ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
 
                            ПОСТАНОВА
 
                          IМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
     14 лютого 2008 р.
 
     № 20/178
 
     Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
     головуючого -судді
 
     Дерепи В.I.
 
     суддів :
 
     Грека Б.М. -(доповідача у справі) Стратієнко Л.В.
 
     розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги
     Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1
 
     на постанову
 
     Київського міжобласного апеляційного господарського суду  від
14.11.07
 
     у справі
 
     № 20/178
     господарського суду
 
     Полтавської області
 
     за позовом
 
     Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1
 
     до
 
     Комерційний  банк  Приватбанк"  в  особі  філії  Полтавського
головного регіонального управління
 
     про
 
     визнання договору недійсним
 
     за участю представників від:
 
     позивача
 
     не з'явилися, були належно повідомлені
 
     відповідача
 
     Педоряка О.М. (дов. від 23.04.07)
 
                       В С Т А Н О В И В :
 
     Суб'єкт підприємницької  діяльності  фізична  особа  ОСОБА_1.
звернувся до господарського суду Полтавської  області  з  позовною
заявою  до  ЗАТ  КБ  "Приватбанк"  в  особі   філії   Полтавського
регіонального  управління  "Приватбанк"  про  визнання   недійсним
договорів застави від 3.11.00 та від 18.07.01.
 
     Позовні  вимоги  мотивовані  укладанням   цих   договорів   з
порушенням  вимог  закону   в   частині   невідповідності   змісту
укладеного   договору   застави   від   3.11.00   та   відсутності
нотаріальних посвідчень договору застави від 18.07.01.
 
     Рішенням  господарського   суду   Полтавської   області   від
09.08.07, залишеним без змін  постановою  Київського  міжобласного
господарського суду від 14.11.07, в задоволенні позову  відмовлено
з тих підстав, що при укладенні договору застави не порушені  норм
Цивільного  кодексу  УРСР  ( 1540-06 ) (1540-06)
          та  безпосередньо   Закону
України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
         (чинних на час укладання угоди).
 
     Суб'єкт   касаційного   оскарження   вважає,   що   постанова
Київського  міжобласного  апеляційного  господарського  суду   від
14.11.07 винесена з порушенням норм процесуального і матеріального
права, зокрема, апеляційним судом  невірно  застосовано  положення
статті 56 Цивільного кодексу України  ( 435-15 ) (435-15)
          та  застереження
Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
        , які діяли до 01.01.04. В
порушення статей  42,  43  Господарського  процесуального  кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
        ,  судами  не  дано  належної  правової  оцінки
висновку експерта № 309 від 29.05.07, що майно, яке передавалось в
заставу, є цілісним майновим  комплексом  і  роз'єднання  його  на
окремі частини істотно змінить  цільове  призначення  та  завдасть
матеріальної шкоди при його користуванні. В судових актах не  дано
належної правової оцінки тій обставині, що при укладенні договорів
порушені  майнові  права,  що  унеможливлює  користування   майном
позивача особисто та нового власника.
 
     Заслухавши  суддю-доповідача,  перевіривши  юридичну   оцінку
обставин  справи  та  повноту  їх  встановлення,   проаналізувавши
правильність   застосування   судом    норм    матеріального    та
процесуального права, колегія суддів  Вищого  господарського  суду
України  вважає,   що   касаційна   скарга   підлягає   частковому
задоволенню з наступних підстав.
 
     Судами першої та апеляційної інстанцій  встановлено,  що  між
Закритим акціонерним товариством комерційного банку "Приватбанк" в
особі філії Полтавського регіонального управління "Приватбанк"  та
Приватним підприємцем ОСОБА_1 був укладений  кредитний  договір  №
276 ВЛ від  03.11.00.  В  забезпечення  зобов'язань  по  погашенню
кредиту, наданого згідно  з  кредитним  договором  №  276  ВЛ  від
03.11.00, укладений договір застави від 03.11.00, який посвідчений
приватним нотаріусом.  Згідно  договору  застави  позивач  передав
відповідачу в заставу належні йому на  праві  приватної  власності
жилий будинок з ділянкою по  переробці  продукції  тваринництва  в
селі Верхоли Полтавського району по
 
     вул. Воркутинській, 5а.
 
     18.02.01 сторони уклали додаткову угоду до кредитної угоди  №
276  ВЛ  від  03.11.00,  згідно  якої  суму  кредитного   договору
збільшено до 110000 грн. В забезпечення зобов'язань  по  погашенню
кредиту в розмірі 110000 грн., виплата відсотків  за  користування
кредитом в розмірі 35% річних та  додаткової  угоди  від  18.07.01
сторони уклали договір застави від 18.07.00, згідно якого  позивач
передав в заставу відповідачу  належне  йому  на  праві  власності
обладнання  на  загальну  суму  60000  грн.  Договір  застави  від
18.07.01 (згідно пункту 3.6)  є  невід'ємною  частиною  кредитного
договору від 03.11.00 № 276 В.
 
     Вирішуючи спір, суди першої  та  апеляц  ійної  інстанцій  на
підставі системного аналізу правових норм,  що  регулюють  питання
застави майна, зробили висновок про те,  що  договір  застави  від
03.11.00, відповідно до вимог статті 53  Цивільного  кодексу  УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
         є укладеним, так як сторони досягли згоди з усіх  його
істотних умов.
 
     Судами також дана правова оцінка тому факту,  що  майно,  яке
передавалося в заставу, не має статусу нерухомого  майна,  перелік
заставленого майна визначений чітко з вказівок його  найменування,
кількості та його вартості, що  дозволяє  його  ідентифікувати.  В
справі відсутні дані про те, що передавалась в заставу  земля,  де
розташоване  заставлене  майном.  Таким  чином,  суди  першої   та
апеляційної інстанцій зробили  висновок  про  відсутність  підстав
визнання  договору  застави  недійсним  та  таким,  що   суперечит
приписам законодавства.
 
     Колегія суддів вважає, що висновки суду першої та апеляційної
інстанції є вірними, наведеним обставинам дана належна  оцінка,  і
суди дійшли правильного висновку про відсутність правових  підстав
для визнання договору застави недійсним.
 
     При цьому суди обгрунтовано виходили, що згідно зі статтею  4
Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
         предметом застави  можуть
бути майно та майнові права. Предметом застави  може  бути  майно,
яке  відповідно  до  законодавства  України  може  бути  відчужене
заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення.
 
     Аналіз  змісту  пункту  1.1  договору  застави  від  18.07.01
свідчить про те, що заставою забезпечувались, перш за все,  вимоги
базовані на кредитних відносинах. Перешкоди використання в  якості
предмету  застави  майна,  індивідуально  визначеного  майна,   що
належало заставодавцю на праві власності, не існувало,  заставлене
майно  не  відноситься  до  окремих  видів  майна,  що  заборонено
законом, а також  предмет  застави  не  пов'язаний  з  особистістю
кредитора.
 
     Отже, твердження скаржника про порушення  майнових  прав  при
укладенні договору застави та настання  негативних  наслідків,  не
може бути визнано обгрунтованим, оскільки не відповідають  вимогам
законодавства та фактичним обставинам спору.
 
     Виходячи з  наведеного  та  керуючись  ст.ст.  111-5,  111-7,
111-11 Господарського процесуального кодексу  України  ( 1798-12 ) (1798-12)
        
Вищий господарський суд України,
 
                      П О С Т А Н О В И В :
 
     Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної
особи ОСОБА_1 залишити без  задоволення,  а  постанову  Київського
міжобласного апеляційного  господарського  суду  від  14.11.07  по
справі № 20/178 -без змін.
 
     Головуючий - суддя В. Дерепа
 
     Судді Б. Грек
 
     Л. Стратієнко