14/270/06 Про стягнення боргу за невиконанням умов договору поставки товару - Текст документа

Приватний підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Лан" і просив суд стягнути з останнього 350 000,0 грн. боргу,117 951,0 грн. інфляційних втрат та 30 205,0 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обгрунтовані невиконанням відповідачем умов договору від 20.09.2003р. щодо поставки до 01.10.2003р. насіння соняшника врожаю 2003 року, внаслідок чого позивач втратив інтерес до цієї поставки і просить суд стягнути з відповідача сплачені йому за насіння грошові кошти у сумі 350 000,0 грн. з врахуванням передбачених ст.625 ЦК України (435-15) інфляційних втрат та 3% річних. У підтвердження факту перерахування 20.09.2003р. вказаної суми позивач надав квитанцію №48 до прибуткового касового ордеру від 20.09.2003р.

Відповідач проти позову заперечує та посилається на те, що грошові кошти у розмірі 350 000,0 грн. до каси підприємства відповідача не надходили, у підтвердження чого надав суду банківську довідку про рух грошових коштів по рахунках відповідача, а також пояснення головного бухгалтера ОСОБА_3, в яких остання зазначає, що позивач звернувся до неї, як до головного бухгалтера підприємства з проханням видати квитанцію на 350 000,0 грн., мотивуючи це домовленістю з директором підприємства відповідача. Нею була видана квитанція №48 від 20.09.2003р., при цьому грошові кошти у розмірі 350 000,0 грн. до каси не надходили. Також пояснює, що 24.09.2003р. позивач повторно звернувся до неї з проханням видати квитанцію вже на 400 000,0 грн. з посиланням на те, що попередній договір поставки та квитанція №48 від 20.09.2003р. знищені, а також вказав, що на це є згода директора підприємства відповідача. 24.09.2003р. була видана квитанція №57 на суму 400 000,0 грн., але грошові кошти на вказану суму до каси не надходили.

Під час розгляду даної справи по суті заявлених вимог, суд першої інстанції ухвалою від 15.11.2006р. (а.с.24) зупинив провадження у справі у зв'язку з направленням повідомлення до прокуратури Приморського району Запорізької області з метою проведення прокурорської перевірки щодо факту надходження грошових коштів та достовірності даних, викладених у поясненнях головного бухгалтера ПСП "Агрофірми "Лан".

07.12.2006р. прокуратура Приморського району надіслала інформацію про порушення кримінальної справи відносно головного бухгалтера ПСП "Агрофірма "Лан" за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК України (2341-14) та проведення досудового слідства.

Постановою Приморського районного суду в Запорізький області від 30.05.2007р. провадження у кримінальній справі закрито на підставі ст.49 КК України (2341-14) у зв'язку з закінченням терміну притягнення ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 18.06.2007р. провадження у справі поновлено у зв'язку з усуненням обставин, що зумовили зупинення провадження у справі (а.с.29).

Рішенням господарського суду Запорізької області від 18.07.2007р. (суддя Хоролець Т.Г.) у задоволенні позову відмовлено з мотивів ненадходження грошових коштів позивача у сумі 350 000,0 грн. до каси відповідача, що встановлено обвинувальним вироком по кримінальній справі №490630 по обвинуваченню ОСОБА_3 При цьому, суд першої інстанції зазначив, що звільнення останньої судом від кримінальної відповідальності не свідчить про виправдання особи, оскільки кримінальна справа була припинена не з нереабілітуючих для неї підстав.

Під час перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 09.10.2007р. було зупинено апеляційне провадження до набрання законної сили судового рішення Апеляційного суду Запорізької області у кримінальній справі №1-126/2007 по обвинуваченню ОСОБА_3 (а.с.73).

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 15.01.2008р. поновлено апеляційне провадження у даній справі у зв'язку з усуненням обставин, що зумовили зупинення провадження, оскільки постанова Апеляційної суду Запорізької області від 01.10.2007р., якою відмовлено у прийнятті до розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1, набрала законної сили (а.с.74).

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 05.02.2008р. (головуючий, суддя Хуторний В.М., судді Кричмаржевський В.А., Мирошниченко М.В.) рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову: присуджено до стягнення з відповідача 350 000,0 грн. основного боргу, 117 951,0 грн. інфляційних втрат, 30 205,0 грн.3% річних.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вказав на неправильне застосування судом норм процесуального права, а саме ст.ст.34 - 35 ГПК України (1798-12) .

Так, суд апеляційної інстанції послався на те, що з огляду на вимоги Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) та п.3.2. Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого постановою Правління НБУ від 19.02.2001р. №72 (z0237-01) (у редакції, чинній на час здійснення касової операції), приймання готівки касами підприємств, у тому числі й одержаної з банку, проводиться за прибутково касовими ордерами, підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства. Прибутково касовий ордер застосовується для оформлення надходжень готівки в касу, цей документ є єдиним документом здійснення касової операції.

При цьому, судом апеляційної інстанції зазначено, що постанова Приморського районного суду в Запорізькій області у кримінальній справі №1-126/2007 не є вироком у розумінні ст.35 ГПК України (1798-12) , нею не встановлено чи мали місце певні дії та ким вони вчинені, тому не може бути підставою для звільнення від доказування.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про доведеність факту невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо поставки товару у строк, передбачений договором, а відтак заявлений позов про стягнення з відповідача попередньої оплати у розмірі 350 000,0 грн. з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних, передбачених ст.625 ЦК України (435-15) , підлягає задоволенню.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд її скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга обгрунтована, зокрема, тим, що висновки суду апеляційної інстанції не відповідають обставинам справи, не грунтуються на доказах, наявних у матеріалах справи.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акта, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з таких підстав.

В силу ст.129 Конституції України (254к/96-ВР) , одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен не лише правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін, а й додержуватись норм процесуального права.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п.1 постанови від 29.12.1976 року №11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Проте, прийнята у даній справі постанова суду апеляційної інстанції цим вимогам не відповідає.

Так, предметом позову у даній справі є вимога позивача про повернення грошових коштів у сумі 350 00,0 грн., перерахованих ним відповідачу на виконання укладеного між сторонами договору купівлі-продажу від 20.09.2003р. (а.с.9), що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру №48 від 20.09.2003р. (а.с.10), а підставою позову -невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо поставки до 01.10.2003р. насіння соняшника врожаю 2003 року. Прострочення виконання відповідачем свого зобов'язання стало підставою для відмови позивача від виконання відповідачем зобов'язання щодо поставки товару, внаслідок втрати інтересу у такому виконанні, у зв'язку з чим позивач просить суд захистити його порушене право шляхом стягнення з відповідача грошових коштів з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних.

Відповідно до ст.33 ГПК України (1798-12) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обгрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обгрунтовує заперечення проти позову. При цьому, згідно ст.34 ГПК України (1798-12) обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Частиною другою статті 22 ГПК України (1798-12) , передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо. Обгрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, якими, в силу ст.32 ГПК України (1798-12) , є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.43 ГПК України (1798-12) господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції під час розгляду даної справи по суті заявлених вимог були повно вивчені і досліджені докази, які знаходяться у матеріалах справи, у відповідності до правил оцінки письмових доказів, за наслідками чого суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову через ненадходження до каси відповідача грошових коштів у сумі 350 000,0 грн., що свідчить про відсутність у відповідача заборгованості перед позивачем.

При цьому, висновок суду апеляційної інстанції про те, що первинний бухгалтерський документ, а саме прибутковий касовий ордер №48 від 20.09.2003р., є єдиним допустимим та належним доказом виконання позивачем своїх зобов'язань щодо оплати товару, колегія суддів вважає таким, що зроблений з порушенням правил оцінки письмових доказів, зокрема щодо їх належності та допустимості.

Перелік підстав преюдиційності фактів для господарського суду, встановлений ст.35 ГПК України (1798-12) , є вичерпним. Відповідно до вимог названої статті вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені. Тому, колегія суддів погоджується з доводами суду апеляційної інстанції про безпідставне застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин ст.35 ГПК України (1798-12) .

Разом з тим, суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідно до ст.36 ГПК України (1798-12) матеріали кримінальної справи можуть бути доказом у господарській справі при їх безпосередньому дослідженні та оцінці господарським судом. Такими доказами, зокрема, можуть бути матеріали кримінальної справи №490630 по обвинуваченню ОСОБА_3, яка будучи головним бухгалтером підприємства відповідача, а також працюючи за сумісництвом й касиром цього підприємства, видала позивачу квитанцію до прибуткового касового ордеру №48 від 20.09.2003р, який є доказом виконання позивачем своїх договірних зобов'язань у даній справі. Овинувачуваний висновок у вказаній кримінальній справі та постанова Приморського районного суду в Запорізькій області від 30.05.2007р., прийнята за результатом розгляду цієї кримінальної справи, в яких досліджувалися обставини щодо видачі вказаної квитанції, безпідставно не взято судом до уваги.

Тому, суд апеляційної інстанції, не надавши оцінки обставинам, встановленим у вказаній кримінальній справі, дійшов помилкового висновку про доведеність факту сплати позивачем грошової суми, яка є предметом розгляду у даній справі.

Так, як вбачається із обвинувачуваного висновку у кримінальній справі, та постанови Приморського районного суду в Запорізькій області від 30.05.2007р. по обвинуваченню ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого ст.366 ч.1 КК України (2341-14) (службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання і видача завідомо неправдивих документів), остання обвинувачувалася у тому, що будучи службовою особою, достовірно знаючи про те, що грошові кошти до каси ПСП "Агрофірма "Лан" від приватного підприємця ОСОБА_1 не поступали, 20.09.2003р. за його проханням склала та видала документ, який містив завідомо неправдиві відомості, а саме квитанцію до прибутково касового ордеру №48 від 20.09.2003р. на суму 350 000,0 грн.

Вказаною постановою суду ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності за обвинуваченням її по ст.366 ч.1 КК України (2341-14) , а провадження по кримінальній справі закрито у зв'язку з закінченням строку для притягнення до кримінальної відповідальності.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що звільнення Приморським районним судом в Запорізькій області ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності не свідчить про її виправдання, оскільки кримінальну справу було закрито не з нереабілітуючих для обвинувачуваної підстав, а відтак факт, встановлений у тій справі, а саме видача ОСОБА_3 приватному підприємцю ОСОБА_1 квитанції №48 від 20.09.2003р., яка містила завідомо неправдиві відомості щодо внесення останнім до каси ПСП "Агрофірма "Лан" 350 000,0 грн., має суттєве значення для правильного вирішення спору у даній справі.

Враховуючи, що позивач, обгрунтовуючи свій позов в частині належного виконання ним свого зобов'язання щодо оплати товару, посилається саме на квитанцію №48 від 20.09.2003р, яка, як встановлено у кримінальній справі, містить неправдиві відомості щодо фактичної сплати грошових коштів у сумі 350 000,0 грн., то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність вимог позивача про стягнення з відповідача 350 000,0 грн. боргу з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних через недоведеність позивачем факту сплати відповідачу грошових коштів у розмірі 350 000,0 грн.

Iнших доказів виконання своїх зобов'язань, які б відповідали вимогам процесуального закону щодо їх належності та допустимості, позивачем не надано.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, які визначають порядок подання і правила оцінки письмових доказів, та безпідставно скасував законне та обгрунтоване рішення суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, постанова суду апеляційної інстанції у цій справі підлягає скасуванню з залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Згідно ст.49 ГПК України (1798-12) витрати при відмові в позові покладаються на позивача. Таким чином, при задоволенні вимог касаційної скарги витрати, понесені скаржником у суді, також покладаються на протилежну сторону, у даному випадку -на позивача -приватного підприємця ОСОБА_1

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Лан" задовольнити.

2. Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 05.02.2008р. у справі №14/270/06 скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду Запорізької області від 18.07.2007р.

3. Стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_1 на користь Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Лан" 2 517,0 (дві тисячі п'ятсот сімнадцять) грн. державного мита, сплаченого за подачу касаційної скарги у справі №14/270/06 відповідно до платіжного доручення №18 від 11 лютого 2008р.