропонував відповідачеві укласти договір земельного сервітуту у вигляді надання йому проходу та права проїзду на транспортному засобі через земельну ділянку відповідача до боксів для зберігання автомобілів та агрегатів, розташованих на земельній ділянці площею 0, 0409 га, однак відповідач відмовив йому в укладенні такого договору.

Позивач, дійшовши до висновків про порушення його прав, звернувся до господарського суду із позовом про встановлення постійного безоплатного земельного сервітуту у вигляді надання права проходу та права проїзду на транспортному засобі через земельну ділянку відповідача до боксів для зберігання автомобілів та агрегатів, розташованих на земельній ділянці площею 0,0409 га за адресою: АДРЕСА_1 та вигрібної ями для її обслуговування та подальшої експлуатації. В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він не має змоги належним чином здійснювати свою підприємницьку діяльність по АДРЕСА_1 внаслідок перешкод, які створює відповідач, що полягає у не допуску власника (позивача) і його робітників до боксів, а також забороні проходу та проїзду до боксів. У зв'язку з цим, в позові ставиться вимога про встановлення постійного безоплатного земельного сервітуту у вигляді надання права проходу та права проїзду на транспортному засобі через земельну ділянку відповідача до боксів для зберігання автомобілів та агрегатів, розташованих на земельній ділянці площею 0,0409 га за адресою: АДРЕСА_1 та вигрібної ями для її обслуговування та подальшої експлуатації. Позивач зазначає, що прохід та проїзд до його земельної ділянки та вигрібної ями можливий тільки через територію відповідача, а земельний сервітут неможливо встановити з межами не через земельну ділянку, яка належить відповідачу, а добровільної згоди відповідача на встановлення земельного сервітуту немає.

В свою чергу відповідач звернувся до господарського суду із зустрічним позовом до позивача про заборону останньому будь-якого використання належної відповідачеві на праві приватної власності земельної ділянки уАДРЕСА_1 а також про стягнення суми 25 200, 00 грн. збитків. В обгрунтування позовних вимог за зустрічним позовом відповідач посилається на те, що позивач і третя особа самовільно і без дозволу власника використовують для своїх цілей 551 м-2 земельної ділянки по АДРЕСА_1, що належить відповідачеві, у зв'язку з чим останній позбавлений можливості розмістити автостоянку на 16 автомобілів на зазначеній площі, внаслідок чого за період з 20.09.2005р. по 01.03.2007р. відповідачу завдано збитків в сумі 25 200, 00 грн. Розрахунок збитків зроблений відповідачем наступним чином: 16 автомобілів х 3, 00 грн. (оплата за стоянку одного автомобіля на добу) х 525 днів = 25 200, 00 грн. В зустрічному позові ставиться вимога про заборону позивачеві будь-як використовувати належну відповідачу на праві приватної власності земельну ділянку уАДРЕСА_1 а також про стягнення 25 200, 00 грн. збитків.

Місцевий господарський суд задовольняючи первісний позов і відмовляючи в задоволенні зустрічного позову виходив з того, що у разі відсутності домовленості між власниками сусідніх земельних ділянок на укладення договору земельного сервітуту, земельний сервітут встановлюється за рішенням суду; позивач просить встановити такий сервітут на безоплатній основі, оскільки відповідач чинить йому перешкоди у користуванні йому його майном; право земельного сервітуту -це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками); земельні сервітути можуть бути безоплатні, постійні, а встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування і розпорядження нею; власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів, як право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; такий шлях у відповідача є, але останній посилається на наявність у позивача можливості створити новий заїзд до своїх боксів через землі міської ради; згідно висновків експертизи вбачається, що земельна ділянка, яка примикає до виїзду з боксів позивача, представлена заасфальтованою площадкою, по якій можливий проїзд до боксів автотранспорту та ця відстань складає до кожних із воріт від 29, 9 до 33, 8 м, а загальна площа для проїзду автотранспорту до боксів та вигрібної ями (разом з площею вигрібної ями) становить 0, 0468 га; із доповнень до висновку експертизи, вбачається, що з боку земель Херсонської міської ради шлях відсутній, накатаний грунтовий проїзд не має покриття та на час розгляду справи не підходить до боксів позивача, тобто до цього накатаного проїзду необхідно прокладати додатково покриття; єдиним наявним шляхом до боксів позивача є проїзд через асфальтовану територію відповідача; відповідач не звертався до позивача з пропозицією встановлення платного сервітуту; заборона позивачу будь-якого використання земельної ділянки суперечить рішенню суду по первісному позову, яким задоволений позов в частині встановлення безоплатного земельного сервітуту стосовно надання права проїзду автотранспорту до боксів та вигрібної ями; ст.22 Цивільного кодексу України (435-15) передбачає не лише порядок і види відшкодування збитків, а й те, що вони підлягають відшкодуванню за рахунок особи, яка ці збитки завдала і відповідач повинен за відшкодування збитків звернутися до організації чи підприємства, яке фактично завдало ці збитки; доказів, що автостоянка прийнята державною комісією в експлуатацію, завантаженості стоянки у повному обсязі протягом 525 днів та відмови у наданні послуг по розміщенню на спірній земельній ділянці 16 клієнтам щоденно відповідач не надав, а відтак місцевий господарський суд, посилаючись на приписи ст.ст.98 - 100 Земельного кодексу України (2768-14) , ст.22 Цивільного кодексу України (435-15) дійшов до висновків про наявність правових підстав для задоволення первісного позову і відмови в зустрічному позові.

Апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого господарського суду, зазначивши також в оскарженій постанові, що позивач є власником боксів для зберігання автомобілів та агрегатів (літ. А площею 342,7 м-2 та мостіння I), розташованих вАДРЕСА_1 що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_3 від 07.04.2003р.; спір за первісним позовом виник щодо права користування чужою земельною ділянкою, і сторонами не була досягнута згода про встановлення земельного сервітуту та про його умови; право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом; сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут); у разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту; право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо; особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту; право земельного сервітуту -це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками); встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею; земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Як також зазначив апеляційний господарський суд, з врахуванням висновків експертів №22 від 15.02.2007р. і № 1 від 20.08.2007р., а також доповнення до висновку №1 від 20.08.2007р., потреби позивача у вигляді проходу та проїзду до власних боксів не можуть бути задоволені іншим способом як через надання позивачу права користування земельною ділянкою відповідача, по якій пролягає шлях до майна позивача; відповідачем не доведено у встановленому законом порядку необхідність встановлення саме платного земельного сервітуту, як і не доведено розмір плати за користування земельною ділянкою з доданням відповідних розрахунків та документів на підтвердження таких розрахунків; оскільки розмір плати за право користування чужим майном є однією з істотних умов договору про встановлення сервітуту, що випливає з приписів ст.403 Цивільного кодексу України (435-15) , а сторони не досягли згоди щодо розміру плати за сервітут та не обумовлювали цей розмір, то у господарського суду відсутні підстави для встановлення такого розміру, з огляду також на предмет позовних вимог за первісним позовом; місцевий господарський суд дійшов до обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог за первісним позовом про встановлення позивачу права безоплатного земельного сервітуту у вигляді надання права проходу та права проїзду на транспортному засобі через земельну ділянку відповідача до боксів для зберігання автомобілів та агрегатів, розташованих на земельній ділянці площею 0, 0409 га за адресою: АДРЕСА_1 та вигрібної ями для її обслуговування та подальшої експлуатації; оскільки позовні вимоги позивача про встановлення йому права земельного сервітуту у вигляді надання права проходу та права проїзду через земельну ділянку відповідача до боксів для зберігання автомобілів та агрегатів, розташованих на земельній ділянці площею 0,0409 га за адресою: АДРЕСА_1 та вигрібної ями визнані судом обгрунтованими, то відсутні підстави для задоволення позовної вимоги відповідача про заборону позивачу будь-якого використання належної відповідачу на праві приватної власності земельної ділянки по вищевказаній адресі, тому що задоволення такої вимоги позбавить позивача можливості належним чином користуватись своїм майном і призведе до необгрунтованого обмеження права власності останнього; доводи відповідача про те, що встановлення позивачу за первісним позовом безоплатного земельного сервітуту виключає можливість для відповідача володіти, користуватися та розпоряджатися 468 м-2 земельної ділянки, є необгрунтованими, оскільки встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею, що випливає з приписів ст.98 Земельного кодексу України (2768-14) , до того ж, земельний сервітут носить обмежений характер.

Крім того, апеляційний господарський суд зазначив, що притягнення до відповідальності можливо лише при наявності передбачених законом умов, а їх сукупність утворює склад правопорушення, який є підставою для правової відповідальності; склад правопорушення, визначений законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, утворюють наступні елементи: 1) наявність збитків; 2) протиправна поведінка заподіювача збитків; 3) причинний зв'язок між збитками та протиправною поведінкою заподіювача; 4) вина; відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення є підставою для звільнення боржника від відповідальності у формі відшкодування збитків, оскільки в такому випадку його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення, при цьому на кредитора покладений обов'язок доведення факту наявності збитків та їх розмір, протиправної поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок між збитками та протиправною поведінкою заподіювача, а на боржника -відсутність вини; доводи відповідача зводяться до того, що боксами позивача користується третя особа, оскільки вона безпосередньо здійснює ремонт та обслуговування автотранспорту; вказане спростовує посилання відповідача про спричинення йому збитків саме з боку позивача; відповідач не позбавлений права звернутись з позовом в суд про захист свого права та охоронюваного законом інтересу, у випадку наявності для цього підстав і доведеності вимог.

В якості підтвердження розміру завданих збитків відповідачем наданий суду робочий проект автостоянки на 58 місць за 2005р. по АДРЕСА_1; Розрахунок збитків зроблений відповідачем з урахуванням кількості автомобілів, які могли бути розміщені на площі 551 м-2 (16 автомобілів), вартості оплати за стоянку одного автомобіля на добу (3,00 грн.) та кількості днів неможливості використання зазначеної площі під стоянку (525 днів - за період з 20.09.2005р. по 01.03.2007р.), проте, відповідачем не доведено відповідними доказами того, що зазначена автостоянка могла бути постійно завантажена автомобілями у повному обсязі або в певній частині в спірний період часу і оплачуватися клієнтами відповідно по 48,00 грн. на день (16 автомобілів х 3,00 грн. за добу = 48,00 грн.); не надано відповідачем і доказів звернення до нього клієнтів за отриманням послуг по користуванню автостоянкою на зазначеній території та відмови відповідача від надання таких послуг клієнтам у зв'язку з діями інших осіб (в даному випадку -внаслідок дій позивача).

Крім того, апеляційний господарський суд зазначив, що відповідачем не надано суду доказів прийняття вищевказаної автостоянки в експлуатацію державною приймальною комісією, у відповідності з "Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2004р. №1243 (1243-2004-п) , отже апеляційний господарський суд дійшов до висновків, що відповідачем не було доведено у встановленому законом порядку факту спричинення йому збитків з боку позивача, протиправності поведінки позивача та причинного зв'язку між збитками відповідача і діями позивача, і з матеріалів справи не вбачається вини позивача у спричиненні збитків відповідачу, а відтак апеляційний господарський суд визнав позовні вимоги за зустрічним позовом необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Як також зазначив апеляційний господарський суд, статтею 89 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) не передбачено можливості оскарження ухвали суду про роз'яснення судового рішення; предметом перегляду в апеляційній інстанції у даній справі є саме рішення суду першої інстанції від 25.10.2007р., а не будь-який інший судовий документ.

З врахуванням викладеного, а також посилаючись на приписи ст.ст.22, 391, 401, 402, 404 Цивільного кодексу України (435-15) , ст.ст.4, 98, 99, 101, 152, 153 Земельного кодексу України (2768-14) , ст.ст.216, 224, 225 Господарського кодексу України (436-15) , апеляційний господарський суд дійшов до висновків про відсутність правових підстав для скасування рішення місцевого господарського суду.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.111-7 ГПК України (1798-12) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ч.1). Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2).

Статтею 111-10 цього кодексу визначено підстави для скасування або зміни рішення або постанови. Згідно цієї норми підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Під час розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції таких підстав не встановив.

Так, згідно зі ст.98 ЗК України, право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

У відповідності з п.п. "а" і "б" ст.99 ЗК України, власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів, як право проходу та право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху.

З обставин справи, з урахуванням судово-технічних експертиз (висновки експертів № 22 від 15.02.2007р. і № 1 від 20.08.2007р., а також доповнення до висновку № 1 від 20.08.2007р.) вбачається, що потреби позивача у вигляді проходу та проїзду до власних боксів не можуть бути задоволені іншим способом як через надання позивачу права користування земельною ділянкою відповідача, по якій пролягає шлях до майна позивача.

Крім того, при розгляді даного спору відповідачем не доведено у встановленому законом порядку необхідність встановлення саме платного земельного сервітуту, як і не доведено розмір плати за користування земельною ділянкою з доданням відповідних розрахунків та документів на підтвердження таких розрахунків.

Щодо доводів скаржника про те, що він несе певні витрати на утримання земельної ділянки, щодо якої встановлюється сервітут, то слід зазначити, що у відповідності зі ст.4 ст.101 ЗК України, власник земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту.

Враховуючи вищевикладене суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що місцевий господарський суд дійшов до обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог за первісним позовом про встановлення ПП ОСОБА_1. право безоплатного земельного сервітуту у вигляді надання права проходу та права проїзду на транспортному засобі через земельну ділянку ПП ОСОБА_1 до боксів для зберігання автомобілів та агрегатів, розташованих на земельній ділянці площею 0,0409 га за адресою: АДРЕСА_1 та вигрібної ями для її обслуговування та подальшої експлуатації.

Щодо вирішення спору відносно позовних вимог за зустрічним позовом про заборону використання земельної ділянки та стягнення збитків, то суд касаційної інстанції виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що позовні вимоги ПП ОСОБА_1. про встановлення йому права земельного сервітуту у вигляді надання права проходу та права проїзду через земельну ділянку ПП ОСОБА_1 до боксів для зберігання автомобілів та агрегатів, розташованих на земельній ділянці площею 0,0409 га за адресою: АДРЕСА_1 та вигрібної ями визнані судом обгрунтованими. Відповідно, відсутні підстави для задоволення позовної вимоги ПП ОСОБА_1 про заборону ПП ОСОБА_1. будь-яке використання належної ПП ОСОБА_1 на праві приватної власності земельної ділянки по вищевказаній адресі, оскільки задоволення такої вимоги позбавить ПП ОСОБА_1. можливості належним чином користуватись своїм майном і призведе до необгрунтованого обмеження права власності останнього.

Доводи ПП ОСОБА_1 про те, що встановлення позивачу за первісним позовом безоплатного земельного сервітуту виключає можливість для відповідача володіти, користуватися та розпоряджатися 468 кв. м земельної ділянки, є необгрунтованими, оскільки встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею, що випливає з приписів ст.98 ЗК України. До того ж, земельний сервітут носить обмежений характер.

Щодо питання про стягнення суми 25.200,00 грн. збитків, то суд зазначає, що у відповідності зі ст.22 ЦК України (435-15) , особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У відповідності зі ст.224 ГК України (436-15) , учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

При цьому відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення, є підставою для звільнення боржника від відповідальності у формі відшкодування збитків, оскільки в такому випадку його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Отже апеляційний господарський суд дійшов до обгрунтованих висновків що відповідачем не було доведено у встановленому законом порядку факту спричинення йому збитків з боку позивача, протиправності поведінки позивача та причинного зв'язку між збитками відповідача і діями позивача, із матеріалів справи не вбачається вини позивача у спричиненні збитків відповідачу, а відтак апеляційний господарський суд правомірно залишив без змін рішення місцевого господарського суду в цій частині.

Отже, при ухваленні рішень суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції належним чином мотивовані і за своїм змістом та формою відповідають вимогам процесуального закону.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, висновків судів не спростовують.< /span>

Наведеним спростовуються доводи, викладені в касаційній скарзі, щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

За вказаних обставин постанова суду апеляційної інстанції є законною і обгрунтованою, а тому підстав для її скасування немає.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 п. 1, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 23.01.2008р. у справі №15/352-ПД-06 Господарського суду Херсонської області -без змін.