Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

У справі взяли участь представники сторін:

від позивача:Чернов Р.М., довір. №01/14-07 від 15.02.08

від відповідачів:не з'явилися

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 28.09.2007 в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди нерухомого державного майна № 26/1-ДЛП від 01.12.2005 та звільнення нежитлового приміщення відмовлено з тих підстав, що зміст правочину не суперечить актам цивільного законодавства (О. Круглова).

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.11.2007 рішення місцевого суду скасовано, позов задоволений. Апеляційний суд дійшов висновку, що при укладанні спірного договору не було дотримано вимог чинного законодавства (судді: В. Кузь, М. Юркевич, М. Городечна).

Мінпромполітики України в касаційній скарзі просить скасувати постанову апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду. Скаржник вважає, що постанова не відповідає законодавству, що регулювало спірні правовідносини. Зокрема, Законам України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) , "Про управління об’єктами державної власності" (185-16) , постановам КМУ "Про затвердження Положення про Міністерство промислової політики", "Про перелік підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління Міністерства промислової політики", ст. 73, 75, 287 Господарського кодексу України та ст. ст. 1, 4, 12, 22, 107, 111-4, 111-9 Господарського процесуального кодексу України.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм процесуального права, згідно з вимогами ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Судом першої інстанції встановлено, що 01.12.2005 відповідачами укладений договір оренди нежитлового приміщення площею адмінбудинку 50,7 кв.м., а з врахуванням використання площ загального призначення розміром 15,5 кв.м., всього 66,2 кв.м. за адресою вул.Василіянок, 48 в м.Івано-Франківську. Термін дії договору до 30 листопада 2008 р.

Позивач листом № 08/311 від 24.02.2004 повідомляв орендодавця про зміни в законодавстві та заборонив пролонговувати договорі оренди посилаючись на те, що відповідно ст. 287 Господарського кодексу України тільки Фонд державного майна, його регіональні відділення є орендодавцями державного майна. Не зважаючи на застереження позивач уклав спірний договір.

Відповідно до Положення про Міністерство промислової політики України, затвердженого Указом Президента України № 849/2001 від 21.09.2001 (849/2001) Міністерство виконує функції з управління об’єктами державної власності. Воно є засновником Державного лісопромислового підприємства "Прикарпатліс" і відповідно до наказу № 22 від 22.05.2001 спірний адмінбудинок переданий на баланс в повне господарське відання 1 відповідача.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідно спеціального законодавства яким є Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) , орендодавець мав право зі згоди Мінпромполітики здати в оренду площу, що не перевищує 200 кв.м. В даному випадку спірний договір був укладений на 66,2 кв.м. і підстав для його визнання недійним суд не встановив.

Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком попередньої інстанції. В постанові зазначив, що Мінпромполітики надало згоду на оренду майна з застереженням: при умові погодження оренди з РВ ФДМ України по Івано-Франківській області. Таке погодження орендодавець не отримав. В порушення вимог постанови КМУ від 04.10.1995 № 786 (786-95-п) з подальшими змінами, розмір орендної плати за оренду державного майна з позивачем не погодив.

Крім цього, апеляційний суд встановив, що відповідно довідки від 28.07.2006, складеної контрольно-ревізійним відділом, у ДЛП "Прикарпатліс" у віданні адмінбудинок площею 2618,9 кв.м. Станом на 01.06.2006 в оренду здавалось 2049,13 кв.м. Орендодавець не довів, що на момент укладання спірного договору всього в оренді перебувало не більш 200 кв.м. державного нерухомого майна.

Апеляційна інстанція дійшла висновку, що спірний договір укладений з порушенням вимог діючого законодавства і визнала його недійсним.

Як вбачається з наведеного, спір виник у сфері правовідносин з оренди державного майна. Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) (в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних відносин) передбачалось, що державні підприємства можуть бути орендодавцями лише щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 кв.м. на одне підприємство.

Відповідно до ст.ст. 793, 794 ЦК України договір найму будівлі (окремої її частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

1 січня 2004 року вступив в дію Господарський кодекс України (436-15) , в ст. 287 якого зазначено, що орендодавцями щодо державного та комунального майна є Фонд державного майна України, його регіональні відділення –щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю; Державні підприємства –щодо окремого індивідуально визначеного майна, а з дозволу орендодавців, визначених у п.2 цієї статті, - також щодо цілісних майнових комплексів, їх структурних підрозділів та нерухомого майна.

Відповідно п.4 розділу ІХ Прикінцеві положення ГК України (436-15) останній застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України (436-15) , зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов’язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

З наведеного слідує, що з 1 січня 2004 року орендодавцем нерухомого майна, яке перебуває у державній власності, є Фонд державного майна України та його регіональні відділення (пост. ВСУ 07/299 від 18.09.2007 № 9/74).

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини, а саме, що ДП "Прикарпатліс" не отримав згоди РВ ФДМУ на укладення договору оренди державного майна, розмір орендної плати в договорі № 26/1-ДЛП від 01.12.2005 з РВ ФДМУ не узгоджений; - суд апеляційної інстанції обгрунтовано дійшов висновку, що договір оренди укладений з порушенням вимог чинного законодавства і правомірно визнав його недійсним на майбутнє.

Колегія суддів дійшла висновку, що при розгляді справи апеляційна інстанція правильно застосувала норми права, що регулюють спірні відносини; а тому доводи касаційної скарги вважає безпідставними.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Міністерства промислової політики України залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.11.2007 у справі № 2/169 –без змін.