33/114 Про стягнення за договором про проведення рекламної кампанії - 13.05.2008 Прийняття

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Діагностичний лікувально-реабілітаційний курортний комплекс "Ріксос-Прикарпаття", м. Трускавець Львівської області (далі –ТОВ "ДЛРКК "Ріксос-Прикарпаття")

до ТОВ "Маркс Україна"

про стягнення 1 746 грн.,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача –товариство з обмеженою відповідальністю "РА Медіа Маркет", м. Київ (далі –ТОВ "РА Медіа Маркет")

Судове засідання проведено за участю представників:

ТОВ "ДЛРКК "Ріксос-Прикарпаття" –Ворога І.А.,

ТОВ "Маркс Україна" – Берковського Р.О.,

ТОВ "РА Медіа Маркет" –не з’яв.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

Позов було подано про стягнення заборгованості в сумі 1 746 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.11.2007 (суддя Мудрий С.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2008 (колегія суддів у складі: Коваленко В.М. - головуючий, судді Вербицька О.В. і Гарник Л.Л.), позов задоволено повністю; з ТОВ "Маркс Україна" стягнуто на користь ТОВ "ДЛРКК "Ріксос-Прикарпаття": суму основного боргу 1 661, 45 грн.; "індекс інфляції" в сумі 64 грн.; 3% річних у сумі 21 грн.; 102 грн. державного мита і 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У прийнятті зазначених рішення та постанови попередні судові інстанції з посиланням на статті 11, 190, 525, 526, 610, 612, 625, 629, 1212 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ), статті 193, 220 Господарського кодексу України виходили з обґрунтованості та доведеності позовних вимог у повному обсязі.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України з ТОВ "Маркс Україна" просить скасувати постанову апеляційної інстанції з даної справи та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Скаргу мотивовано прийняттям зазначеної постанови з неправильним застосування норм матеріального права, в тому числі ЦК України (435-15) , та ненаданням судом юридичної оцінки усім доказам у справі.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- 01.07.2006 ТОВ "ДЛРКК "Ріксос-Прикарпаття" (як замовник) і ТОВ "Маркс Україна" (як виконавець) уклали договір № 01/07.1 на проведення рекламної кампанії (далі –Договір № 01/07.1), за яким:

· замовник доручив, а виконавець зобов’язався провести рекламну кампанію, що вважається розпочатою з дати підписання цього договору та виконується відповідно до його умов, додаткових угод до договору та окремих договорів на виконання робіт, визначених у договорі;

· виконавець вправі за рекомендацією замовника або за власною ініціативою залучати третіх осіб для виконання окремих робіт (послуг) для проведення рекламної кампанії, і виконавець несе перед замовником відповідальність за належне виконання робіт такими особами (пункт 2.2);

· здача-приймання виконаних робіт (наданих послуг) здійснюється сторонами за актами (пункт 6.1);

- 22.08.2006 сторони уклали додаткову угоду № 1 до Договору № 01/07.1, якою затвердили рекламний бюджет на проведення рекламної кампанії в сумі 2 223 000 грн.; крім того, за цією угодою до переліку робіт, які мав виконати виконавець, включено "постери на щити" в кількості 7 шт. на загальну суму 1 661, 45 грн. При цьому зазначалося, що строки виконання відповідних робіт, докладні технічні характеристики, умови оплати та інше вказуються в окремих додатках чи додаткових угодах;

- додатки та додаткові угоди на виконання згаданої додаткової угоди № 1 щодо виконання інформаційних таблиць та вказівників не укладалися;

- ТОВ "ДЛРКК "Ріксос-Прикарпаття" перерахувало на рахунок ТОВ "Маркс Україна" на виготовлення потерів на щити в кількості 7 шт. суму 1 661, 45 грн. згідно з платіжним дорученням від 21.07.2006 № 102;

- 03.11.2006 ТОВ "ДЛРКК "Ріксос-Прикарпаття" направило ТОВ "Маркс Україна" листа, в якому зазначило: "22.09.2006 року за рахунком № СФ-0000255 від 21 вересня 2006 року Вам на підставі платіжного доручення № 470 від 22 вересня 2006 року Вам було сплачено 1 661, 45 грн. за виготовлення постерів на щити. Оскільки відсутні Угоди, які встановлюють порядок виготовлення постерів, товар Вами не виготовлений і нам не переданий, просимо повернути грошові кошти у сумі 1 661, 45 грн. не пізніше 12 листопада 2006 року";

- ТОВ "Маркс Україна" не подано суду акта здачі-приймання виконаних робіт, підписаного повноважними представниками сторін;

- станом на 12.04.2007 ТОВ "Маркс Україна" кошти не повернуло, у зв’язку з чим ТОВ "ДЛРКК "Ріксос-Прикарпаття" й звернулося з відповідним позовом про стягнення суми основної заборгованості (1 661, 45 грн.), а також "інфляційного відшкодування" в сумі 64 грн. і трьох процентів річних у сумі 21 грн.

Попередніми судовими інстанціями не взято до уваги доводи ТОВ "Маркс Україна" щодо укладення ним договорів з третіми особами на виконання Договору № 01/07.01 та оплати за цими договорами, оскільки останні, на думку названих інстанцій, не стосуються правовідносин сторін у даній справі та не є належними і допустимими доказами.

Причиною спору в даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості у зазначеній сумі.

З установлених попередніми судовими інстанціями обставин справи та доводів сторін вбачається, що позивач пов’язує існування такої заборгованості зі сплатою ним відповідачеві вартості певних виробів (постерів на щити), які не виготовлені і позивачеві не передані.

Вирішуючи спір, попередні судові інстанції, по суті, погодилися з такими твердженнями позивача, виходячи з відсутності підписаного сторонами акта здачі-приймання робіт (стосовно зазначених виробів).

Проте з відповідними висновками попередніх інстанцій погодитись не можна, оскільки вони ґрунтуються на неповному з’ясуванні обставин справи.

Названими інстанціями не перевірено наведені відповідачем, зокрема, у відзиві на позовну заяву і в апеляційній скарзі зі справи доводи –і відповідно не оцінено подані ним докази –стосовно отримання позивачем усіх постерів на щити і розміщення їх у позивача (при відмові останнього від підписання відповідного акта приймання-передачі та за відсутності з його боку зауважень щодо якості виконаної роботи).

Пов’язані з цим обставини попередніми судовими інстанціями не з’ясовано, хоча вони мають значення для з’ясування дійсних прав і обов’язків сторін у даній справі. Не досліджено названими судовими інстанціями (лише згадано в оскаржуваних судових рішеннях) і як доказ у справі рахунок-фактуру від 21.09.2006 № СФ-0000255 на предмет наявності в ньому даних щодо кількості, ціни, інших характеристик зазначених у цьому документі виробів.

Передчасними є й висновки попередніх судових інстанцій про неприйняття як доказів у справі документів, що стосуються укладення ТОВ "Маркс Україна" договорів "з третіми особами" відповідно до умов Договору № 01/07.01 та вчинення цими особами дій, спрямованих, по суті, на виконання зазначеного Договору. Такі висновки не узгоджуються із з’ясованими тими ж судовими інстанціями умовами Договору № 01/07.01 щодо права ТОВ "Маркс Україна" (як виконавця) залучати для виконання окремих робіт (послуг) за цим Договором третіх осіб. Отже, дослідження дій таких осіб з виконання окремих робіт (надання послуг) за завданням ТОВ "Маркс Україна", пов’язаними з виконанням умов Договору № 01/07.01, входить до предмету доказування в даній справі. Проте попередні судові інстанції цього не врахували та відповідних фактичних обставин справи не встановили.

В абзаці другому пункту 4 роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 10.12.1996 № 02-5/422 (v_422800-96) "Про судове рішення" зазначено: "Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом".

У зв’язку з наведеним попередні судові інстанції припустилися ще й неправильного застосування:

- частини першої статті 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи;

- частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

До того ж оскаржувана постанова апеляційної інстанції містить взаємно суперечливі мотиви її прийняття: з одного боку, в ній ідеться як про встановлений факт про існування домовленості між ТОВ "ДЛРКК "Ріксос-Прикарпаття" і ТОВ "Маркс Україна" щодо "виготовлення постерів на щити в кількості 7 шт. на загальну суму 1 661, 45 грн.", з іншого –суд застосовує до спірних правовідносин положення статті 1212 ЦК України щодо зобов’язань у зв’язку з набуттям, збереженням майна (яким суд вважає кошти в сумі 1 661, 45 грн.) без достатньої правової підстави, хоча сам же й визначив таку підставу у вигляді зазначеної домовленості сторін, причому не вказав, чи відпала така підстава згодом, а якщо відпала, то в зв’язку з чим.

Відповідно до частини другої статті 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Тому дана справа підлягає передачі до суду першої інстанції на новий розгляд, під час якого необхідно врахувати викладене, встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати доводам сторін та наданим ними доказам належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до закону.