Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Муравйова О.В. -головуючого Полянського А.Г. Фролової Г.М.

за участю представників:

позивача

не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)

відповідача

не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)

від третіх осіб: 1) 2)

не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином) не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)

1)

Кулаковський О.О.- дов. від 03.03.2008 року (ТОВ "Фірма "ЛЄМАН")

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Київської районної адміністрації Одеської міської ради

на постанову

Одеського апеляційного господарського суду

від

25.12.2007 року

у справі

№ 17-30/235-06-7388 господарського суду Одеської області

за позовом

Київської районної адміністрації Одеської міської ради

до

Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

- Одеська міська рада - Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "ЛЄМАН"

про

знесення самочинно збудованої будівлі та зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до Розпорядження Заступника Голови Вищого господарського суду України А.Й. Осетинського від 01.04.2008 року, у зв'язку з виходом судді Полянського А.Г. з відпустки, для перегляду в касаційному порядку справи №17-30/235-06-7388, призначеної до розгляду на 01.04.2008 року, утворено колегію суддів у наступному складі: головуючий -суддя Муравйов О.В., судді -Полянський А.Г., Фролова Г.М.

У липні 2006 року Київська районна адміністрація Одеської міської ради звернулася до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи- підприємця ОСОБА_1 про знесення самочинно збудованої будівлі по вул.Фонтанська дорога, 20/3 у м. Одесі та зобов'язання відповідача за власні кошти виконати роботи по знесенню самочинно збудованої будівлі по вул. Фонтанська дорога, 20/3 у м. Одесі.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що на порушення вимог статті 9 Закону України "Про архітектурну діяльність" (687-14) , статті 18 Закону України "Про основи містобудування" (2780-12) , статті 29 Закону України "Про планування і забудову територій" (1699-14) відповідачем не було узгоджено та затверджено проект будівництва будівлі по вул. Фонтанська дорога, 20/3 у м. Одесі, чим було порушено права територіальної громади м. Одеси.

Рішенням господарського суду Одеської області від 12.11.2007 року (суддя: Зуєва Л.Є.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.12.2007 року (судді: Андрєєва Е.I. - головуючий, Мацюра П.Ф., Ліпчанська Н.В,) у справі № 17-30/235-06-7388 господарського суду Одеської області у задоволенні позову Київської районної адміністрації Одеської області відмовлено.

Мотивуючи судові рішення господарські суди зазначають про те, що позивачем не доведено в чому саме полягає порушення саме його законних прав та інтересів, а крім цього зобов'язання відповідача вчинити дії по знесенню нерухомого майна, яке є власністю іншої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "ЛЄМАН" суперечить статтям 316, 319, 321 Цивільного кодексу України (435-15) та призведе до порушення прав та охоронюваних законом інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "ЛЄМАН".

Не погоджуючись з постановою суду, Київська районна адміністрація Одеської міської ради звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.12.2007 року у справі № 17-30/235-06-7388 господарського суду Одеської області, в якій просить постанову у справі та рішення господарського суду Одеської області від 12.11.2007 року у справі № 1730/235-06-7388 господарського суду Одеської області скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення та неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, зокрема, статей 26, 31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , статей 361, 376 Цивільного кодексу України (435-15) . Зокрема, заявник зазначає про те, що суб'єктом цивільно-правової відповідальності за фактом скоєного правопорушення у сфері містобудування є особа, яка здійснила самочинне будівництво і тільки наведений суб'єкт правовідносин притягується до відповідальності в порядку статті 376 Цивільного кодексу України (435-15) .

Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "Лєман" надано відзив на касаційну скаргу, в якому товариство просить залишити постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.12.2007 року без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника третьої особи, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Рішенням господарського суду Одеської області від 12.11.2007 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.12.2007 року у справі № 17-30/235-06-7388 господарського суду Одеської області у задоволенні позову Київської районної адміністрації Одеської області відмовлено.

Мотивуючи судові рішення господарські суди зазначають про те, що позивачем не доведено в чому саме полягає порушення саме його законних прав та інтересів, а крім цього зобов'язання відповідача вчинити дії по знесенню нерухомого майна, яке є власністю іншої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "ЛЄМАН" суперечить статтям 316, 319, 321 Цивільного кодексу України (435-15) та призведе до порушення прав та охоронюваних законом інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "ЛЄМАН".

Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що піддягають застосуванню до даних правовідносин. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів.

Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обгрунтувати.

Судові рішення цим вимогам не відповідають.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Судом зазначено, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20.02.2006 року по справі № 2-570/2006 року за відповідачем було визнано право власності на нежитлову будівлю кафе-бару, яка розташована за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 20/3, на підставі якого, за відповідачем було зареєстровано право власності на нежитлову будівлю кафе-бару, яка розташована за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 20/3, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 05.10.2006 року.

Відповідач за договором купівлі-продажу від 27.10.2006 року продав нежитлову будівлю кафе-бару, яка розташована за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 20/3 фізичним особам - ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 передали у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "ЛЄМАН" нежитлову будівлю кафе-бару, яка розташована за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 20/3, що підтверджується статутом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "ЛЄМАН".

Підтвердженням того, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "ЛЄМАН" є власником нежитлової будівлі кафе-бару, яка розташована за адресою: м.Одеса, Фонтанська дорога, 20/3, є надане суду свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю кафе-бару, яка розташована за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 20/3, від 29 березня 2007 року, видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради Товариству з обмеженою відповідальністю "Фірма "ЛЄМАН" та витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 04.04.2007 року.

Однак судами не звернуто уваги на те, що в матеріалах справи знаходиться ухвала Київського районного суду м. Одеси (справа № 2-8388, 2005 рік) від 02.11.2006 року, згідно якої заяву управління архітектури та містобудування Одеської міської ради задоволено, рішення Київського районного суду м. Одеси від 26.12.2005 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства "Мовіс" про визнання угоди дійсною та визнання права власності скасовано у зв'язку з нововиявленими обставинами, продовжено розгляд справи у порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) (а.с. 113 т. 1).

Крім того, судами не звернуто уваги на ухвалу Київського районного суду м. Одеси (справа № 2-7504,2007 року) від 02.03.2007 року, якою закрито провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства "Мовіс, за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу; за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 про знесення самовільно збудованої будівлі.

Згідно статті 328 Цивільного кодексу України (435-15) , право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Суд вважає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "ЛЄМАН" набуло право власності на законних підставах. При цьому, фактів та обставин, які б свідчили про неправомірність набуття Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "ЛЄМАН" права власності на нежитлову будівлю кафе-бару, яка розташована за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 20/3, судом встановлено не було, а доказів про це суду надано не було.

Однак судом не звернуто уваги на те, що позивач не оспорює у даному випадку правомірність набуття третьою особою -Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "ЛЄМАН" права власності на нежитлову будівлю.

Позивач звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи- підприємця ОСОБА_1 про знесення самочинно збудованої будівлі по вул.Фонтанська дорога, 20/3 у м. Одесі та зобов'язання відповідача за власні кошти виконати роботи по знесенню самочинно збудованої будівлі по вул. Фонтанська дорога, 20/3 у м. Одесі.

Також судами залишено поза увагою те, що відповідно до статті 376 Цивільного кодексу України (435-15) житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Згідно із статтею 32 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 34 зазначеного вище кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 38 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , якщо надані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

Однак в матеріалах справи відсутні, сторонами не надані та судами не витребувані договір між Приватним підприємством "Мовіс" та ОСОБА_1, договір між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 27.10.2006 року.

Оскільки, відповідно до частини 2 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) касаційна інстанція- не наділена повноваженнями щодо вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирання нових доказів або додаткової перевірки доказів, а також враховуючи, що господарськими судами порушено вимоги статті 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) щодо оцінки доказів на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку про те, що рішення та постанова суду підлягають скасуванню, а справа підлягає передачі на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

При новому розгляді справи суду слід взяти до уваги наведене, з'ясувати всі обставини справи, і, в залежності від встановленого та у відповідності до діючого законодавства, вирішити спір.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Київської районної адміністрації Одеської міської ради задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.12.2007 року у справі № 17-30/235-06-7388 господарського суду Одеської області та рішення господарського суду Одеської області від 12.11.2007 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області.