ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 березня 2008 р.
№ 9/92-27/382
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого:
Першикова Є.В.,
суддів:
Данилової Т.Б.,
Ходаківської I.П.,
розглянула
касаційну скаргу
товариства з обмеженою відповідальністю
"Проектно-вишукувальна компанія "Геотехнології" (далі Товариство)
на рішення
господарського суду міста Києва
від
12.11.07
у справі
№ 9/92-27/382
господарського суду
міста Києва
за позовом
Товариства
до
державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру
при Державному комітеті України по земельних ресурсах" (далі
Підприємство)
про
стягнення 633 777,19 грн.
В засіданні взяли участь представники:
- позивача:
Баришев Р.О. (директор);
Нікітін А.В. (за дов. № 8 від 01.02.08);
- відповідача:
Ковалик В.В. (за дов. № 381 від 24.12.07).
Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду
України, яка переглядає справу в касаційному порядку, не заявлено.
За згодою представників сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та
ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
у судовому засіданні 06.03.08 було оголошено лише
вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського
суду України.
Рішенням від 17.04.06 господарського суду міста Києва (суддя
Жирнов С.М.) позовні вимоги Товариства задоволено частково.
З Підприємства на користь Товариства стягнуто 498 871,54 грн.
основного боргу, 25 181,40 грн. індексу інфляції, 13 490,03 грн.
річних, 5 376,12 грн. державного мита та 100,08 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В іншій частині позовних вимог Товариству відмовлено.
Постановою від 19.02.07 Київського апеляційного
господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого -Капацин
Н.В., суддів -Зеленіна В.О., Синиці О.Ф.) апеляційну скаргу
Підприємства залишено без задоволення.
Рішення від 17.04.06 господарського суду міста Києва змінено.
З Підприємства на користь Товариства стягнуто 498 871,54 грн.
основного боргу, 4 988,72 грн. державного мита та 94,00 грн.
витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В іншій частині позовних вимог Товариству відмовлено.
Постановою від 26.07.07 Вищого господарського суду України
касаційні скарги Підприємства та Товариства задоволено частково.
Рішення від 17.04.06 господарського суду міста Києва та
постанову від 19.02.07 Київського апеляційного господарського суду
скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Під час нового розгляду справи рішенням від 12.11.07
господарського суду міста Києва (суддя Дідиченко М.А.) в
задоволенні позовних вимог Товариству відмовлено повністю.
Рішення місцевого суду, винесене під час нового розгляду
справи, мотивовано тим, що Товариством не доведено, що заявлена до
стягнення сума грошових коштів є збитками, у зв'язку з чим суд
прийшов до висновку про відсутність правових підстав для стягнення
такої суми.
Не погодившись з зазначеним рішенням Товариство звернулось до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій
просить рішення від 12.11.07 господарського суду міста Києва
скасувати, та прийняти по справі нове рішення, яким його позовні
вимоги задовольнити частково, та стягнути з Підприємства на
користь Товариства 498 872,54 грн. основного боргу, 25 181,40 грн.
індексу інфляції, 13 490,03 грн. річних, 5 376,12 грн. державного
мита та 100,08 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення
судового процесу.
Свої вимоги скаржник обгрунтовує тим, що при винесенні
оскарженого судового акту було порушено норми матеріального та
процесуального права, а саме: ст.ст. 509, 512, 516, 517, 525, 526,
611, ч. 2 ст. 612, ч. 2 ст. 614, ст. 623, ч.ч. 2, 3 ст. 651, ст.
654, ч. 2 ст. 849 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, ст. 224
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
.
Підприємство у своєму відзиві на касаційну скаргу щодо
доводів скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку
з чим просить касаційну скаргу Товариства залишити без
задоволення, а оскаржене судове рішення -без змін.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на
касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін,
суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі
встановлених фактичних обставин справи правильність застосування
судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів
Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що
касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних
підстав.
Як встановлено попередньою судовою інстанцією на підставі
матеріалів справи, між ВАТ "Полтаваобленерго" та Підприємством
були укладені договори: № 210 від 14.02.03, № 2520 від 26.11.03, №
2437 від 11.11.03, № 932 від 15.04.04 (далі договори) згідно яких
ВАТ "Полтаваобленерго" доручив, а Підприємство прийняло на себе
виконання робіт з інвентаризації земель і оформлення договорів
оренди землі під об'єктами енергетики своїми силами або з
залученням інших організацій.
Судовими інстанціями встановлено, що між сторонами були також
укладені додаткові угоди до зазначених договорів, відповідно до
яких були затверджені графіки виконання та фінансування робіт ВАТ
"Полтаваобленерго" на 2003-2004 роки. Також, встановлено, що
сторонами були укладені додаткові угоди, згідно яких замовник (ВАТ
"Полтаваобленерго") зобов'язувався перерахувати в місяці укладання
цих додаткових угод кошти за виконання робіт, а підрядник
(Підприємство) - виконати роботи та представити замовнику у
встановлені терміни акти виконання робіт.
На підставі наданих сторонами доказів по справі судами першої
та апеляційної інстанцій встановлено, що ВАТ "Полтаваобленерго"
станом на 01.10.04 було профінансовано виконання робіт на суму 3
730 640,31 грн., проте фактично Підприємством станом на 01.01.05
було виконано роботи на загальну суму 3 236 839,31 грн.
Вирішуючи спір попередні судові інстанції встановили, що
23.03.05 Підприємству було направлено лист за № 04-59/2547 з
проханням в десятиденний строк передати по акту матеріали та
документи в підтвердження виконання робіт на суму 3 730 640,31
грн. або повернути цю суму коштів. При цьому, встановлено, що
Підприємство листом від 20.04.05 за № 561 зазначило, що
невиконання зобов'язань виникли внаслідок непередбачуваних
обставин, та просило прийняти рішення про налагодження спільної
діяльності.
Місцевим та апеляційним судами встановлено, що ВАТ
"Полтаваобленерго" на підставі ст. 849 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
відмовилось від договорів, укладених з Підприємством,
про що останнє було повідомлений письмово 23.03.05 листом за №
47/2457, у зв'язку з чим такі договори вважаються розірваними.
Разом з тим, при вирішенні спору по суті попередніми судовими
інстанціями встановлено, що 26.07.05 між ВАТ "Полтаваобленерго"
(Цедент) та Товариством (Цесіонарій) було укладено договір за №
1704 про відступлення права вимоги (цесії), згідно якого ВАТ
"Полтаваобленерго" відступає Товариству, а останнє набуває право
вимоги, належне йому на підставі договорів № 932 від 15.04.04 (на
суму 493 806,00 грн.) та № 2437 від 11.11.03 (на суму 5 065,54
грн.) укладених між ВАТ "Полтаваобленерго" та Підприємством.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує,
що згідно ст. 193 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
та ст.
526 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, яка містить аналогічні
положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином
відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за
відсутності конкретних вимог щодо виконання
зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно
ставляться.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
та ст. 525 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
одностороння
відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених
законом не допускається.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає,
що згідно ст. 629 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, ст. 193
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
договір є обов'язковим
для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів,
необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи
інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського
інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування
господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами
або договором.
Згідно ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не
передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати
передання оплаченого товару або повернення суми попередньої
оплати.
Виходячи зі змісту ст. ст. 546, 548, 549 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
виконання зобов'язання може забезпечуватися у
відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою,
яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання. Також,
правові наслідки порушення зобов'язання встановлені ст. 611
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
. Відповідно до ч. 1 вказаної
статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки,
встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Відповідно до ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
договір може бути змінено або розірвано за рішенням
суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення
договору другою стороною та в інших випадках, встановлених
договором або законом. Iстотним є таке порушення стороною
договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною
мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні
договору.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає,
що згідно положень ст. 3, ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
загальними засадами цивільного законодавства та,
водночас, засадами на яких має грунтуватися зобов'язання між
сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.
Аналіз наведених правових норм свідчить, що невиконання або
неналежне виконання господарського зобов'язання може потягнути за
собою такі наслідки: повернення суми попередньої оплати, сплату
неустойки, розірвання договору.
Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України
враховує, що відповідно до ст.ст. 1212 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
особа, яка набула майно або зберегла його у себе за
рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави
(безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це
майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на
якій воно було набуте, згодом відпала. Вказане положення цієї
глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття
або збереження майна було результатом поведінки набувача майна,
потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Крім того,
встановлено, що вказане положення застосовуються також до вимог
про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування
майна власником із чужого незаконного володіння; повернення
виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди
особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за
рахунок іншої особи.
Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду
України зазначає, що відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
кредитор у зобов'язанні може бути замінений
іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій
особі за правочином (відступлення права вимоги).
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає,
що судом першої інстанції при винесенні рішення по суті спору
наведеним правовим положенням юридичного аналізу в контексті
спірних правовідносин надано не було, в той час, як у даному
випадку необхідно було керуватися вказаними нормами в комплексі.
На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського
суду України вважає, що спір розглянуто судом без дослідження в
повному обсязі обставин справи та норм чинного законодавства, що є
порушенням принципу всебічного, повного і об'єктивного розгляду
всіх обставин справи в їх сукупності та призвело до прийняття
рішення з помилковим застосуванням норм права.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до
уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення
місцевим судом не лише норм матеріального та процесуального права,
а також і питання, які стосуються оцінки доказів. Колегія суддів
Вищого господарського суду України наголошує, що оцінка доказів,
не віднесена до компетенції касаційної інстанції.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи
вимоги ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового
рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі
встановлених фактичних обставин справи та перевіряється
застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і
процесуального права. Касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України,
викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове
рішення ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
", рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того
чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази, рішення, ухвалене у
справі, підлягає скасуванню, а справа -направленню на новий
розгляд до господарського суду міста Києва.
Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти
до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом
засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення
обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від
встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити
спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю
"Проектно-вишукувальна компанія "Геотехнології" задовольнити
частково.
Рішення від 12.11.07 господарського суду міста Києва у справі
№ 9/92-27/382 господарського суду міста Києва скасувати, а справу
направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий
Є.Першиков
судді:
Т.Данилова
I.Ходаківська