14/357-07 Про стягнення вартості вагової нестачі вантажу - Текст документа

Позивач звернулося з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Iнтертрейдінг групп" та відкритого акціонерного товариства "Ясинівський коксохімічний завод" про стягнення з відповідачів 2073,57грн. вартості вагової нестачі вантажу на підставі статей 16, 22, 526, 528, 614, 670, 1166 Цивільного кодексу України (435-15) , оскільки вартість належного до постачання вантажу була оплачена позивачем повністю.

Відповідачі відхилили позов, посилаючись на порушення позивачем порядку приймання продукції (пунктів 14, 17 та 17-а Iнструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю), в зв'язку з чим складений акт приймання продукції не є належним доказом нестачі; також відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Iнтертрейдінг групп" -зазначило, що воно не є належним відповідачем у правовідносинах з позивачем.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2007р. (суддя Панна С.П.) у позові відмовлено; рішення вмотивовано порушенням позивачем порядку приймання продукції, а саме пунктів 14, 17 та 17-а Iнструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю, через що акти приймання продукції, складені позивачем, не є належним доказом нестачі. Також суд встановив, що вказане позивачем як відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "Iнтертрейдінг групп" не перебувало в правовідносинах з позивачем за спірною поставкою, а документальне обгрунтування позову стосується Товариства з обмеженою відповідальністю "Iнтертрейдінг систем".

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.01.2008р. замінено первісного відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Iнтертрейдінг групп" на належного відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Iнтертрейдінг систем".

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.01.2008р. (судді: Сизько I.А. -головуючий, Тищик I.В., Чоха Л.В.) рішення місцевого господарського суду скасовано; у позові відмовлено.

Скасовуючи рішення місцевого суду, апеляційна інстанція послалась на прийняття ним рішення про права та обов'язки осіб, що не були залучені до справи; рішення про відмову у задоволенні позову вмотивовано встановленими обставинами справи щодо порушення позивачем встановленого умовами договору порядку приймання пунктів 14, 17 та 21 Iнструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю (в подальшому Iнструкція П-6 (va006400-65) ), доводи апеляційної скарги про визначення ваги тари за правилами, встановленими ДСТУ 322-12-2-94 та Правилами видачі вантажів.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а саме ненадання судом правильної правової оцінки доказам позивача, помилковість посилання судів на пункти Iнструкції П-6 без застосування інших норм та стандартів.

Відповідачі письмових відзивів на касаційну скаргу не надали, не скористались правом на участь своїх представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді -доповідача та пояснення представника позивача, присутнього в судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі фактичних встановлених обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За статтями 32 - 34 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) сторони повинні довести обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, належними та допустимими у справі доказами.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Iнтертрейдінг систем" було укладено договір поставки №31-05/05-01/1998 від 21.06.2005р. за умовами якого, відповідач прийняв на себе зобов'язання передати позивачу коксову та вугільну продукцію, асортимент, ціна та кількість якої вказані в специфікаціях (додатках до договору), що є його невід'ємними частинами, а позивач - прийняти вказану продукцію та здійснити її оплату.

Розділом 4 даного договору сторони передбачили порядок приймання товару за кількістю згідно вимог Iнструкції П-6 та узгодили, що у випадку виявлення недостачі товару при прийманні його вантажоотримувачем (позивачем) виклик представників продавця (Товариства з обмеженою відповідальністю "Iнтертрейдінг систем") та вантажовідправника (Відкритого акціонерного товариства "Ясинівський коксохімічний завод") є обов'язковим.

На виконання умов вказаного договору вантажовідправником на адресу позивача було відвантажено 10 вагонів з коксовою продукцією.

Вагони у спірних відправках прибули 31.10.05р. та 13.11.05р. у справному стані, без ознак втрати, розкрадання, у зв'язку з чим були видані позивачу без перевірки ваги згідно статті 52 Статуту Залізниць України (457-98-п) .

Після переваження вагонів позивачем виявлена невідповідність кількості вантажу в вагонах з даними в накладних в кількості 5,75т на суму 2073,57грн.

Для участі в прийманні вантажу позивач факсом викликав представників відправника; за відсутності відповіді на виклик приймання позивачем продукції відбувалося за участю представника громадськості; за наслідками прийомки було складено акти № 3962/2 від 01.11.05р., № 3973/1 від 13.11.05р. та № 3973/2 від 15.11.05р. зі зазначенням причини нестачі невірне визначення ваги вантажовідправником.

З'ясовуючи доказову силу документів, наданих позивачем у підтвердження підстав звернення з позовом, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність застосування до порядку прийняття продукції у Iнструкції П-6 (va006400-65) , як це передбачено умовами договору.

Пунктом 14 Iнструкції П-6 (va006400-65) передбачено, що перевірка ваги нетто здійснюється в порядку, встановленому стандартами, технічними умовами та іншими обов'язковими для сторін правилами.

У разі неможливості переваги продукції без тари визначення ваги нетто здійснюється шляхом перевірки ваги брутто в момент отримання продукції і ваги тари після звільнення її із-під продукції. Результати перевірки оформляються актом.

В акті про результати перевірки ваги тари зазначається також вага нетто продукції, визначена шляхом вирахування із ваги брутто ваги тари. Визначення ваги нетто шляхом вирахування ваги тари і ваги брутто по даним, зазначеним у супровідних та транспортних документах, без перевірки фактичної ваги брутто і ваги тари не допускається.

Як встановлено судами, позивач, у порушення вказаних вимог, акт про вагу тари не склав, що є порушенням умов пункту 14 Iнструкції П-6 (va006400-65) . З акту приймання продукції не вбачається, що позивач визначив вагу нетто вантажу визначеним названою Iнструкцією способом.

Окрім того, судами встановлено, що позивач, всупереч умовам договору та пункту 17 Iнструкції П-6 (va006400-65) , неналежним чином викликав представників відповідачів для участі у прийманні продукції за кількістю; в порушення пункту 21 Iнструкції П-6 (va006400-65) у посвідченні № 3973/1 від 11.11.05р. не зазначено, на участь в прийманні саме якої продукції уповноважений представник.

Таким чином, рішення апеляційного суду грунтується на невідповідності наданих позивачем документів про прийомку продукції обов'язковим вимогам Iнструкції П-6 (va006400-65) , що виключає можливість їх застосування як належних та допустимих доказів нестачі у даній справі.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги щодо визначення ваги нетто в порядку, передбаченому іншими стандартами, умовами та правилами, апеляційний господарський суд вказав про відсутність імперативних приписів щодо порядку зважування у пункті 22 Правил видачі вантажів та про невідповідність Правил приймання коксу вимогам, що ставляться до нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади.

Доводи касаційної скарги стосуються тих самих питань, які визначають порядок застосування положень Iнструкції П-6 (va006400-65) у випадках, коли стандартними, технічними умовами, Основними та Особливими умовами поставки чи іншими обов'язковими правилами не встановлено іншого порядку. У даному випадку, такими правилами, на думку скаржника, є Правила видачі вантажів, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000р. № 644 (z0861-00) , згідно пункту 22 яких, перевірка маси вантажу на станції призначення провадиться, як правило, таким саме способом, яким цю масу було визначено на станції відправлення, а також Стандарт ДСТУ 322-12-2-94 (Правила прийомки коксу".

Колегія суддів вважає такі доводи скаржника помилковими, оскільки при укладенні договору поставки №31-05/05-01/1998 від 21.06.2005р. сторонами визначені умови приймання продукції згідно Iнструкції П-6 (va006400-65) , пункт 14 якої передбачає обов'язковість складання акта про вагу тари.

Правила видачі та приймання вантажів до перевезення, на які посилається скаржник, не мають імперативного характеру, тобто лише допускають можливість визначення маси тари, в окремих випадках, за трафаретом на вагоні.

Також скаржник не спростував висновку апеляційного суду про невідповідність Правил приймання коксу вимогам, що ставляться до нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади.

Таким чином, всупереч приписам статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу (1798-12) , позивач не довів належними та допустимими доказами обставин, за яких на відповідачів може бути покладено відповідальність відповідно до поданого позову. Як свідчать матеріали справи та встановлено судом, саме позивач не дотримався обумовленого договором поставки №31-05/05-01/1998 від 21.06.2005р. порядку приймання продукції за кількістю, чим позбавив себе можливості надати суду докази, що мали засвідчити наявність недостачі вантажу.

Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий господарський суд в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) всебічно, повно та об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обгрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізував зобов'язальні правовідносини сторін, що виникли та існували між сторонами, та з урахуванням статті 33 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) дійшов законних та обгрунтованих висновків за наслідками розгляду позову.

Як наслідок, прийняте судом рішення відповідає вимогам статті 84 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) та Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 29.12.76 р. "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями.

Доводи скаржника стосовно оцінки обставин справи судом не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) та з підстав їх суперечності обставинам справи.

Твердження заявника про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, з огляду на що підстав для скасування зазначеної постанови колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.01.2008 року у справі № 14/357-07 господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін.