5/108 Про визнання недійсним договору купівлі-продажу гуртожитку - 18.03.2008 Прийняття

1 вересня 2007 року заступник прокурора м. Рівне в інтересах держави в особі Рівненської міської ради, м. Рівне (далі –позивач), третя особа на стороні позивача управління житлово-комунального господарства Рівненського міськвиконкому, звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом до відкритого акціонерного товариства "Рівненський комбінат хлібопродуктів" в особі ліквідатора Загривого М.М. (далі –ВАТ "Рівненський комбінат хлібопродуктів") та закритого акціонерного товариства "Рівнеборошно" (далі –ЗАТ "Рівнеборошно"), треті особи на стороні відповідача Рівненське міське бюро технічної інвентаризації та Рівненська товарна біржа, про визнання недійсним договору купівлі-продажу гуртожитку від 22 вересня 2005 року, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нього, зобов'язання відповідачів повернути одне одному все отримане по договору купівлі-продажу та про зобов`язання передати гуртожиток у комунальну власність. В подальшому позивач змінив позовні вимоги і просив визнати гуртожиток, розташований за адресою: м. Рівне, вул. Біла, 35, об'єктом державного житлового фонду та передати його у відання Рівненської міської ради, відповідно до порядку, передбаченого законодавством України.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 2 листопада 2007 року (суддя Войтюк В.Р.) позивачу у позові відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10 грудня 2007 року (колегія суддів: Михалюк О.В. –головуючий, Новосад Д.Ф., Мельник Г.І.) вказане рішення залишено без змін, а апеляційне подання заступника прокурора м. Рівне –без задоволення. Не погоджуючись з винесеною постановою, заступник прокурора Рівненської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, в якому просив прийняті у справі рішення скасувати, позов задовольнити у зв'язку з тим, що судами порушено ст.ст. 4- 6 Житлового кодексу Української РСР, ст. 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

За розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 17 березня 2008 року розгляд касаційної скарги здійснюється колегією суддів Вищого господарського суду України у складі: судді Панової І.Ю. –головуючого, суддів Заріцької А.О., Хандуріна М.І.

Обговоривши доводи касаційного подання, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія вважає, що касаційне подання підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається із позовної заяви заступника прокурора м. Рівне, позивач мотивував порушення інтересів держави у тому, що Рівненська міська рада позбавлена права отримати у комунальну власність гуртожиток, а громадяни –мешканці гуртожитку, позбавлені права на приватизацію державного житлового фонду (а.с. 3-4).

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що заступник прокурора м. Рівне подаючи позов не довів та необгрунтував чим було порушено інтереси держави в результаті продажу ліквідатором боржника вказаного гуртожитку, а також порушення житлових прав громадян у зв'язку із його продажем, і вірно встановив, що позов пред'явлено не в інтересах держави в особі органу державної влади, а в інтересах територіальної громади в особі її представницького органу - міської ради, яка, в свою чергу, є суб'єктом права комунальної власності.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. В позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому саме полягає порушення інтересів держави і обґрунтовує необхідність їх захисту (ч. 2 ст. 2 ГПК України).

Під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначених в ч. 2 ст. 2 ГПК України, слід розуміти орган державної влади або орган місцевого самоврядування, який законом наділений повноваженнями органу виконавчої влади.

Орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах фактично є позивачем у справі, порушеній за позовною заявою прокурора і на підставі ч. 1 ст. 2 ГПК України є стороною в процесі, цей орган здійснює процесуальні дії відповідно до вимог ст. 22 ГПК України. Законом України "Про місцеве самоврядування" (280/97-ВР) не надано міським радам права діяти в інтересах держави в цілому і не наділено міські ради повноваженнями органів виконавчої влади.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області № 427 від 28 липня 2000 року з додатком-переліком нерухомого майна, що передається до статутного фонду ВАТ "Рівненський комбінат хлібопродуктів", за підприємством було зареєстроване право власності на приміщення гуртожитку по вул. Біла, 35 в м. Рівне, яке в свою чергу було зареєстроване в КП "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" вперше 2 серпня 2000 року, а потім 19 липня 2005 року за реєстраційним номером № 9438984.

В процесі здійснення процедури банкрутства ВАТ "Рівненський комбінат хлібопродуктів" ліквідатором товариства, Загривим М.М., 22 вересня 2005 року було укладено договір купівлі-продажу, згідно умов якого продавець ВАТ "Рівненський комбінат хлібопродуктів" передав, а покупець ЗАТ "Рівне-Борошно" прийняв у власність гуртожиток, загальною площею 1060 кв.м., який знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Біла, буд. 35.

Приписами ст. 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено, що усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

Однак, судами встановлено, що змінюючи позовні вимоги позивач при цьому підстави позову, тобто, обставини, якими обгрунтовуються позовні вимоги, залишив ті ж самі - порушення ст. 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" і включення до ліквідаційної маси та продаж гуртожитку, замість передачі його у комунальну власність.

Проте, чинним законодавством не передбачено порядку передачі недержавними підприємствами гуртожитків у відання міських рад в ході ліквідаційної процедури таких підприємств - банкрутів.

Вказаний вище Закон, про порушення якого зазначає прокурор, передбачає лише передачу гуртожитку у комунальну власність.

Враховуючи вказане вище, обраний прокурором спосіб захисту порушеного права - визнати гуртожиток об`єктом державного житлового фонду і передати у відання міської ради - не передбачений ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та не передбачений законом, який регулює спірні правовідносини - Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника, або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Згідно із ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні державних підприємств, організацій, установ. Постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 1991 року № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" (311-91-п) затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності) - зокрема, житловий та нежитловий фонд місцевих рад, житлово-експлуатаційні, житлово-комунальні, житлово-будівельні та інші організації, пов`язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду.

Порядок визнання об`єктом державного житлового фонду законом не установлений. Виходячи із того, що змінені прокурором позовні вимоги обгрунтовуються вказаними у позовній заяві підставами позову, слід зазначити, що визнання гуртожитку, у ході ліквідаційної процедури підприємства-банкрута на підставі ст. 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", об`єктом державного житлового фонду - не передбачено. Відсутній і відповідний порядок.

Вказана вище норма передбачає передачу гуртожитку у комунальну власність, яка є складовою державного житлового фонду.

Разом з тим, відповідна місцева рада не має права самостійно визначати свою власність на майно, що знаходилось на балансі підприємства, а судами встановлено, що заступник прокурора м. Рівне не заявляв вимоги про передачу гуртожитку у власність Рівненської міської ради, у зв'язку з чим немає підстав для задоволення вимоги позивача про визнання гуртожитку ЗАТ "Рівнеборошно" об`єктом державного житлового фонду. Закон України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" (147/98-ВР) регулює відносини, пов'язані з передачею об'єктів права власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або спільну власність територіальних громад сіл, міст, а також об'єктів права комунальної власності у державну власність.

Однак, судами встановлено, що вказаний гуртожиток перебував у власності ВАТ "Рівненський комбінат хлібопродуктів" у майні якого державна частка відсутня, а відтак порядок передачі таких об`єктів до комунальної власності відповідних територіальних громад не встановлений.

Дія Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" (147/98-ВР) поширюється також на об'єкти права державної власності, у тому числі передані в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду.

Передача у державну або комунальну власність об'єктів права інших форм власності може регулюватися положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено законом або рішеннями відповідних місцевих рад.

Проте, згідно п. 2 ст. 4 Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" передача об'єктів з державної у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах здійснюється за наявності згоди відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, якщо інше не передбачено законом, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ. міст - за наявності згоди районних або обласних рад, якщо інше передбачено законом.

Судами встановлено, що згода Рівненської міської ради на передачу гуртожитку у комунальну власність, на даний час відсутня, що підтверджується листом управління житлово-комунального господарства Рівненського міськвиконкому (а.с. 167).

Таким чином, як вбачається з прийнятих рішень, судами не було належно з'ясовано вимоги заступника прокурора, в тому числі з урахуванням уточнень, не перевірено повноважень особи на підписання заяви про уточнення вимог, у зв'язку з тим, що позовна заява була подана заступником прокурора м. Рівне (а.с. 3-4), а заява про уточнення вимог підписана іншою особою без відповідного обґрунтування (а.с. 189).

Крім того, як вбачається з позовної заяви, вона була подана заступником прокурора м. Рівне в інтересах держави та мешканців гуртожитку –громадян житлові права яких були порушені, тому судом першої інстанції не було належним чином з'ясовано суб'єктного складу сторін справи.

Таким чином, оскаржувані ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції не можна визнати обґрунтованими, у зв'язку з чим вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи господарському суду Рівненської області слід врахувати наведене, вирішити питання про суб'єктний склад учасників справи, уточнити вимоги позовної заяви врахувавши при цьому приписи ст. 22 ГПК України і повноваження прокурора на звернення з позовом, а також з'ясувати повноваження особи на підписання заяви про уточнення позовних вимог, відповідно до ст. 43 ГПК України оцінити усі докази наявні в матеріалах справи на підтвердження доводів сторін та прийняти законне і обґрунтоване рішення.