Верховний Суд України у складі:

головуючогоПанталієнка П.В.,

суддів:Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григорєвої Л.І., Гриціва М.І., Гусака М.Б., Ємця А.А., Заголдного В.В.,

Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Короткевича М.Є.,

Коротких О.А., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В.,

Кузьменко О.Т., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Редьки А.І.,

Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Тарана Т.С., Тітова Ю.Г.,

Школярова В.Ф., Яреми А.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом управління Пенсійного фонду України в м. Рубіжному Луганської області (далі управління ПФУ, ПФУ відповідно) до виробничого підприємства «Рембудмонтаж» (далі Підприємство) про стягнення заборгованості із відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій,

У вересні 2008 року управління ПФУ звернулося до суду з позовом, у якому, посилаючись на пункт 2 Прикінцевих положень Закону України вiд 9 липня 2003року № 1058-IV «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» (1058-15) (далі Закон № 1058-IV (1058-15) ), просило стягнути з Підприємства на його користь заборгованість із відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за списком № 1 за період із 1 січня 2004 року по 31 липня 2008 року в розмірі 17 850 грн 56 коп.

Луганський окружний адміністративний суд постановою від 30 вересня 2009року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2009 року, позов задовольнив: з Підприємства на користь управління ПФУ постановлено стягнути заборгованість із відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон № 1788-XII (1788-12) ), за період з 1 січня 2004 року по 31 липня 2008року в сумі 17 850 грн 56 коп.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 3 березня 2011 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, Підприємство звернулось із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції підпункту «а» статті 13 Закону № 1788-XII, пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV (1058-15) у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви додано копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 9 грудня 2009 року та 16 лютого 2010 року, які, на думку Підприємства, підтверджують неоднаковість правозастосування касаційним судом.

Перевіривши наведені заявником доводи, Верховний Суд України вважає, що у задоволенні заяви слід відмовити.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданих до заяви Підприємства копіях судових рішень по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано одні й ті самі норми матеріального права у подібних правовідносинах.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС) перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ухвалами Вищого адміністративного суду України, копії яких заявник надав на підтвердження неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права, суд касаційної інстанції скасував ухвалені ним судові рішення та направив справи на новий розгляд у звязку з неповнотою дослідження обставин справ.

Таким чином, додані Підприємством копії судових рішень Вищого адміністративного суду України не містять підтвердження неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно з частиною першою статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України

У задоволенні заяви виробничого підприємства «Рембудмонтаж» відмовити.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.