Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

розглянула

В засіданні взяли участь представники:

Ухвалою від 14.01.08 Вищого господарського суду України касаційна скарга Концерну б/н від 30.11.07 була прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 14.02.08.

У зв'язку з необхідністю надання письмових уточнень обґрунтувань касаційних вимог ухвалою від 14.02.08 Вищого господарського суду України розгляд справи було відкладено на 06.03.08.

Про вказані обставини представників сторін було повідомлено на початку судових засідань 14.02.08, 06.03.08. Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу в касаційному порядку, не заявлено.

За згодою представників сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 06.03.08 оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 14.07.06 господарського суду Одеської області (суддя Бакланова Н.В.) позовні вимоги Концерну задоволено.

Визнано недійсним рішення Антимонопольного комітету № 11-рш від 17.03.06.

З Антимонопольного комітету на користь Концерну стягнуто 85,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою від 19.09.06 Одеського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого –Пироговського В.Т., суддів –

Картере В.І., Жекова В.І.) рішення від 14.07.06 господарського суду Одеської області залишено без змін, а апеляційну скаргу Антимонопольного комітету –без задоволення.

Постановою від 20.02.07 Вищого господарського суду України постанову від 19.09.06 Одеського апеляційного господарського суду залишено без змін, а касаційну скаргу Антимонопольного комітету –без задоволення.

Постановою від 29.05.07 Верховного Суду України касаційну скаргу Антимонопольного комітету задоволено.

Постанову від 20.02.07 Вищого господарського суду України, постанову від 19.09.06 Одеського апеляційного господарського суду та рішення від 14.07.06 господарського суду Одеської області скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи рішенням від 17.09.07 господарського суду Одеської області (суддя Демешин О.А.) в задоволенні позовних вимог Концерну відмовлено.

Постановою від 01.11.07 Одеського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого –Бандури Л.І., суддів –Поліщук Л.В., Туренко В.Б.) рішення від 17.09.07 господарського суду Одеської області залишено без змін, а апеляційну скаргу Концерну –без задоволення.

Вказані судові рішення, прийняті під час нового розгляду справи мотивовані тим, що Концерном пропущено встановлений ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" двомісячний строк для оскарження рішення про застосування санкцій за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, оскільки оспорюване рішення прийнято 17.03.06, отримано Концерном 27.03.06, а позов у даній справі заявлено 20.06.06.

Не погодившись з рішеннями попередніх судових інстанцій, прийнятими під час нового розгляду справи, Концерн звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення від 17.09.07 господарського суду Одеської області та постанову від 01.11.07 Одеського апеляційного господарського суду скасувати, та прийняти по справі нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржених судових актів було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: п.п. 1, 2 ст. 16. ст.ст. 257, 258 Цивільного кодексу України, п. 4 ст. 18, п. 2 ст. 20, п. 1 ст. 40, ст. 41, п.п. 3, 4 ст. 217, п.п. 1, 2 ст. 223, п.п. 1, 2 ст. 238,

ст.ст. 239, 241, п.п. 1, 2 ст. 249 Господарського кодексу України.

У своїх поясненнях до касаційної скарги Концерн, зокрема, звертає увагу на те, що попередніми судовими інстанціями не було надано належної правової оцінки тому факту, що первинний позов з даного предмету спору між тими ж сторонами Концерном було подано 23.05.06 до господарського суду Одеської області в межах установленого законом двомісячного строку але в порядку адміністративного судочинства, проте у зв‘язку з невірним визначенням підвідомчості спору ухвалою від 16.06.06 господарського суду Одеської області справа № 9/158-06-4692 була закрита провадженням, а вже наступного дня (21.06.06) Концерн звернувся з позовом у даній справі за правилами господарського судочинства.

У своєму відзиві на касаційну скаргу Антимонопольний комітет щодо доводів скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв‘язку з чим просить касаційну скаргу Концерну залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення –без змін.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, згідно із Розпорядженням адміністративної колегії Антимонопольного комітету № 10-р від 16.03.05 за результатами розгляду заяви підприємця було порушено справу № 10-03/2005 про порушення з боку Концерну законодавства про захист економічної конкуренції.

При вирішенні спору судовими інстанціями встановлено, що за результатами розгляду справи прийнято рішення від 17.03.06

№ 11-рш "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу", яким адміністративна колегія постановила:

- визнати, що відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" Концерн на ринку надання комунальних послуг, в тому числі послуг з забезпечення електропостачанням на території ринку "Новий" в 2004, 2005 роках займав монопольне становище з часткою, яка перевищує 35%;

- визнати, що дії Концерну у вигляді встановлення Концерном таких умов, коли споживачі комунальних послуг Концерну повинні сплачувати за спожиту електричну енергію двічі: через орендну плату та по показникам індивідуальних лічильників електричної енергії, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим п. 2 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", яке кваліфікується п. 1 ч. 2 ст. 13 зазначеного Закону у вигляді зловживання монопольним становищем, що приводить до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання шляхом встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

- визнати, що дії Концерну у вигляді встановлення Концерном таких умов придбання комунальних послуг для СПД та підприємств, які працюють на ринку "Новий", в т.ч. послуг з забезпечення електропостачанням, які приводять до сплати за електроенергію по безпідставно збільшеним тарифам, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим п. 2 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", яке кваліфікується п. 1 ч. 2 ст. 13 зазначеного Закону у вигляді зловживання монопольним становищем, що приводить до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання шляхом встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

- на підставі ст. 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" за вказані порушення накласти на Концерн штраф у загальній сумі 17 000,00 грн.;

- зобов'язати Концерн усунути порушення про що повідомити територіальне відділення у двомісячний строк.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що обґрунтовуючи висновок щодо монопольного (домінуючого) становища Концерну на ринку комунальних послуг, а саме послуг з забезпечення електропостачання господарюючих суб'єктів, Антимонопольний комітет посилається на договір

від 18.12.03 № 6327 про постачання електроенергії, укладений між

ВАТ "ЕК "Одесаобленерго" та Концерном, а також на лист

ВАТ "ЕК "Одесаобленерго" від 30.03.05 № 21/542, в якому зазначено, що з іншими підприємствами, що здійснюють господарську діяльність на території ринку "Новий", договори на постачання електроенергії не укладались.

Крім того, на підставі наданих сторонами доказів по справі, попередніми судовими інстанціями встановлено, що листом від 10.10.05 № 21/1619

ВАТ "ЕК "Одесаобленерго" повідомило про технічні та організаційні умови, при виконанні яких можливо здійснення електропостачання СПД та підприємств, які здійснюють господарську діяльність на ринку "Новий" за договорами безпосередньо з ВАТ "ЕК "Одесаобленерго". При цьому, судовими інстанціями встановлено, що Антимонопольний комітет прийшов до висновку, що укладання таких договорів може бути здійснено лише зі значними витратами часу та коштів, що є бар'єром для їх укладання.

Не погодившись з рішенням Антимонопольного комітету від 17.03.06

№ 11-рш Концерн звернувся до суду з позовом.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що Верховний Суд України при винесенні постанови у даній справі, зокрема, звернув увагу на помилковість застосування судами до спірних правовідносин трирічного строку позовної давності та необхідність вирішення спору відповідно до вимог закону.

Разом з тим, Верховний Суд України зазначив про присічність строку, встановленого ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що відповідно до ст. 111-21 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові Верховного Суду України, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи та для Вищого господарського суду України під час розгляду матеріалів касаційної скарги чи касаційного подання.

Таким чином, під час нового розгляду справи суди були зобов‘язані дослідити та надати правову оцінку питанню дотримання Концерном встановленого строку на звернення до суду з позовом у даній справі, проте попередніми судовими інстанціями дана вимога належним чином виконана не була.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що як вбачається з правового аналізу матеріалів касаційної скарги та пояснень до неї, оскаржене Концерном рішення було прийнято Антимонопольним комітетом 17.03.06, надіслано Концерну згідно супровідного листа 23.03.06, а фактично отримано ним 27.03.06. Також, вбачається, що 23.05.06 Концерн звернувся до господарського суду Одеської області з адміністративним позовом до Антимонопольного комітету про скасування рішення № 11-рш від 23.03.06, проте ухвалою суду від 16.06.06 порушена за даним позовом справа була закрита провадженням у зв‘язку з непідвідомчістю такого спору адміністративній юрисдикції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що всупереч вимог ст. 111-21 Господарського процесуального кодексу України вказані обставини не були предметом розгляду попередніх судових інстанцій під час нового розгляду справи, проте є суттєвими для вирішення спору по суті. Разом з тим, в силу положень ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України такі обставини не можуть враховуватись судом касаційної інстанції оскільки не були предметом розгляду та правової оцінки в судах першої та апеляційної інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне зазначити, що, фактично, первинним для розгляду даної справи є надання судом правової оцінки питанню додержання Концерном строку щодо звернення з позовом у даній справі.

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність –це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Стаття 258 вказаного Кодексу визначає, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна, зокрема, скорочена позовна давність.

Спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини є Закон України "Про захист економічної конкуренції" від 11.01.01 № 2210-III (2210-14) (далі Закон), який встановлює правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

Частиною 1 статті 60 Закону передбачено, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст.ст. 253-255 цього Кодексу.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що згідно ч. 1 ст. 251, ч. 1 ст. 252 ст. 253, ч.ч. 3, 5 ст. 254 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 264 Цивільного кодексу України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує на тому, що відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України (254к/96-ВР) гарантується.

Статтею 55 Основного Закону регламентовано, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про судоустрій", суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією України (254к/96-ВР) та законами прав і законних інтересів юридичних осіб. Частиною 3 статті 3 вказаного Закону встановлено, що судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією України (254к/96-ВР) та законами.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 цього ж Закону усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав і законних інтересів незалежним і неупередженим судом.

З правового аналізу наведених норм вбачається, що з метою фактичної реалізації права сторін на розгляд справи у судовому порядку, запобігання порушень ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Верховною Радою Укра їни ( Закон України від 17.07.97 № 475/97-ВР (475/97-ВР) ), чинним законодавством встановлено, що суперечки між судами щодо підсудності справ не допускаються.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні рішень по суті спору наведеним правовим положенням юридичного аналізу в контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у даному випадку необхідно було керуватися вказаними нормами в комплексі.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що спір розглянуто судами першої та апеляційної інстанцій без дослідження в повному обсязі обставин справи та норм чинного законодавства, що є порушенням принципу всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності та призвело до прийняття рішень з помилковим застосуванням норм права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів. Колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що оцінка доказів, не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи вимоги ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряється застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення, ухвалені у справі, підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, виконати вимоги постанови від 29.05.07 Верховного Суду України по даній справі, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

Касаційну скаргу концерну "Веселка" від 30.11.07 задовольнити частково.

Рішення від 17.09.07 господарського суду Одеської області та постанову від 01.11.07 Одеського апеляційного господарського суду у справі № 9/205-06-5910 господарського суду Одеської області скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.