ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 лютого 2008 р.
№ 4/162
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого:
Кравчука Г.А.
суддів:
Мачульського Г.М.
Шаргала В.I.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу
Регіонального відділення Фонду державного майна України по
Чернівецькій області
на постанову
Львівського апеляційного господарського суду
від
20.11.2007р.
у справі
№4/162
Господарського суду
Чернівецької області
за позовом
Регіонального відділення Фонду державного майна України по
Чернівецькій області
до
Приватного підприємця ОСОБА_1
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні
позивача
Головне управління статистики у Чернівецькій області
про
звільнення займаного приміщення у зв'язку з припиненням
договору оренди нерухомого майна №125 від 22.12.2005р., що
належить до державної власності, сплату заборгованості по пені 9,
37 грн., неустойки 4 724, 34 грн. та збитків 1 193, 55 грн.
за участю представників
- позивача:
не з'явився
- відповідача:
ОСОБА_2
- третьої особи:
не з'явився, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувшись з позовом, з врахуванням заяви про зміну
позовних вимог, просив його задовольнити посилаючись на те, що
відповідачем після припинення договору оренди приміщення останнє
своєчасно повернуто не було з вини відповідача, а відтак вважає,
що є правові підстави для стягнення з останнього неустойки, пені,
та збитків.
Оскарженою постановою суду апеляційної інстанції (колегія
суддів у складі: головуючого -судді Кузь В.Л., суддів Юркевича
М.В., Городечної М.I.), залишено без змін рішення Господарського
суду Чернівецької області від 12.09.2007р. (суддя Проскурняк
О.Г.), яким позов задоволено частково, постановлено стягнути з
Приватного підприємця ОСОБА_1 в доход державного бюджету
України -5 345, 38 грн. неустойки, 9, 37 грн. пені, 77, 82 грн.
державного мита, 90, 03 грн. грн. витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу. В задоволенні позову в частині
стягнення неустойки у сумі 243, 98 грн., збитків у сумі 1 419, 46
грн. постановлено відмовити.
У касаційній скарзі Регіональне відділення Фонду державного
майна України по Чернівецькій області просить скасувати вказані
судові рішення в частині, що стосується відмови в задоволенні
позову щодо стягнення неустойки в сумі 243, 98 грн., збитків у
сумі 1 419, 46 грн. на користь Регіонального відділення Фонду
державного майна України по Чернівецькій області в дохід
державного бюджету України, прийняти в цій частині нове рішення,
яким стягнути з відповідача неустойку -243, 98 грн. та збитки -1
419, 46 грн. на користь Регіонального відділення Фонду державного
майна України по Чернівецькій області в дохід Держаного бюджету
України, посилаючись на порушення судами норм матеріального та
процесуального права.
Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.
Позивач та третя особа просять розглянути справу в суді
касаційної інстанції без участі своїх представників.
Переглянувши у касаційному порядку судове рішення, колегія
суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі
перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що
касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних
підстав.
Приймаючи оскаржені рішення суди виходили з того, що
незважаючи на ту обставину, що за умовами договору оренди строк
його дії закінчився 21.11.2006р., однак неустойка у зв'язку із
несвоєчасним звільнення орендованого приміщення орендарем, має
нараховуватись і стягуватись із 05.12.2006р., тобто дати отримання
заяви про припинення договору оренди. Посилаючись на приписи ст.17
Закону України "Про оренду державного та комунального майна"
( 2269-12 ) (2269-12)
, ст.764 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, п.10.6 договору оренди,
суди дійшли висновку, що до моменту отримання відповідачем листа,
надісланого позивачем в межах строків, визначених законом, про
припинення договору оренди у зв'язку із закінченням строку його
дії, вважалось, що договірні відносини між сторонами
продовжувались.
Крім того, відмовляючи в частині позовних вимог щодо
стягнення збитків суд першої інстанції, з яким погодився суд
апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не доведено
тієї обставини, що ним вчинялись будь-які дії щодо можливості
передачі в оренду майна іншій особі, а тому позивач не міг
розраховувати і на отримання орендної плати.
З врахуванням встановлених обставин справи касаційна скарга
підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст.763 ч.1 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
договір найму
укладається на строк, встановлений договором.
Відповідно до приписів ст.764 цього кодексу договір
вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений
договором за двох умов: якщо наймач продовжує користуватися майном
після закінчення строку договору найму; і за відсутності
заперечень наймодавця протягом одного місяця.
Аналогічна норма міститься в частині другій статті 17 Закону
України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
,
відповідно до якої у разі відсутності заяви однієї із сторін про
припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця
після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим
на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені
договором.
Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що після
закінчення строку дог овору оренди він може бути продовжений на
такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо
проти цього не заперечує орендодавець. При цьому такі заперечення
мають бути висловлені ним протягом одного місяця після закінчення
строку договору.
Договір припиняється після спливу строку його дії (ст.763 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
).
Згідно ст.785 ч.1 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
у разі припинення
договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві
річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального
зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Частиною
другою цієї норми визначено, що якщо наймач не виконує обов'язку
щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача
сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю
за час прострочення.
Відповідно до приписів ст.27 ч.3 Закону України "Про оренду
державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
у разі припинення
договору оренди орендар окремого індивідуально визначеного майна
зобов'язаний повернути це майно відповідному підприємству, або
його правонаступнику.
Відтак, після спливу строку дії договору оренди орендар
зобов'язаний повернути це майно відповідному підприємству, або
його правонаступнику, цей обов'язок встановлений законодавством.
При цьому, якщо протягом місяця після закінчення строку договору
оренди наймач продовжує користуватися майном, але мали місце
заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк,
то такий договір є припиненим. Строк же припинення договору, як
вже зазначалось, визначено законодавством та умовами договору.
При цьому, як встановлено судами, відповідач звільнив
приміщення, щодо якого було укладено договір оренди, лише
31.07.2007р., незважаючи на те, що строк дії договору оренди
закінчився 21.11.2006р.
Частиною другою ст.785 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
визначено, що
якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець
має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі
подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Суди попередніх інстанцій вище вказаних присів норм
матеріального права не врахували, та прийняли судові рішення в цій
частині з порушенням вказаних норм матеріального права.
Що стосується відмови судом першої інстанції, з яким
погодився суд апеляційної інстанції, у задоволенні позову в
частині позовних вимог щодо стягнення 1419, 46 грн. збитків,
судові рішення в цій частині є законними і обгрунтованими.
Так, відповідно до ст.224 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
учасник
господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або
установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності,
повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або
законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати,
зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а
також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у
разі належного виконання зобов'язання або додержання правил
здійснення господарської діяльності другою стороною. Статтею 225
ГК України ( 436-15 ) (436-15)
передбачено, що до складу збитків, що
підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське
правопорушення, зокрема відноситься неодержаний прибуток (втрачена
вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право
розраховувати у разі належного виконання зобов'язання іншою
стороною.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині позовних вимог
щодо стягнення збитків, суд першої інстанції, рішення якого
залишено в силі судом апеляційної інстанції, обгрунтовано виходив
з того, що згідно із зазначеними вище нормами чинного
законодавства України кредитор повинен довести, що він мав реальну
можливість отримання прибутку. При визначенні розміру втраченої
вигоди повинні враховуватися тільки конкретні дані, котрі
безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових
коштів.
Як встановлено ч.4 ст.623 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, при
визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються
заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Таким чином при розгляді цих позовних вимог суд першої
інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, перевірив
обставини, на яких грунтувалися позовні вимоги, визнав їх в цій
частині недоведеними та, відповідно, вирішив справу в цій частині
у відповідності з нормами матеріального права, правильно
застосувавши положення статей 22, 623 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
статей 224, 225 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
відповідно до суті заявлених
позовних вимог.
Таку ж правову позицію викладено і в постанові Вищого
господарського суду України від 31.07.2006 р. зі справи № 28/9-06
Господарського суду Київської області (ухвалою Судової палати у
господарських справах Верховного Суду України від 21.09.2006 року
відмовлено у порушенні провадження з перегляду вказаної
постанови).
При цьому суд касаційної інстанції відзначає, що в касаційній
скарзі особа що її подала просить стягнути з відповідача 1419, 46
грн. збитків, а обгрунтування стягнення цієї суми в касаційній
скарзі не наведені.
Наведені вище порушення судами попередніх інстанцій норм
матеріального права як такі, що призвели до прийняття неправильних
судових рішень в частині розгляду справи щодо стягнення неустойки
у розмірі подвійної плати за користування річчю за час
прострочення, не можуть бути усунені касаційною інстанцією в силу
положень ч.2 ст.111-5 та ст.111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, є
підставою для їх скасування в цій частині з направленням справи на
новий розгляд до суду першої інстанції.
Підстави для скасування судових рішень в іншій частині,
відсутні.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід
взяти до уваги викладене в цій постанові, всебічно, повно й
об'єктивно встановити обставини справи та вирішити спір відповідно
до вимог чинного законодавства.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 п. 3, 111-10 ч.1,
111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного
майна України по Чернівецькій області задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
20.11.2007р. та рішення Господарського суду Чернівецької області
від 12.09.2007р. у справі №4/162 в частині розгляду спору щодо
стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування
річчю за час прострочення скасувати, справу в цій частині передати
на новий розгляд до суду першої інстанції.
В іншій частині вказані судові рішення залишити без змін.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
С у д д і Г.М.Мачульський
В.I. Шаргало