Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін:

розглянувши у відкритому судовому засіданні

Приватний підприємець (надалі ПП) ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до Закритого акціонерного товариства "ПриватБанк" в особі філії "Полтавське головне регіональне управління "ПриватБанк" (надалі ЗАТ "ПриватБанк") про стягнення 60 000 грн. вартості втраченого відповідачем майна, що було йому передано в заставу на забезпечення виконання укладеного між сторонами кредитного договору.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 20.11.2007 року (суддя Тимощенко О.М.), залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 05.02.2008 року (судді: Мостова Г.І., Писана Т.О., Фаловська І.М.), позов задоволений, з ЗАТ "ПриватБанк" на користь ПП ОСОБА_1 стягнуто 60 000 грн. вартості втраченого майна та відповідні судові витрати.

Доповідач: Шаргало В.І.

Судове рішення мотивоване тим, що за рахунок реалізації майна за договором застави від 03.11.2000 р. заборгованість позивача за кредитним договором була повністю погашена, тому право застави відповідача відповідно до договору застави припинилось у зв'язку з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання в силу приписів ст. 593 Цивільного кодексу України та ст. 28 Закону України "Про заставу", тому відповідач зобов'язаний був повернути позивачу заставлене за договором від 18.07.2001 року майно. Вказане майно було втрачене відповідачем з його вини.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою, ЗАТ "ПриватБанк" звернулось до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема ст.ст. 32- 34, 43 Господарського процесуального кодексу України, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Скаржник звертає увагу касаційної інстанції на те, що суди дійшли помилкового висновку про те, що зобов'язання за кредитним договором припинені, оскільки існує певна заборгованість по сплаті відсотків, що підтверджується рішенням у справі №12/106, тому у банку існує право застави відповідно до договору від 18.07.2001 року; крім того, збереження заставленого майна за умовами цього договору покладено на заставодавця -позивача, тому вина банку у зникненні цього майна відсутня.

У відзиві на касаційну скаргу ПП ОСОБА_1 просить прийняті у справі рішення залишити без змін як законні та обґрунтовані, а касаційну скаргу - без задоволення як безпідставну.

Заслухавши в судовому засіданні пояснення представника відповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, судова колегія Вищого господарського суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що між ЗАТ "Приватбанк" в особі філії "Полтавське головне регіональне управління "ПриватБанк" та ПП ОСОБА_1 укладено кредитний договір №276 вл від 03.11.2000 року, за умовами якого банк надав підприємцю кредит у вигляді поновлювальної кредитної лінії з лімітом 80 000 грн.

Кредитна лінія відкрита на строк до 02.11.2001 року з виплатою 47% річних.

ПП ОСОБА_1 зобов`язався повернути банку отриману суму, а також сплачувати відсотки за користування кредитом щомісячно не пізніше 1-го числа місяця, наступного за звітним.

В забезпечення зобов`язання по погашенню названого кредиту, виплати відсотків за користуванням кредитом сторони уклали договір застави від 03.11.2000 року, за умовами якого Заставодавець -позивач передав Банку в заставу належне йому на праві власності нерухоме майно - будинки, земельні ділянки, а також обладнання по переробці продукції тваринництва загальною вартістю 160 000 грн.

За додатковою угодою від 18.07.2001 сторони збільшили суму кредитного договору №276 вл від 03.11.2000 року до 110 000 грн.

У зв'язку з укладенням додаткової угоди сторони підписали договір застави від 18.07.2001 року, згідно з яким відповідач надав позивачу в заставу власне майно - виробниче обладнання на суму 60 000 грн.

За додатковою угодою від 01.11.2001 року строк дії кредитного договору №276 вл від 03.11.2000 року продовжено до 07.02.2002 року.

Відповідач взяті на себе зобов`язання по кредитному договору належним чином не виконував і за ним станом на 01.07.2002 року утворилася заборгованість по кредиту в сумі 105 040 грн. та по відсотках в сумі 21 489,57 грн.

11.07.2002 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_2 вчинено виконавчий напис про звернення стягнення заборгованості за кредитним договором на заставлене майно.

За рахунок коштів, отриманих від реалізації майна, згідно виконавчого напису підлягали задоволенню вимоги позивача в сумі 126 529,57 грн., в тому числі 105 040 грн. заборгованості по кредиту, 21 489,57 грн. заборгованості по відсотках. За вчинення виконавчого напису підлягало стягненню плата в сумі 1 465 грн.

За вказаним виконавчим написом нотаріуса державним виконавцем 16.07.2002 року було відкрите виконавче провадження та накладено арешт на майно.

Згодом майно, передане в заставу за договором 03.11.2000 року було реалізоване на прилюдних торгах, що підтверджується актом про проведення прилюдних торгів від 26.12.2002 року.

За рахунок коштів виручених від реалізації майна, переданого в заставу за договором від 03.11.2000 року, були задоволені повністю вимоги банку за кредитним договором станом на 01.07.2002 року, тому право застави банку за договором застави від 18.07.2001 припинилося.

Господарськими судами встановлено, що з метою збереження переданого в заставу майна Банком була виставлена охорона, яка здійснювалась охоронними агентствами.

Після погашення заборгованості за названим кредитним договором ПП ОСОБА_1 неодноразово звертався до Банку з вимогою про повернення майна, переданого в заставу за договором від 18.07.2001 року, однак, відповіді не отримав, що змусило його звернутися до суду з даним позовом.

Статтею 28 Закону України "Про заставу" встановлено, що застава припиняється з припиненням зобов'язання забезпеченого заставою.

За правилами статті 1166 Цивільного кодексу України (спірні правовідносини тривали і після набрання чинності цим Кодексом) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що Банк утримував майно, надане в заставу позивачем відповідно до договорів від 03.11.2000 року та від 18.07.2001 року, після припинення основного зобов'язання за кредитним договором не повернув належне підприємцю майно за договором від 18.07.2001 року; відповідач не довів відсутності своєї вини у втраті названого майна, а відтак з урахуванням норм наведеного законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Згідно зі ст.- 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові судів попередніх інстанцій чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Тому доводи касаційної скарги щодо неправильної оцінки та недостатньої перевірки судами доказів у справі не входять до повноважень суду касаційної інстанції і не можуть бути підставою для скасування прийнятих у справі судових рішень.

З огляду на викладене та виходячи з меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного і об'єктивного дослідження матеріалів справи, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана правильна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, тому у касаційної інстанції відсутні підстави для скасування прийнятих у справі рішень.

Керуючись ст. ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9, - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "ПриватБанк" в особі філії "Полтавське головне регіональне управління "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 05.02.2008 р. у справі №16/89 залишити без змін.