13/3046 Про визнання права власності на придбані акції - 14.05.2008 Прийняття

У червні 2004 року ОСОБА_1 звернувся в Соснівський районний суд міста Черкаси з позовом до Товариства про визнання дій реєстратора Товариства неправомірними, про визнання права власності на придбані акції та про зобов'язання емітента здійснити перереєстрацію акцій.

Товариство подало зустрічний позов, в якому просило визнати недійсними договори купівлі-продажу акцій, які були укладені в період з 03.01.2002 р. по 05.02.2002 р. між ОСОБА_1 та акціонерами Товариства (надалі -Договори).

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 23.09.2004 р. у справі № 2-3730-2004, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 16.12.2004 р., первісний позов задоволено: визнано дії реєстратора Товариства неправомірними, визнано за ОСОБА_1 право власності на придбані ним акції Товариства та зобов'язано емітента акцій зареєструвати придбані позивачем акції у встановленому законом порядку. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.05.2007 р. рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 23.09.2004 р. та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 16.12.2004 р. скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Черкаської області.

За наслідками нового розгляду справи рішенням господарського суду Черкаської області від 22.08.2007 р. (суддя Скиба Г.М.) в задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено: визнано недійсними Договори купівлі-продажу акцій; переведено права покупця за Договорами на Товариство.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 13.12.2007 р. (судді: Ткаченко Б.О., Лобань О.І., Федорчук Р.В.) рішення господарського суду Черкаської області від 22.08.2007 р. скасовано та прийнято нове рішення, яким первісний позов задоволено повністю: визнано за громадянином ОСОБА_1 право власності на придбані 2764 акції Товариства на загальну суму 27907 грн.; зобов'язано емітента зареєструвати зазначені акції на ім'я ОСОБА_1. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою, Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Згідно положень ч. 2 ст. - 111-5 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, в період з 03.01.2002 р. по 05.02.2002 р. між громадянином ОСОБА_1 та акціонерами Товариства було укладено договори купівлі-продажу акцій кількістю 2764 акції на суму 27907 грн.

В березні 2004 р. ОСОБА_1 звернувся до реєстратора Товариства з вимогою перереєструвати право власності на акції на його ім'я.

Листом №52 від 19.03.2004 р. реєстратор Товариства повідомив ОСОБА_1 про відмову щодо внесення змін до реєстру, оскільки він не є акціонером Товариства, а акціонерами, що продали акції, порушено ч.2 ст. 362 ЦК України та положення статуту Товариства.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції чинній на момент укладення Договорів), до акціонерних товариств належать: відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах; закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.

Згідно ч. 2 ст. 28 Закону України "Про господарські товариства" акція може бути придбана також на підставі договору з її власником або держателем за ціною, що визначається сторонами, або за ціною, що склалася на фондовому ринку, а також у порядку спадкоємства громадян чи правонаступництва юридичних осіб та з інших підстав, передбачених законодавством.

Статтею 11 Закону України "Про господарські товариства" закріплено обов'язки учасників товариства, зокрема: додержуватися вимог установчих документів товариства і виконувати рішення загальних зборів та інших органів управління товариства; виконувати свої зобов'язання перед товариством, в тому числі і пов'язані з майновою участю; нести інші обов'язки, якщо це передбачено цим Законом, іншим законодавством України та установчими документами.

Пунктом 12 розділу 5 Статуту Товариства (т. 2 а.с. 17), передбачено, що акціонер Товариства, який має намір продати свої акції сторонній особі яка не є акціонером Товариства, зобов'язаний повідомити в письмовій формі решту акціонерів через правління про свій намір продати акції з значенням ціни та інших умов, на яких він їх продає. Якщо решта акціонерів відмовляється від здійснення привілейованої купівлі акцій протягом 10 днів з дня одержання повідомлення, продавець вправі продати свою частку будь-якій особі. При продажу акцій з порушенням права привілейованої купівлі інші акціонери можуть звернутися до суду з позовом про перевід на нього прав і обов'язків покупця.

Приймаючи рішення про відмову в задоволені первісного позову та про задоволення зустрічного позову місцевий господарський суд, зауважив, що ч. 1 ст. 25 Закону України "Про господарські товариства" визначає види акціонерних товариств і відмінності між ними та встановлює, що акції ЗАТ розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.

Отже акції закритих акціонерних товариств можуть купуватися та продаватися у порядку, передбаченому ст. 25 ст. 28 цього Закону, із врахуванням вимог ст. 11 Закону, яка зобов'язує учасників товариства додержуватися установчих документів товариства, виконувати свої зобов'язання перед ним, нести інші обов'язки, якщо це передбачено цим Законом, іншим законодавством України та установчими документами.

Крім того, місцевий господарський суд з посиланням на рішення Конституційного суду від 11.05.2005 р. (v004p710-05) справа №4-рп/2005 (справа про права акціонерів ЗАТ) правомірно зауважив про те, що коли установчими документами ЗАТ закріплено переважне право акціонерів товариства на придбання акцій, які відчужуються іншими акціонерами цього товариства, то це не є обмеженням права власника акцій володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, оскільки, підписуючи в межах чинного законодавства України установчі документи ЗАТ, акціонер добровільно погоджується на встановлення особливого порядку відчуження об'єктів своєї власності, беручи при цьому на себе відповідні зобов'язання. Приписи установчих документів ЗАТ щодо переважного права його акціонерів на придбання акцій, що відчужуються іншими акціонерами товариства, не обмежують права власника на розпорядження своєю власністю, а встановлюють за його ж згодою особливий порядок її відчуження. Якщо ж особи, які мають переважне право на придбання акцій, запропонують нижчу ціну за акції або вимагатимуть їх відчуження за цінами, нижчими від ринкових, то власник акцій вправі їх відчужити за ринковою ціною, тобто це право не є абсолютним.

Судами досліджено, що із загальної кількості акціонерів, які є відповідачами, лише ОСОБА_27, ОСОБА_9, ОСОБА_10 в вересні 1996 р. звертались до Товариства з пропозицією викупити належні їм акції, хоча на той час статут не містив застережень, щодо права привілейованої купівлі акцій. В зв'язку із важким матеріальним станом Товариства вони отримали дозвіл на продаж акцій третім особам, що підтверджується листом Товариства за №247 від 11.09.1997 р. адресованого акціонерам.

Місцевим господарським судом підставно зауважено, що 10.05.2000 р. до Статуту ЗАТ "Підприємство "Культтовари" внесено зміни, якими зобов'язано акціонерів Товариства повідомляти в письмовій формі решту акціонерів, через правління Товариства, про намір продати акції із зазначенням ціни та інших умов на яких продає їх.

Зміни до статуту внесені на загальних зборах акціонерів, про що попереджались всі учасники товариства, тому, якщо до моменту внесення змін до статуту, акціонери не використали своє право на вільну продаж акцій, то з моменту внесення обмежуючих змін, вони це право втратили, а відчуження акцій повинно було проводитись згідно статуту Товариства та чинного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, в період з 10.05.2000 р. (дата внесення змін до статуту Товариства) до січня-лютого 2002 р. (дата укладання Договорів купівлі-продажу акцій) акціонери, що продали свої акції ОСОБА_1 офіційно не зверталися до керівництва Товариства з повідомленням про відчуження акцій які їм належать, в порушення вимог статуту Товариства.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про господарські товариства" передбачено, що акціонерне товариство створюється та діє на підставі установчого договору і статуту.

Частиною 5 ст. 4 цього Закону передбачено, що до установчих документів можуть бути включені інші умови, що не суперечать законодавству України.

Установчий договір акціонерного товариства, як і будь-які інші цивільно-правові угоди, є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Частиною 1 ст. 10 Закону України "Про підприємництво" (в редакції чинній на момент укладання оспорюваних договорів) передбачено, що підприємець зобов'язаний не порушувати прав та інтересів громадян, підприємств, установ, організацій і держави, що охороняються законом.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з обґрунтованими висновками місцевого господарського суду, про відсутність правових підстав для задоволення первісного позову, а також про законність та обґрунтованість вимог за зустрічним позовом.

Скасовуючи судове рішення, апеляційний господарський суд вищезазначеного не врахував, що привело до неправильного застосування норм матеріального права, що регулюють діяльність закритих акціонерних товариств, права і обов'язки їх учасників.

Також, приймаючи постанову про скасування рішення апеляційний господарський суд безпідставно не прийняв до уваги рішення Конституційного суду України від 11.05.2005 р. (v004p710-05) справа №4-рп/2005 (справа про права акціонерів ЗАТ).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить офіційне тлумачення Конституції України (254к/96-ВР) та Законів України.

Згідно ч. 2 ст. 150 Конституції України з питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

В порушення ст. ст. 43, 99, 101, 104, 105 ГПК України, доводи апеляційного господарського суду, за якими він не погодився з висновками суду першої інстанції, є необґрунтованими. Скасовуючи рішення, апеляційний господарський суд висновків місцевого господарського суду належним чином не спростував та дійшов власних висновків, які суперечать обставинам справи та вимогам законодавства. Здійснена апеляційним господарським судом неналежна юридична оцінка обставин справи призвела до неналежного з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін та неправильного застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини. Як наслідок, постанова апеляційного господарського суду не відповідає положенням ст. 105 ГПК України та вимогам, які викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення" від 29.12.1976 р. № 11 (v0011700-76) із змінами та доповненнями.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. - 111-5 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суд першої інстанції в порядку ст. ст. 4-3, 4-7, 43 ГПК України (1798-12) всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин місцевим господарським судом з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, обґрунтовано відмовлено в задоволенні первісного позову, мотивовано задоволено зустрічні позовні вимоги. Як наслідок, прийняте судом рішення відповідає положенням ст. 84 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) .

У зв'язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржувану постанову, апеляційний господарський суд надав невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушив і неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а законне і обґрунтоване рішення місцевого господарського суду -залишенню в силі.