2-13/2389-2007 Про знесення самовільно встановленого торговельного павільйона - Текст документа

Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 Державна адміністрація Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення Ялтинська міська рада

знесення самовільно встановленого торговельного павільйона

Виконавчий комітет Ялтинської міської ради звернувся до господарського суду з позовом до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 про зобов'язання знести самовільно встановлений павільйон, що знаходиться в Масандрівському парку, район готелю "Масандра" в м. Ялта, посилаючись на статтю 31 Закону України "Про місцеве самоврядування" (280/97-ВР) , статтю 376 Цивільного кодексу України (435-15) , Регіональні правила забудови та використання територій.

Позивач зазначає, що його відповідно до приписів вказаного законодавства наділено функціями здійснення контролю за дотриманням правил законодавства у сфері містобудування, а встановлення торговельного павільйону відповідача відбулось за відсутності у відповідача належних дозволів, про що складено акт.

Відповідач відхилив позовні вимоги, вказуючи, що має у наявності дозволи, необхідні для облаштування торговельного павільйону на території Масандрівського парку-пам'ятці садово-паркового мистецтва.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.07.2007р. (суддя Жукова А.I.) позовні вимоги задоволено; зобов'язано суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 здійснити знесення торгового павільйону в Масандрівському парку, район готелю "Масандра" у місті Ялта; з відповідача стягнуто 85 грн. державного мита на користь Державного бюджету України та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на користь Державного підприємства "Судовий інформаційний центр".

Судове рішення вмотивовано наступними встановленими обставинами справи: встановлений відповідачем павільйон не має ознак самовільно збудованого об'єкту з огляду на встановлення його на підставі договору з Державною адміністрацією Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-пам'яток садово-паркового мистецтва громадського значення, водночас термін дії договору скінчився без його пролонгації, відтак збудований павільйон підлягає знесенню.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 03.12.2007 року (судді: Котлярова О.Л., - головуючий, Антонова I.В., Ткаченко М.I.) рішення місцевого господарського суду було залишено без змін з мотивів відсутності підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги; апеляційним судом встановлено, що спірний павільйон є самочинно збудованим, оскільки відсутні дозволи, необхідні для здійснення будівництва.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Скаргу мотивовано доводами про невірне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального права, а саме статті 376 Цивільного кодексу України (435-15) , статті 22 Закону України "Про планування та забудову територій" (1699-14) , статті 38 Закону України "Про природно-заповідний фонд" (2456-12) та невірну юридичну оцінку обставин справи; скаржник вважає, що територія Масандрівського парку-пам'ятки належить до сфери відання Державної адміністрації Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, яка повинна визначати порядок її використання; спірний павільйон було споруджено за порядком,передбаченим для використання природних ресурсів природно-заповідного фонду; вимоги законодавства щодо забудування територій не можуть бути розповсюджені на території природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, землі яких належать до державної власності.

Також відповідач зазначив, що територія, на якій знаходиться спірний об'єкт, належить до сфери контролю Масандрівської селищної ради, відтак виконком Ялтинської міської ради не є належним позивачем у даній справі.

Позивач відзив на касаційну скаргу не подав, позивач та третя особа не скористались правом на участь представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення представників відповідача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 16.06.2007р. представниками інспекції державного архітектурно-будівельного контролю м. Ялти проведено перевірку дотримання містобудівного законодавства відповідачем та складено відповідний акт; за наслідками перевірки встановлено, що відповідачем здійснено роботи по встановленню торгівельного павільйону без встановлення фундаменту, розміром у плані 7-4м, висотою 3,5м.

11.08.07р. було проведено повторну перевірку дотримання відповідачем вимог чинного законодавства, у ході якої встановлено, що відповідач не усунув допущені порушення, визначено, що забудовником не надано дозвільні документи на виконані роботи, чим порушено статтю 29 Закону України "Про планування та забудову територій" (1699-14) .

На підставі вказаних обставин судом апеляційної інстанції було встановлено, що зведення відповідачем спірного павільйону є самочинним будівництвом, відповідно до частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України (435-15) , за якою житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За загальним правилом, самочинно збудована споруда підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок. При цьому, виходячи з частини 7 статті 376 Цивільного кодексу України (435-15) , у разі істотного відхилення від проекту, істотного порушення будівельних норм і правил, з позовом про знесення може звертатися не лише власник земельної ділянки, але й відповідний уповноважений орган державної влади чи орган місцевого самоврядування.

Згідно статті 31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) закріплено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, зокрема, належить здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при планування та забудові відповідних територій.

Вказана стаття кореспондується зі статтею 24 Закону України "Про основи містобудування" (2780-12) , якою до складу контролюючих органів у сфері містобудування включено органи місцевого самоврядування, та частиною 4 статті 18 Закону України "Про планування і забудову територій" (1699-14) , що передбачає відповідні повноваження виконавчих органів місцевих рад.

Також за статтею 21 Закону України "Про планування і забудову територій" (1699-14) регіональні правила забудови є обов'язковими на території відповідного регіону; під територією розуміється частина земної поверхні у визначених межах, відтак державна форма власності на певну земельну ділянку не виключає її з меж території відповідного регіону.

Постановою суду апеляційної інстанції правомірно не прийнято до уваги доводи відповідача, як такі, що не спростовують фактичних обставин справи щодо самочинного будівництва спірного павільйону.

Водночас з матеріалів справи (договір № 27 від 28.04.2006р.) вбачається, що третьою особою (Державна адміністрація Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення) було надано відповідачу право на розміщення пункту громадського харчування за адресою с.м.т. Масандра, Масандрівський парк-пам'ятка; натомість судами не було встановлено, що відповідач будь-яким чином порушив умови договору в частині розміщення спірного об'єкту.

З огляду на вказане, судами попередніх інстанцій не з'ясовано, на території якого органу місцевого самоврядування перебуває спірний об'єкт, та які повноваження щодо цього спірного об'єкту має позивач у даній справі -Виконком Ялтинської міської ради.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) (зі змінами та доповненнями), рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Прийняті судами рішення не відповідають положенням статей 84 та 105 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями.

З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , рішення місцевого господарського суду підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час розгляду справи суду слід взяти до уваги наведене, вжити передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи та вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями- 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 03.12.2007 р. у справі № 2-13/2389-2007 господарського суду Автономної Республіки Крим та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.07.2007 р. скасувати.