813/3258/17 Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції за порушеня правил зберігання алкогольних напоїв (не в місці встановленому законодавством) - 14.05.2024 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.11.2017 (суддя Кухар Н.А.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2018 (головуючий суддя - Багрій В.М., судді - Рибачук А.І., Старунський Д.М.1) у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Львівській області (далі - Управління, відповідач, податковий орган) в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Управління від 18.09.2017 № 0011744001 про застосування до нього штрафних санкцій у розмірі 17000,00 грн за порушення вимог статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуване рішення не ґрунтується на фактичних обставинах, оскільки обов`язок внесення інформації до Єдиного державного реєстру місць зберігання алкогольних напоїв поширюється на місця зберігання та не поширюється на місця торгівлі алкогольними напоями.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 14.11.2017, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2018, позов задовольнив повністю: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення - рішення Управління від 18.09.2017 №0011744001.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що позивачем не порушувались вимоги Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" від 19.12.1995 №481/95-ВР (далі - Закон №481/95-ВР (481/95-ВР) ), оскільки алкогольні напої були виявлені контролюючим органом в місці роздрібної торгівлі (кафе), яке згідно з чинним законодавством не потрібно вносити до Єдиного державного реєстру місць зберігання.

Управління оскаржило рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Верховного Суду, який ухвалою від 18.04.2018 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування касаційної скарги податковий орган посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування усіх обставин, неврахування судами фактичних обставин у справі, зокрема: встановленого в акті перевірки факту зберігання позивачем алкогольних напоїв без ліцензії на право зберігання алкогольних напоїв. Скаржник вважає, що судами не враховано, що позивач на час проведення фактичної перевірки не мав діючої ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями або довідки про внесення місця зберігання до Єдиного реєстру, відтак не мав права зберігати алкогольні напої. Наполягає на правомірності застосування оскаржуваним рішенням фінансової санкції у вигляді штрафу за вказані порушення вимог Закону №481/95-ВР (481/95-ВР) .

Позивач правом подання відзиву (заперечень) на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає її розгляду.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 13.05.2024 визнав за можливе розглянути справу у попередньому судовому засіданні та призначив справу до розгляду у попередньому судовому засіданні на 14.05.2024.

Переглянувши судові рішення першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, контролюючим органом 05.09.2017 проведено фактичну перевірку кафе, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, та належить позивачу, з питань додержання суб`єктом господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов`язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами.

За наслідками перевірки складено акт від 05.09.2017 №13/385/4000/309151/0597, яким встановлено порушення позивачем вимог статті 15 Закону №481/95-ВР, а саме, зберігання алкогольних напоїв в місцях, не внесених до Єдиного державного реєстру місць зберігання.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.09.2017 №0011744001, яким до позивача застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України (2755-17) , який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (далі у тексті - ПК України (2755-17) , у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до пункту 80.1 статті 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Нормативно-правовим актом, який визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв і тютюнових виробів на території України є Закон №481/95-ВР (481/95-ВР) .

Статтею 11 Закону №481/95-ВР передбачено, що алкогольні напої та тютюнові вироби, які виробляються в Україні, а також такі, що імпортуються в Україну, позначаються марками акцизного податку в порядку, визначеному законодавством.

Статтею 15 Закону №481/95-ВР визначено, що зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється в місцях зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, внесених до Єдиного реєстру, незалежно від того, кому належить таке місце зберігання, або того, за заявою якого суб`єкта господарювання таке місце зберігання було внесене до Єдиного реєстру.

Порядок ведення Єдиного державного реєстру місць зберігання затверджено наказом ДПА України від 28.05.2002 №251 (z0670-02) (далі - Порядок №251), яким визначено порядок реєстрації та вимоги до заяви та обов`язкових документів, що подаються при включені місця зберігання до Єдиного реєстру.

Згідно з пунктом 1.1 Порядку №251 Єдиний державний реєстр місць зберігання (далі - Єдиний реєстр) - це перелік місць, що використовуються для зберігання спирту, та приміщень, що використовуються для зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів (далі - місце зберігання), який містить відомості про місцезнаходження місць зберігання та відомості про заявників.

Пунктом 2.1 Порядку встановлено, що до Єдиного реєстру вносяться місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

За змістом цього Порядку передумовою для включення місця зберігання до Єдиного реєстру є отримання ліцензії на право роздрібної або оптової торгівлі алкогольними та тютюновими виробами (нотаріально посвідчена копія якої є обов`язковим додатком до заяви).

Таким чином, якщо суб`єкт господарювання, який здійснює реалізацію і збереження алкогольних напоїв та тютюнових виробів в одному торгівельному приміщенні (будівлі), не має відокремленого від об`єкта роздрібної торгівлі місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, то у такого суб`єкта господарювання відсутні підстави для внесення до Єдиного реєстру відомостей про місце зберігання, з огляду на його відсутність. Закон №481/95-ВР (481/95-ВР) встановлює, що до заяви додаються копія виданої заявнику ліцензії на відповідний вид діяльності, засвідчена нотаріально або посадовою особою органу ліцензування, та документ, що підтверджує право користування цим приміщенням.

Законодавцем виключається можливість реєстрації місця зберігання для тих суб`єктів підприємницької діяльності, що не отримали відповідної ліцензії.

Як установлено судами, позивачу було видано ліцензію від 15.08.2016 №16130747.25/8257 на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, яка була дійсна з 22.08.2016 по 21.08.2017.

Позивачу 29.08.2017 було видано ліцензію №2017130664/11074 на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, яка дійсна з 06.09.2017 по 05.09.2018.

За даними, вказаними в ліцензіях, місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - суб`єкта підприємницької діяльності: АДРЕСА_2, місце здійснення торгівельної діяльності: АДРЕСА_1 .

Контролюючим органом 05.09.2017 проведено перевірку, за результатами якої не було встановлено факту здійснення позивачем роздрібної торгівлі алкогольними виробами за відсутності ліцензії. Перевіркою виявлено лише зберігання алкогольних напоїв на загальну суму 1360,00 грн у місці здійснення торгівельної діяльності, не внесеному до Єдиного реєстру, що і слугувало підставою для визначення позивачу фінансової санкції у вигляді штрафу згідно з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Статтею 15 Закону №481/95-ВР встановлено, що суб`єкти господарювання, які отримали ліцензію на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами, вносять до Єдиного реєстру тільки ті місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що розташовані за іншою адресою, ніж місце здійснення торгівлі.

Відповідно до статті 1 Закону №481/95-ВР місце торгівлі - це місце реалізації товарів, у тому числі на розлив, в одному торговому приміщенні (будівлі) за місцем його фактичного розташування, для тютюнових виробів та пива - без обмеження площі, для алкогольних напоїв, крім пива, - торговельною площею не менше 20 кв. метрів, обладнане реєстраторами розрахункових операцій (незалежно від їх кількості) або де є книги обліку розрахункових операцій (незалежно від їх кількості), в яких фіксується виручка від продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів незалежно від того, чи оформляється через них продаж інших товарів.

Місце зберігання - місце, яке використовується для зберігання спирту, або приміщення, яке використовується для зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, відомості про місцезнаходження якого внесені до Єдиного державного реєстру місць зберігання.

Наведене свідчить, що Законом №481/95-ВР (481/95-ВР) надано визначення понять "місце зберігання" та "місце торгівлі", які не є тотожними. Об`єкти роздрібної торгівлі не можуть належати до місць зберігання, щодо яких цим Законом встановлена вимога про обов`язкову реєстрацію у відповідному державному реєстрі.

Як встановлено судовими інстанціями і підтверджується матеріалами справи, алкогольні напої були виявленні контролюючим органом в кафе, що належить позивачу, тобто в місці роздрібної торгівлі, а тому суди дійшли правильного висновку, що позивач не порушував вимоги Закону №481/95-ВР (481/95-ВР) в частині зберігання алкогольних напоїв в місцях не внесених до Єдиного державного реєстру місць зберігання.

Доводам скаржника про відсутність у позивача ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, судами надано оцінку, з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Враховуючи зазначене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, не спростованим доводами касаційної скарги, про наявність правових підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідач у доводах касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій. Контролюючий орган у касаційній скарзі не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно встановлення фактичних обставин у справі, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ), якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.11.2017 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2018 залишити без змін.