3/218 Про зобов'язання укласти договір оренди земельної ділянки - Текст документа

Ухвалою від 06.02.08 Вищого господарського суду України касаційне подання Прокуратури № 05/2-7781-07 від 28.12.07 було прийнято до провадження, розгляд справи у судовому засіданні призначено на 06.03.08.

Вказана ухвала суду була направлена сторонам у справі в установленому порядку, документів які б свідчили про її неотримання сторонами у справі до Вищого господарського суду України не надходило, отже усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 111-4 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

На день розгляду справи у судовому засіданні 06.03.08 будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового процесу щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило.

У судове засідання 06.03.08 представники Ради не з'явились.

Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, а від Ради повідомлень щодо неможливості участі у судовому засіданні 06.03.08 до колегії суддів Вищого господарського суду України не надходило, справа розглядається за наявними матеріалами справи за участі представників Прокуратури та Iнституту.

Про вказані обставини представників Прокуратури та Iнституту було повідомлено на початку судового засідання 06.03.08. Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу в касаційному порядку, не заявлено.

За згодою представників Прокуратури та Iнституту, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) у судовому засіданні 06.03.08 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 30.05.06 господарського суду м. Києва (суддя Хілінська В.В.) позовні вимоги задоволено повністю.

Зобов'язано Раду укласти з Iнститутом договір оренди земельної ділянки площею 0,699 га, яка розташована за адресою м.Київ, пров.Кості Гордієнка, 6 у Печерському районі міста Києва, в редакції договору оренди земельної ділянки, запропонованій Iнститутом.

З Ради на користь Iнституту стягнуто 85,00 грн. витрат по сплаті державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Вказане рішення мотивовано тим, що на виконання вимог ч. 3 ст. 181 Господарського кодексу України (436-15) договір оренди земельної ділянки за адресою: м.Київ, пров.Кості Гордієнка, 6, було підписано Iнститутом та передано на підпис Київському міському голові, у зв'язки з чим сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України (436-15) і повертає один примірник договору другій стороні, але Радою договір не підписаний та не повернутий Iнституту із зауваженнями.

При цьому, судовою інстанцією враховано вимоги ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України (2768-14) , що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Крім того, місцевим судом взято до уваги, що відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, але Радою не надано доказів про спростування обставин, які повідомлені Iнститутом.

Разом з тим судом першої інстанції не взято до уваги заперечення Ради щодо того, що відповідно до ч. 3 ст. 21 Закону України "Про прокуратуру" (1789-12) протест прокурора зупиняє дію опротестованого акту та підлягає обов'язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою у десятиденний строк після його надходження.

З вказаним рішенням не погоджується Прокуратура, яка звернулась до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, в якому просить скасувати судове рішення першої інстанції а справу направити на новий розгляд.

В обгрунтування своїх вимог Прокурор посилається на те, що судовою інстанцією при прийнятті рішення було допущено порушення вимог процесуального законодавства.

В подані також вказано, що рішення прийнято без повного з'ясування обставин, що мають суттєве значення для справи.

У відзиві на касаційну скаргу Iнститут не підтримує доводи Прокурора, вважаючи їх підставними, у зв'язку з чим просить касаційне подання залишити без задовольнити, а оскаржене судове рішення без змін.

Розглянувши матеріали справи, касаційне подання, відзив на касаційне подання, заслухавши пояснення представників сторін, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційне подання підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, на підставі наявних матеріалів справи, до господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Iнституту про зобов'язання Ради укласти договір оренди земельної ділянки, яка розташована за адресою: м.Київ, пров.Кості Гордієнка, 6.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 06.10.05 Радою було прийнято рішення № 68/3532 "Про передачу Iнституту педагогіки Академії педагогічних наук України земельної ділянки для будівництва житлового будинку з вбудованими офісними приміщеннями та підземним паркінгом по пров.Кості Гордієнка, 6 у Печерському районі м.Києва".

Вказаним рішенням було затверджено проект відведення земельної ділянки Iнституту для будівництва житлового будинку з вбудованими офісними приміщеннями по пров.Кості Гордієнка, 6 у Печерському районі м.Києва, та передано Iнституту у короткострокову оренду вказану земельну ділянку строком на 3 роки. Разом з тим, Iнститут зобов'язано звернутись до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради із клопотанням щодо організації робіт по винесенню меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та виготовленню документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою (договір оренди).

У зв'язку наведеним, після отримання вказаного рішення Ради, згідно існуючого порядку оформлення договорів оренди земельних ділянок, Iнститут звернувся до структурного підрозділу виконавчого органу Ради -Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації про оформлення договору оренди земельної ділянки, з відповідною заявою № 763 від 06.12.05.

Матеріалами справи підтверджено, що приватним підприємством "Верлен" та Iнститутом виконується функція інвестора майбутнього будівництва, у зв'язку з чим з ТОВ "Стафед" було укладено договір від 28.12.05 щодо винесення на місцевість проекту відведення та виготовлення документів, які посвідчують право користування (договору оренди) земельної ділянки, розташованої за адресою: пров.Кості Гордієнка, 6 у Печерському районі м.Києва.

Документально оформлені результати проведеної роботи (в тому числі і акт визначення меж земельної ділянки від 16.01.06, підписаний з боку Iнституту) були повернуті ТОВ "Стафед" до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київзем" в кадастровій справі А 5186.

На підставі виготовленої ТОВ "Стафед" технічної документації на земельну ділянку, 20.02.06 Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації Iнституту було видано витяг технічної документації № Ю-36952/2006 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (кадастровий № 82-031-002).

У зв'язку з тим, що Рада повідомила про бажання нотаріального посвідчення договору оренди, Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації було видано Iнституту проект договору оренди земельної ділянки, який з боку Iнституту підписано і повернуто до Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, як доказ згоди Iнституту із запропонованими умовами договору оренди, з метою подальшої передачі необхідних документів для проведення нотаріального посвідчення договору оренди.

Iнститут вважає, що ним були виконані всі вимоги, які були необхідні для укладення договору, а тому Рада без будь-якого пояснення, не укладає з ним договір оренди земельної ділянки, у зв'язку з чим Iнститут не має документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою, а тому, у відповідності до ч. 3 ст. 125 Земельного кодексу України (2768-14) Iнститут не має права приступати до використання переданої йому в оренду земельної ділянки, чим, на думку Iнституту, порушуються його права.

Вирішуючи спір місцевий суд встановив, що в обгрунтування своїх заперечень на позов Рада посилається на те, що у зв'язку з внесенням прокуратурою міста Києва протесту від 27.02.06 на рішення Ради від 06.10.05 № 68/3532 "Про передачу Iнституту педагогіки Академії педагогічних наук України земельної ділянки для будівництва житлового будинку з вбудованими офісними приміщеннями та підземним паркінгом по пров.Кості Гордієнка, 6 у Печерському районі м.Києва" було зупинено дію опротестованого акту.

При цьому, встановлено, що Рада листом від 13.03.06 за № 225-СК-304 повідомила прокуратуру міста Києва про те, що протест буде розглянутий на черговому пленарному засіданні сесії Ради, але на час розгляду справи у судовому засіданні місцевого суду не відбулось жодного засідання сесії Ради, а тому на виконання законодавства Радою було призупинено підготовку та видачу договору оренди земельної ділянки до розгляду протесту.

Також, встановлено, що у зв'язку з тим, що мешканці прилеглих будинків заперечують проти будівництва багатоповерхівок, та неодноразово проводили пікети та зібрання біля будинку Ради, остання просила відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою від 27.04.06 господарського суду міста Києва про розгляд даної справи у суді було повідомлено прокуратуру міста Києва для вирішення питання прийняття участі у справі на підставі ст. 29 Господарського процесуального кодексу (1798-12) , але в матеріалах справи відсутні докази про належне повідомлення учасників судового процесу та Прокуратури про час та місце розгляду справи. Представники Прокуратури та Ради у судовому засіданні за результатами якого було винесено рішення по суті спору, участі не брали, але цим обставинам попередня судова інстанція належної правової оцінки не надала.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що судом першої інстанції не було враховано положення п. 3.5.1 Iнструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.02 № 75 (v0075600-02) (далі Iнструкція), згідно з яким ухвала про порушення провадження у справі і призначення її до розгляду надсилається службою діловодства в день її прийняття всім учасникам процесу з повідомленням про вручення, яке з відміткою про вручення адресатові залучається до матеріалів справи. Факт неодержання ухвали адресатом засвідчується поштовим повідомленням встановленого зразка, яке разом з неотриманою ухвалою та конвертом оперативно передається службою діловодства судді для ознайомлення та залучення до справи.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що будь-яких поштових повідомлень про вручення або невручення ухвал суду сторонам у справі матеріали справи не містять.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги Iнституту на підставі ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України (2768-14) та ст. 181 Господарського кодексу України (436-15) прийшов до висновку, що сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір і повертає один примірник договору другій стороні, але договір оренди земельної ділянки Радою не підписаний та не повернутий Iнституту із зауваженнями, а оскільки було прийнято рішення Ради про передача в оренду земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, а передача здійснюється саме на підставі рішення органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки, то у даному випадку є підстави для зобов'язання укладання договору оренди земельної ділянки.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ст. 21 Закону України "Про прокуратуру" (1789-12) протест прокурора зупиняє дію опротестованого акту, а у разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися з заявою до суду про визнання акта незаконним.

Заяву до суду може бути подано протягом п'ятнадцяти днів з моменту одержання повідомлення про відхилення протесту або закінчення передбаченого законом строку для його розгляду. Подача такої заяви зупиняє дію правового акта.

В рішенні від 30.05.06 господарського суду міста Києва вказано, що рішення Ради від 06.10.05 № 68/3/532 не може бути зупинено, оскільки Радою у встановлений законодавством термін протест Прокуратури розглянуто не було, а відомостей щодо звернення Прокуратури до суду з вимогами про визнання вказаного акту незаконним до матеріалів справи не надано.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, оскільки цей висновок не грунтуються на нормах матеріального права та вчинений із застосуванням судом законодавства, яке на час звернення до суду Iнституту з позовом, втратило чинність.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що вказаний порядок розгляду заяви прокурора передбачався гл. 31-В- Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (в редакції 1964 року), який діяв до 01.01.05, тобто до набрання чинності нового Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , але господарський суд міста Києва, постановляючи оскаржуване рішення не врахував, що законодавство України, яке діяло на момент прийняття рішення суду від 30.05.06, не передбачало звернення прокурора до суду про визнання акта незаконним у разі відхилення його протесту.

У зв'язку з зазначеним колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суд першої інстанції, маючи в матеріалах справи документ прокурорського реагування (протест), своїм рішенням не надав вказаним обставинам належної правової оцінки, чим фактично вирішив питання про правомірність вимог прокурора про усунення порушень норм матеріального і процесуального законодавства при виділенні земельної ділянки Iнституту, що надає право прокурору подати касаційне подання на рішення від 30.05.06 господарського суду м.Києва, на підставі якого було порушено права та обов'язки Прокуратури, яка не була залучена до участі у справі та не змогла належним чином захистити права громадян, які порушенні у зв'язку з недотриманням Радою вимог законодавства при прийняті рішення про виділення земельної ділянки Iнституту.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що всупереч вимог ст. 37 Закону України "Про прокуратуру" (1789-12) та п. 3 ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) суд прийняв рішення, яке стосується прав і обов'язків Прокуратури, яка не була залучена до участі у справі, у зв'язку з чим судом порушено норми процесуального права, що є підставою для внесення касаційного подання на рішення суду незалежно від участі Прокуратури в суді першої інстанції.

Матеріалами справи доведено, що про існування рішення господарського суду міста Києва у даній справі Прокуратурі стало відомо лише під час проведення перевірки за зверненням Єгорченко Т.А., а тому строк звернення до суду з касаційним поданням пропущений з поважних причин, що стало підставою для поновлення Прокуратурі строку на касаційне оскарження.

Колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що рішення ставиться під сумнів особою, права та обов'язки якої зачіпаються спірним рішенням.

Так, оскільки при прийнятті оскарженого рішення судом безпосередньо розглядався та вирішувався спір щодо правовідносин, учасни ком яких є Прокуратура, та таке рішення містить судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах, то касаційна інстанція приходить до висновку, що спірне рішення є таким, що стосується прав та обов'язків Прокуратури, яку всупереч вимог процесуального права не було залучено до участі у справі.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України враховує принцип диспозитивності і змагальності в касаційному проваджені, які є юридичною основою процесуальної форми виразу цивільно-правової автономії особи, яка вступає в процесуальні правовідносини для захисту майнових та інших прав. Підстави цих прав знаходяться у межі: довільність і винятковість, а тому ніхто не може примушувати особу користуватися або не користуватися своїм правом. Тільки власник права може користуватися своїм правом, в той же час ніхто без його повноваження не може користуватися таким правом.

Оскільки процесуальне право має за мету захист матеріальних прав, тобто є вторинним по відношенню до права матеріального і є похідним від нього, то захист матеріальних прав повинен здійснюватись на розсуд суб'єкта, якому вони належать.

Активність учасників господарського процесу зумовлюється їх бажанням або небажанням здійснювати захист своїх матеріальних прав, а тому звернення до суду з касаційною скаргою особи, права якої порушенні при винесені рішення по справі в якій вона не приймала участі, направлено на захист своїх прав в касаційній інстанції, не дивлячись на ті обставини, що по даній справі прийнята рішення . На даному етапі дії скаржника направлені на отримання процесуального права на звернення до суду щодо захисту своїх прав, а не на оспорювання прав інших учасників процесу.

Касаційна інстанція приймаючи до розгляду таку скаргу з врахуванням принципу диспозитивності і змагальності вирішує лише питання про право вступу до процесу щодо захисту матеріального права скаржника, а не здійснює перевірку застосування норм матеріального і процесуального права по відношенню до позивача і відповідача, чи інших учасників судового процесу, а отже в даному випадку надається правова оцінка лише наявності правової підстави участі Прокуратури у даній справі.

У зв'язку з вказаними обставинами та у відповідності до вимог ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) касаційною інстанцією надається лише правова оцінка рішенню суду першої щодо застосування норм матеріального і процесуального права в межах касаційного подання.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що Прокуратура в касаційному поданні стверджує факт порушення судом не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів. Колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що оцінка доказів, не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення, ухвалене у справі, підлягає скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст. 121 Конституції України (254к/96-ВР) , ст. 37 Закону України "Про прокуратуру" (1789-12) , ст.ст. 29, 107, ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, п.3 ст. 111-10, Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційне подання прокуратури міста Києва № 05/2-7781-07 від 28.12.07 задовольнити.

Рішення від 30.05.06 господарського суду міста Києва у справі № 3/218 господарського суду міста Києва скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.